«ЗАПЛЯМОВАНI» ТРЬОМА БУКВАМИ - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «ЗАПЛЯМОВАНI» ТРЬОМА БУКВАМИ

«ЗАПЛЯМОВАНI» ТРЬОМА БУКВАМИ

«Справа СВУ» – це трагедія не тільки інтелігенції
Федір ШЕПЕЛЬ, Кіровоград

«Союз визволення України (СВУ) – контрреволюційна українська буржуазно-націоналістична підпільна організація. У другій половині 1929 року ДПУ УРСР розкрило СВУ. 1930 р. відбувся відкритий процес по СВУ...»

(«Радянська енциклопедія історії
України», К., 1972).

«Потрібно було майже 60 років, щоб встановити справедливість. 11 серпня 1989 року Пленум Верховного Суду УРСР скасував судове рішення у цій справі й припинив її у зв’язку з відсутністю у діях засуджених складу злочину та реабілітував усіх членів так званого «СВУ».

(«З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ»,
№1, 1994).

Безумовно, що з цього приводу сказано багато. Втім, зрозуміло, ні написані кров’ю серця публіцистичні «Набої для розстрілу» Гелія Снєгірьова, ні дуже грунтовна наукова праця «Справа «Спілка визволення України: невідомі документи і факти» Володимира Пристайка та Юрія Шаповала, теми не вичерпують. Оскільки «справа СВУ» – не просто таке собі «зібрання фальшивок у 237 томах», а щось набагато значуще для долі всього українського народу. Правляча верхівка робила своєрідну спробу пошуку виходу на нове пекельне коло репресій.

Тоді, 9 березня 1930 року, в столичному Харкові на лаву підсудних посадили 45 українських науковців, літераторів, учителів та студентів. Але, крім цього «ядра», твердять науковці, всього до слідства залучили 474 особи! До вищої міри покарання було засуджено 15, ув’язнено в концтабори – 192, вислано за межі України – 87, умовно засуджено – 3, звільнено від покарання – 124 особи. Безпідставним репресіям піддали колишніх представників небільшовицьких партій та Української автокефальної православної церкви. Так, С.О.Єфремов – член Всеукраїнської Академії наук, очолював у минулому Українську партію соціалістів-федералістів; В.М.Чехівський – керівник Автокефальної церкви, був діячем Української соціал-демократичної партії; Й.Ю.Гермайзе – співробітник ВУАН, так само належав до названої партії тощо.

Неупереджений аналіз матеріалів справи з усією очевидністю засвідчив, що «докази», які «підтверджували» інкриміновані людям злочини, було сфальсифіковано. А речових доказів у матеріалах справи взагалі немає! Прилучені документи – наукові праці, що аж ніяк не свідчать про злочинну діяльність. На засуджених чинився психологічний та фізичний тиск. Допускалися грубі порушення кримінально-процесуального законодавства. Більше того, працівники ГПУ, котрі фабрикували «справу СВУ», через кілька років самі стали жертвами цієї «гри» без правил.

Отож після реабілітації і низки історичних досліджень, здавалося б, все мало б стати на свої місця. Але... Навіть далеко не всеохоплююче, а, скоріше, спорадичне вивчення справ на реабілітованих людей в архіві Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області (переважна більшість з них передана до Облдержархіву) змушує засумніватися як у кількості репресованих за причетність до СВУ, так і в їхній соціальній приналежності. Що мається на увазі? Насамперед, СВУ – це трагедія не тільки інтелігенції. Так, сорок п’ять людей – то лише голова віртуальної комети постраждалих. А ось основний шлейф її складають далеко не 474 особи, а тисячі... селян, в основному неписьменних хліборобів

«...Состоял под следствием за участие в контрреволюционной организации С.В.У.», — незаперечним звинуваченням зразка 1937 року звучало сказане на адресу 46-річного члена колгоспу ім. Шевченка Феодосія Карпенка. У довідці Глодоської сільради уточнювалося: «...по соціальному стану як до революції, так і після — бідняк». Що ж могло дати підстави співробітникам Хмелівського райвідділу управління НКВД по Одеській області — хай формально – «зачепитися» за цю людину з глибокої провінції? Очевидно, «режисери» з хворобливою уявою спершу планували СВУ як організацію все ж таки із значно ширшою соціальною базою.

Таку думку підтверджує й зміст кримінальної справи на Іова Бандурівського (як і Карпенка, реабілітованого в 1990 році). Цього середняка з «нищою» освітою з села Ставидла Олександрійського району теж заарештували «за участь у СВУ». Як, до речі, й жителя села Михайлівки Єлисаветградківського району Іларіона Цимбала чи ще одного його земляка – Андрія Уса...

НА ЦЬОМУ ФОТО ЛИШЕ ВЕРХІВКА АЙСБЕРГА. ПІДСУДНІ НА ПРОЦЕСІ У СПРАВІ «СПІЛКИ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ»: С.ТОКАРЕВСЬКА, М.ІВЧЕНКО, Л.СТАРИЦЬКА- ЧЕРНЯХІВСЬКА, О.ЧЕРНЯХІВСЬКА, Б.МАТУШЕВСЬКИЙ ТА ІН. 1930 р., ХАРКІВ

Навіть попри те, що ніякої СВУ в природі не існувало, хліборобів примушувати «зізнаватися» у приналежності до неї.

Із протоколу допиту І.Бандурівського.

«Вопрос: Скажите следствию, когда вы арестовывались органами ГПУ и за что?

Ответ: Меня было арестовано в 1929 году за участие в СВУ и я просидел в тюрьме в Киеве до 1930 года». (Мовні особливості документів збережено. – Ф.Ш. )

Щоправда, вже згодом дехто з «есвеушників» приходив до тями й намагався шукати правди. То й же Ф.Карпенко із лісоповалу під Архангельськом (заплав «пянда», дільниця №6 Березниківського ВТК НКВД) продиктував російською мовою комусь більш освіченому скаргу на ім’я Прокурора СРСР: «...С тех пор, как вступила в действие Великая Сталинская Конституция... прошу пересмотреть мое дело... Я малограмотный крестьянин-колхозник городка Глодосы, у меня жена и трое малолетних детей. Моя малограмотность — причина моей беззащитности... кому же нужно мое осуждение?! Разве не лучше дать мне возможность работать на родных колхозных полях Украины на пользу Родине и собственной семье?..»

Втім, навіть коли засуджені по цій справі через деякий час поверталися додому живими з Сибіру чи Крайньої Півночі, все одно попереду на них чекав жахливий своєю підступністю 1937 рік. Рік, коли слідчі НКВД в «єжових рукавицях» уже навіть не завжди пам’ятали, коли ж той процес «СВУ» відбувався. Але всіх без винятку «заплямованих» тими трьома буквами нещадно карали. Писали, наприклад, що Андрій Ус «перебував у «Спілці визволення України» ще в ...1921 році! А Іларіон Цимбал, мовляв, брав участь у нарадах хліборобів Михайлівки – «членів СВУ» – ще з 1925 року!

Траплялося й таке, що ніби «членів» СВУ «викривали» навіть після її «успішної ліквідації». Якщо коротко, то використовували опудало СВУ на свій розсуд, як заманеться. Ось і вчителька з села Кобзарівки Антоніна Чернецька у 1931 році «была изобличена как член контрреволюционной организации СВУ, за контрреволюционную деятельность арестовывалась ГПУ и выслана на Север». У даному випадку про відверту фабрикацію говорить національний чинник. Адже з документів видно, що йдеться не просто про пересічну представницю польського народу, але уродженку Польщі, й свідому польку, батько якої — вихованець відомого князя з роду Сангушків, котрі мали економії в селах Новогеоргіївського району. До того ж вона робила спроби покинути СРСР і виїхати на Батьківщину.

Зауважимо, що жупел «СВУ» переслідував і дітей «ворогів народу». Коли сина Іларіона Цимбала обвинувачували в шпигунстві на користь Румунії, то не забули записати у його кримінальній справі, що батько, мовляв, – «член СВУ». Це, зрозуміло, не мало позитивного впливу на рішення «трійки».

У 1937 — 1938 роках було розстріляно 30-річного хлібороба колгоспу імені Сталіна Івана Гавриленка із села Бандурівка; вчителя села Цибулеве Єлисаветградківського району Івана Горбатенка; 61-річного колгоспника села Веселий Кут того ж району Мирона Костенка; вихователя дитбудинку Володимира Рудковського; розкуркуленого селянина з колгоспу «Землемір» Витязівського району Гаврила Сосненка... Всіх — за участь у «контрреволюційній націоналістичній організації СВУ».

Але то тільки, так би мовити, окремі жертви. Є документи, де наводяться ще й цифри. Вірити їм чи ні? Можливо, прийдешні дослідники колись розберуться. «В 1929 — 1930 года, — читаємо в одному зі звітів, — в селе Апрелевке Витязевского района была организована контрреволюционная организация СВУ, которая насчитывала до 800 (! — виділення моє. — Ф.Ш.) участников». Хочеться запитати: невже цілими селами «записували», щоб виконати «план» по СВУ?! Або ось в Олександрівському районі «была вскрыта и ликвидирована банда СВУ численностью 18 человек»: Дубашин, Кирилюк, Павлюк та інші. «В райцентре Новоукраинка и в селе Фурмановка вскрыта крупная контрреволюционная организация СВУ, состоящая из кулачества и отсталой интеллигенции с политическим прошлым». У 1931 році «вскрыта контрреволюционная организация СВУ, состоящая из учителей, в городе Бобринце...». Всього лише кілька цитат про події, дуже далекі від інтелектуального Харкова, де судили сорок п’ять чоловік цвіту української інтелігенції... А це, як прийнято говорити в колах, близьких до радянських спецслужб, інформація для роздумів! А поки що напевно зрозуміло одне: Спілка визволення України в дійсності хоч і не існувала, але жертв за собою потягла чимало.

2003-08-01 10:15:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар