Записки з глядацького крісла: «Битва Варшавська» - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Олеся Ісаюк » Записки з глядацького крісла: «Битва Варшавська»
Олеся Ісаюк

Науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, аспірант Університету Марії Склодовської-Кюрі (Люблін, Польща)

Записки з глядацького крісла: «Битва Варшавська»

Інколи краще чогось не бачити. Щоб не розчаровуватися. Власне щось таке думалося під час перегляду останнього фільму Єжи Гофмана «Битва Варшавська»

Інколи краще чогось не бачити. Щоб не розчаровуватися. Власне щось таке думалося під час перегляду останнього фільму Єжи Гофмана «Битва Варшавська».  Цілий фільм я очікувала побачити кадр з українською кіннотою. Хоч один кадр.

Підстави для таких очікувань я мала. Тоді, влітку 1920 року Червоній армії, яка стрімко рухалася на Варшаву, протистояла не тільки армія Польської держави.  Наступ «червоних коней» відбивали також частини Армії Української Народної Республіки – союзника Польської армії, згідно з договором, укладеним у квітні 1920 року.  Протягом усієї польсько-радянської війни 6-та дивізія Армії УНР під командуванням генерала Марка Безручка зберегла боєздатність і протягом усього контрнаступу  разом з польською 7-ою кіннотною дивізією утримувала від активних дій 12-ту армію противника. Фактично українці «зв’язали руки» потужному групуванню противника, чим суттєво полегшили життя решті польської армії.

Інша частина Армії УНР усе літо 1920 року утримувала фронт по Дністрі, чим змушувала «совєтів» виділяти значні сили – щоб не позбутися власного флангу, і, знову ж таки, не давала червоній кінноті гнати перед себе на всю силу.  Завдяки цьому «стоянню на Дністрі» польська сторона не мусила шукати додаткові резерви військ для формування ударної групи, яка і нанесла контрудар.

Одночасно з Тухачевським на Захід ішла Перша кінна армія Будьонного чисельністю 12 тисяч осіб.  Вона не дійшла до Варшави тільки тому,що по дорозі застряла під Замостям, яке обороняла уже згадана 6-та дивізія під командуванням генерала Безручка. І саме генерал Безручко очолював оборону Замостської фортеці, не даючи будьонівцям прорватися до польської столиці.

Сама суть «чуда над Віслою», як патетично назвали те, що відбулося під Варшавою у серпні 1920 року – в потужному ударі на фланги червоноармійських сил. Якщо б українська армія не зв’язала сил Червоної армії, ще питання, чи вдалося б Юзефові Пілсудському зібрати сили для достатньо сильної  атаки на ворога.

Наскільки серйозним союзником з військової точки зору  були українці? Станом на 1920 рік Армія УНР уже майже три роки  – з перервами – чинила опір більшовикам: перша українсько-більшовицька війна почалася у грудні 1917 року і тривала майже без перерви. Єдиний період, коли українці дістали відносний перепочинок від неспокійного сусіда – коротких півроку гетьманування Павла Скоропадського.  За ті три роки українці суттєво далися взнаки більшовикам.  Боротьба не згасала і в 1920 році –  у своїх тилах Червона армія мала потужний рух повстанців на Поділлі і в  Центральній Україні.  Під час боїв між об’єднаними силами на бік українців з поляками  перейшли частини Української галицької армії, які у листопаді попереднього, 1919 року, підписали перемир'я з Добровольчою армією Денікіна, а звідти замандрували до більшовиків.

І вже після перелому у серпні 1920 року українці і поляки гнали червоних від Замостя до Жмеринки – а це ціла Правобережна Україна. Гнали б і далі – але тут польська сторона підписала сепаратний мир з ворогом, залишивши українців напризволяще….

А замість цього у фільмі можна побачити хіба  що кубанських – чи то донських козаків, які ніякого відношення до Армії УНР не мали. І залишилося хіба міркувати, якими шляхами вони втрапили під Варшаву з військ розбитого Денікіна.  

Уже давно зауважено, що військові зазвичай чесніші за політиків і культурників.  З-поміж усіх політиків і військовиків тільки маршал Пілсудський після всього спромігся на прості слова: «Панове, я вибачаюся перед Вами…». Він знайшов для цього силу ще тоді.  Але усе це  - за кадром.

Це не критика фільму і не камінь у город сусідів-поляків. Попрошу патріотів не звинувачувати мене у зраді, а любителів прекрасного – у відсутності художнього чуття.  Кожен має, зрештою, право висловлювати  власний погляд на події. І ніхто не зобов’язаний у процесі висловлювання цієї думки оглядатися на думку усіх сусідніх держав. Зрештою, фільми-книги про історію  - це більшою мірою легенда, а, як відомо, «у історії своя правда,у легенди – своя».  Але чому українці мають засвоювати чужі легенди – якими б прекрасними вони не були?

Масова свідомість формується через популярні речі – книги, фільми.  Хто покаже зрозумілу і гарну картинку, тому і належать настрої. Можна скільки завгодно сміятися з совєтської пропаганди, але її наслідки з людських голів дотепер не пощезали. І ще довго не щезнуть.     Після того, як «Варшавську битву» побачить більшість наших співгромадян, я не здивуюся, коли почую, що під Варшавою воювали зовсім не українці, а поляки і ще хтось там… У таких випадках хіба дякувати Богові, що більшість і не згадає про існування кубанського козацтва.  Інколи невігластво – благо. Принаймні у цьому випадку це дозволить уникнути ще гірших наслідків перегляду, ніж вони є.

 У цьому не було б трагедії, якби в Україні було що поставити поруч. Якщо б існував бодай рівноцінний – за силою, а не за кількістю спец ефектів – український фільм, не було б потреби журитися за мізки наших недообізнаних з історичними нюансами глядачів. А тим часом можемо поспостерігати наслідки ситуації, коли шкільна історія – радше клопіт для тих, хто нею займається і об’єкт кпинів для більшості тих,хто її вивчає. А доброго українського масового продукту на історичні теми як не було, так нема. І не передбачається. 

Колись Бісмарк сказав «Битву під Кеніггрец виграв німецький шкільний учитель». У світлі сучасної ситуації дозволю собі трохи скоригувати слова канцлера – наразі битви виграють не вчителі,  а  автори книг і творці фільмів. Аплодисменти на адресу «Битви Варшавської» зі сторони глядача «з вулиці», як що такі будуть – це вирок нашій культурній політиці. Нашому безголовю. Цікаво,що за таку політику зробив би Бісмарк своїм міністрам?...

2011-11-04 13:17:53
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар