З опорою на достовірні факти - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » З опорою на достовірні факти

З опорою на достовірні факти

Зіновій Партико

У наш час з новою пристрастю починають точитися дискусії щодо історії Галицько-Волинської держави. Проте значною мірою все залежить від того, якою джерельною базою користуються наші вчені. Для з’ясування питання про джерела дослідження історії даної держави ми звернулися до укладача збірника документів із проблематики цієї доби Олександра КУЧЕРУКА.

Зіновій ПАРТИКО: Пане Олександре, мабуть, укладений вами збірник, опублікований у виданні «Галицько-Волинська держава XII—XIV ст. : зб. наукових праць: Книга 1». Львів, 2002. — 128 с. — єдине видання такого роду?

Олександр КУЧЕРУК: Задумувалося це видання спільно з І. Мельником, керівником львівського видавництва «Світ», причому не в одному томі. Планувалося (сподіваюся, що заплановане все ж збудеться) подати менш відомі, а також неопубліковані дослідження науковців, на які комуністичною владою було накладено табу. Гадаю, що не відкрию нічого нового, коли скажу, що будь-які дослідження мають ґрунтуватися на джерелах, до того ж при виразно критичному (але не ревізіоністському!) ставленні до них.

Спеціальні збірники джерел для вивчення вказаного періоду належать до приємних винятків. Мабуть, найкраще, що було зроблено на сучасному етапі, — це праця О. Купчинського «Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть: дослідження. Тексти» (Львів, 2004). У цій праці оглянуто аутентичні джерела, додано реконструйовані уривки з літописів та інших документів тощо. Важливо те, що проведено джерелознавчий і текстологічний аналіз багатьох документів.

ДВІ СТОРОНИ (АВЕРС ТА РЕВЕРС) УНІКАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ МОНЕТИ, НА ЯКІЙ ЗОБРАЖЕНО ЮРІЯ ІІ — КОРОЛЯ РУСЬКОГО (1301—1308), ОДНУ З КЛЮЧОВИХ ПОСТАТЕЙ ТОГОЧАСНОЇ ІСТОРІЇ, ПРО ЯКОГО, ПРОТЕ, МИ ЗНАЄМО ДУЖЕ МАЛО / ФОТО З САЙТА GALSLOVO.IF.UA

З. П.: Чи сьогодні, в 2017 р., існують нові джерела, які не поміщені у ваш збірник 2002 р.?

О. К.: За останні роки, а то й десятиліття, якихось надзвичайно важливих нових історичних документів, що кинули б додаткове світло на нашу історію цього періоду, виявлено не було. Можна говорити лише про окремі нові інтерпретації, які дають змогу щось уточнити, але не додають нічого принципового нового.

Склалося так, що основою більшості аналітичних чи синтетичних досліджень є давні літописи, головно це Галицько-Волинський літопис (назва абсолютно умовна), що охоплює фактично XIII ст. і складається з двох частин: власне Галицької, яка присвячена правлінню Данила Романовича, і Волинської, яка охоплює час правління Володимира Васильковича. Первісний текст літопису не зберігся, він існує лише в кількох пізніших списках у складі літописних зводів. Цей літопис охоплює фактично період правління від Ізяслава І (сина Ярослава Мудрого) до Юрія ІІ Болеслава. На проблеми дослідження і наукового опрацювання літопису звернув особливу увагу М. Котляр у статті «Засади і методика створення коментованого видання Галицько-Волинського літопису» в «Українському історичному журналі» (2004, № 2).

Варті уваги джерела, що походять із сусідніх країн. Так, про наші справи можна знайти чимало відомостей у більш відомих польських хроніках і грамотах. Це найперше праці Галла Аноніма, Вінцентія Кадлубека та Яна Длуґоша, а також літопис Малопольський, літопис Янка з Чарнкова, літопис Траска. Багато інформації містять чеські джерела: хроніка Козьми Празького, хроніка Франтішека з Праги. З німецьких джерел заслуговує на особливу увагу хроніка Тітмара Мерзебурзького. Чимало можна довідатися з угорських джерел: хроніки Яноша Туроці, «Chronicon Pictum» та Дубгицької хроніки.

З. П.: Розумію, що те, що пишуть наші історики про Галицько-Волинську державу, повністю залежить від використаної джерельної бази. Наскільки повно ці джерела використано в працях українських істориків?

О. К.: По-перше, для того, щоб використовувати ті чи інші джерела, потрібно мати до них доступ. Тобто вони мають бути опубліковані, бо навряд чи українські науковці через брак коштів можуть дозволити собі широкі пошуки в закордонних архівах. По-друге, проблемним для більшості наших науковців є доступ до оригінальних текстів, оскільки на перешкоді стоїть знання (точніше — незнання) іноземних мов, включно з класичними. Ну і, по-третє, треба знати, де шукати, й мати як досвід, так і, звісно, часточку наукового «щастя».

Хто з наших дослідників, для прикладу, проводив пошуки в архівах Ватикану? Хоча доброю підказкою є багатотомне видання українських документів, зокрема Documenta pontificum pomanorum historiam ucrainae illustrania (перший том, що вийшов 1953 р., охоплює період від 1075 до 1700 рр.). У цьому виданні документи опубліковані переважно латинською мовою, без перекладу, що само по собі обмежує їх використання.

Що стосується вивчення Галицько-Волинської держави за скандинавськими джерелами, то таких дослідників назвати не можу взагалі.

Якщо європейський напрям пошуків для нас є зрозумілим, то східний поки що повністю залишається поза увагою дослідників. Так, ми знаємо про непрості взаємини давньоукраїнських князівств з імперією Чінгізідів. Відповідно, припускаю, що ці князівства мали відображення в документах імперської Орди. Тут треба володіти ерудицією на рівні  Омеляна Пріцака, щоб хоч якось орієнтуватися в недослідженому масиві таких джерел. Потрібна системна робота з виявлення, публікації та коментування цих документів. Десь там, мабуть, заховано ще чимало відомостей з історії Галицько-Волинської держави...

Говорячи про сучасних дослідників, варто заглянути в бібліографічний довідник «Галицько-Волинська держава: історія, постаті, культура», який випущено 2009 р. в Івано-Франківську. Ми побачимо, що більшість позицій — це статті й доповіді, в яких інколи за традиційною схемою переглядаються окремі події чи явища; натомість похвалитися проривними монографіями сучасні історики не можуть. Це може свідчити або про концентрацію сил для майбутніх «звершень», або про застій. Проте варто звернути увагу на працю М. Брайчевського «Галицько-Волинське королівство» у виданні «Хроніка-2000» (вип. 31/32), хоча й не нову, але таку, що вказує на можливі нові напрями дослідження аналізованої теми. Цікавою, на наш погляд, є також книга В. Ідзя «Галицька держава: процеси етнотворення та становлення (ІІІ — ХІІ ст.)» (2005).

З. П.: Пане Олександре, дозвольте запитати вас і про суміжні джерела дослідження цієї теми. Які археологічні пам’ятки найважливіші для дослідження історії Галицько-Волинської держави? Адже нещодавно польські історики в одному з міст Польщі виявили залишки замку Данила Галицького.

О. К.: Річ у тім, що при такому мінімумі джерел необхідно «розкручувати» найменші згадки про окремі фрагменти нашої історії чи навіть натяки на них. Скажімо, потрібно спробувати все ж довести до логічного завершення дослідження про корону Данила Галицького. Потрібно дослідити титулатуру правителів давньоукраїнської держави в європейських джерелах, тобто встановити, кого іменували королем Галичини, кого князем тощо. І взагалі, кого з нащадків короля Данила визнавали українським королем. Зазначимо, що титулярно королями Галичини (і Володимерії) були й деякі імператори Священої Римської імперії, Австро-Угорські імператори тощо. Не меш захопливими можуть бути дослідження династичних шлюбів, з’ясування того, хто з правлячих володарів європейських країн мав українське походження. Варто з’ясувати і те, чи карбували власну монету в Галичі та у Львові?

Археологічні дослідження на території Галичини мають давню історію, яку розглянуто в праці С. Терського «Археологія доби Галицько-Волинської держави» (2014).

Чи не найцікавішими й резонансними стали розкопки, що розпочалися 2013 р. в Холмі на місці побудованого ще королем Данилом Галицьким собору Різдва Богородиці. У процесі досліджень під підлогою було виявлено поховання, яке, за припущенням, можна розглядати як поховання короля Данила Галицького, або, можливо, Романа чи Шварна. Але далі лише самі «але»... Потрібні більш детальні дослідження, а вони потребують часу і додаткового фінансування. Держава має обов’язково подбати про виділення коштів на проведення таких археологічних досліджень! Адже це — наша, українська історія.

З. П.: Чи планується видання другої книжки вашого збірника?

О. К.: Плани такі є, але над цим ще треба працювати. Думаємо помістити в том відповідні частини (уривки) з європейських джерел, а також призабуті й маловідомі дослідження українських істориків, матеріали (висновки) археологічних досліджень тощо.

Теги:
2017-04-28 02:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар