Юрій ЗАЙЦЕВ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, Львів - Україна Incognita
Україна Incognita » Зворотній зв'язок » Юрій ЗАЙЦЕВ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, Львів

Юрій ЗАЙЦЕВ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, Львів

Мені сподобалася фраза головного редактора «Дня» Лариси Івшиної: «Саме наша історія є найпотужнішим джерелом української ідентичності» (її процитували в матеріалі, присвяченому запуску сайта «Україна Incognita»). Без сумніву, я погоджуюся з таким твердженням. Звичайно, йдеться не лише про чисту історію як таку. Важливо, що ця історія подається й на емоційному рівні, щоб зацікавити читача, і тоді, звичайно, вплив потужніший. 

А от щодо впливу, то хотів би навести кілька прикладів із власного життя.  1969 року я придбав тритомник  Расула Гамзатова, один із томів якого має назву «Мой Дагестан». І там знайшов два епізоди, які мене дуже вразили. Гамзатов був якось у Парижі, зустрів емігранта з Дагестану – аварця, художника. І той розповів, що дуже сумує за Батьківщиною: «Може, й мати ще моя жива…» Повернувшись до Дагестану, Гамзатов розшукав його матір, розповів про зустріч із сином. А мати запитала: «Якою мовою ви розмовляли?» «Я розмовляв аварською, – відповів жінці Гамзатов, – але ваш син – французькою. Ми спілкувалися через перекладача».  Після цих слів мати закрила обличчя чорною хусткою (так як у Дагестані прийнято сумувати за померлими) і сказала: «Це – не мій син. Мій син давно помер. Мій син не міг забути мови, котрої навчила його я». У цій книжці також є вірш «Родной язык» – «Если завтра мой родной язык исчезнет, я готов сегодня умереть». Ці два епізоди вразили мене ось чим: стан української мови у 1960-х роках був таким, а на превеликий жаль – ще й сьогодні такий, що мову треба захищати й пам’ятати: мова – це засіб самовираження народу, самоідентифікації. 

Ще один приклад. 1983 року в Москві вийшла книжка Даниїла Мельникова й Людмили Чорної «Преступник номер 1. Нацистский режим и его фюрер». Я зачитався цією книжкою й знайшов такі характеристики нацистського режиму: необмежене панування гітлерівської партії, повне підпорядкування їй усіх державних установ, монополізація засобів пропаганди й ізоляція народу від усіх інших джерел інформації, розгалужений апарат насильства й терору, створення  мережі інформаторів-донощиків, запровадження концтаборів, системи катувань для розправи з опозицією, розпуск усіх політичних партій, ліквідація профспілок, заборона страйків, запровадження заборонених тем для преси й радіо, ліквідація всіх опозиційних видань… І, мабуть, кожному, хто це прочитає, зрозуміло: та це ж наш Радянський Союз із його режимом! Можливо, тому ця книжка була в друці дуже довго – два роки, щоб добряче попрацювали цензори… 

І мені здається, що, власне, на такому емоційному рівні, як подаються зокрема й матеріали «Україна Incognita», вони впливатимуть на людей, а особливо – на молодь, найпотужніше. 

Мені на сайті «Україна Incognita» подобається рубрика «Музеї он-лайн». Зокрема, надзвичайно приємно, що знайшов інформацію про Музей повстанської криївки Юрія Микольського, із яким я особисто знайомий.  

Але особливо я вподобав рубрику «Історія і «Я». Приємно бачити матеріал Тараса Гунчака «Шухевич і батальйон «Нахтігаль», бо це правдива історія, істина. Зацікавив мене матеріал Уласа Самчука про Олену Телігу. Також матеріал Сергія Грабовського «Сталін і Штірліци». І, звичайно, матеріал Ігоря Сюндюкова про Василя Стуса. Я прочитав статтю з великою цікавістю, але під таким кутом зору: у четвертому томі творів Василя Стуса, виданих у Львові, є лист до Андрія Самійловича Малишка, в якому йдеться про захист мови: «Вони (діячі культури) співають, коли дерево, на якому вони сидять, ритмічно здригається од сокири». 

Дуже важливий, як на мене, матеріал про генерала Петра Григоренка. Я маю безпосередній стосунок до цього, бо написав статтю про Григоренка - «Генерал правозахисту», яка була опублікована в альманасі «Молода нація». І там же ж додав інтерв’ю з Мустафою Джемільовим, із яким добре знаємося.  

У мене виникла думка, що я міг би запропонувати статтю про Ніну Строкату. Це унікальна особистість, уродженка Одеси. Її чоловік, Святослав Караванський, надзвичайно плідно працює в Америці, захищаючи нашу державність, українську мову. Він колосальний публіцист, мовознавець, видав низку словників, зокрема «Практичний словник синонімів української мови». 

Ніна Строката була дуже активною в самвидавному русі. Врятувала відомості про розстріл польських офіцерів енкаведистами, які Караванський викрив, перебуваючи у Володимирській тюрмі. Ніна Строката, як і її побратими, зокрема Олекса Різників, Олексій Притика, була засуджена в травні 1972 року. Ця унікальна людина виголосила останнє слово на свій захист, не будучи впевненою, що воно стане відоме світові, бо всі ті суди були закритими, – ніхто на них не потрапляв, крім кагебістів і вибраних ЦК партії людей. І це останнє слово, написане в умовах в’язниці, на мій погляд, має надзвичайно потужний інтелектуальний, історичний і духовний контекст. Вона проаналізувала в цьому виступі радянський режим і рух опору цьому режимові, назвала речі справжніми іменами, дала оцінку українському націоналізмові як рухові патріотизму, любові до рідної країни. Я знайшов цю промову в архіві Служби безпеки України. Хочеться, щоб уся Україна знала про це слово. Мені навіть здається, що це слово повинно дійти до кожної школи, щоб його вивчала молодь, щоб знала, якою мужньою людиною треба бути, щоб висловлювати свою точку зору – відверто, в очі ворожому режимові.  

Перед нами – дуже довга дорога, котру маємо пройти, бо далеко не все, за що боролися такі люди, як Ніна Строката, чи генерал Григоренко, чи В’ячеслав Чорновіл, реалізовано в сучасній Україні. Я бачу дуже позитивну роль у цьому процесі і веб-проекту «Україна Incognita», і газети «День», яка є патріотичною, високоінтелектуальною, справжньою українською газетою.

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар