Як Путін із Леніна позбиткувався - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Сергій Грабовський » Як Путін із Леніна позбиткувався
Сергій Грабовський

Як Путін із Леніна позбиткувався

Як Путін із Леніна позбиткувався або Про два «Я» в одній владній голові

Чи не весь інтелектуальний пострадянський простір обговорює у ці дні слова «верховного стерха» Росії Путіна В.В., який виступив у новій ролі — фахівця з ленінської спадщини, теоретичної та практичної. Ламаються полемічні списи, будуються ті чи інші теоретичні конструкції, лунають офіційні та неофіційні коментарі російських посадовців...

І справді, путінські слова варті аналізу та коментаря. Адже це була не «хатня заготовка», а самоочевидна імпровізація, тож вона багато що говорить як про освітній та інтелектуальний рівень «національного лідера» РФ, так і про його політичні погляди й особисті психологічні характеристики.

Нагадаю, що 21 січня відбулося засідання Ради при президенті РФ з науки, технологій та освіти, на якому керівник Курчатовського інституту Михайло Ковальчук у виступі процитував рядки Бориса Пастернака про Леніна: «Он управлял теченьем мысли и только потому — страной», — і закликав владу саме в науковому середовищі «найти такие организации, которые должны управлять течением мысли в конкретных направлениях».

Іншими словами, «улюблений фізик Путіна» (а саме так звуть цього член-кореспондента РАН його колеги), брат мільярдера Юрія Ковальчука (теж особи, наближеної до президента РФ), продемонстрував класичний зразок «бунту на колінах»: мовляв, шановний В.В., ваша адміністрація — то крайні дурні, вони завели державу казна-куди, в головах у них порожнеча, натомість ми — віддані вам «системні інтелектуали» — готові готувати та пропонувати куди більш раціональні рішення «в конкретних напрямах». Зрозуміло, чого спадковий пітерський інтелігент Ковальчук обрав рядки Пастернака — адже засідання відбувалося саме у день смерті Леніна; а на додачу засновник СРСР завжди викликав достатньо шанобливе ставлення з боку Путіна...

Але навіть такий бунт — то все ж бунт. І Путін кинувся в бій, поставивши на місце Михайла Ковальчука (і всіх тих, хто стояв за ним): це ви всі дурні, як і ваш Ленін. «Управлять течением мысли это правильно, нужно только чтобы эта мысль привела к правильным результатам, а не как у Владимира Ильича. А то в конечном итоге эта мысль привела к развалу Советского Союза, вот к чему. Там много было мыслей таких: автономизация и так далее. Заложили атомную бомбу под здание, которое называется Россией, она и рванула потом. И мировая революция нам не нужна была. Вот такая мысль там», — сказав новітній «корифей усіх наук». І сів у дуже велику та брудну калюжу. Таку, що вірний прес-секретар Пєсков та інші придворні лакузи змушені були кинутися «правильно» тлумачити слова свого боса, щоб їх не зрозуміли невірно і в самій Росії, і за її межами.

Нічого спільного з історичними фактами репліка Путіна не має, ба більше — вона демонструє незнання та нерозуміння цих фактів. Справді-бо: ані скинення царя, ані розпад Російської імперії в 1917-му, ані постання на її місці у ті ж часи низки незалежних держав, ані «автономізація і так далі» — це те, до чого Ленін не мав жодного стосунку. Власне, «бомба під Росію» була закладена ще за століття до тих подій унаслідок небажання самодержавної влади і дворянства хоч якось трансформувати «тюрму народів». Згадаймо лиш придушення у ХІХ столітті аж трьох спроб Польщі відновити свою незалежність, згадаймо війну на Кавказі, згадаймо Валуєвський циркуляр і Емський указ... І так звані столипінські реформи згадати варто — вони залишили недоторканним неефективне поміщицьке землеволодіння, внесли у російське село різке класове розмежування, а на додачу залишили політичними аутсайдерами тих селян і городян, які мали статки, тобто буржуазію — у Державній думі Росії за «столипінськими законами» більшість належала депутатам, обраним від 1% чоловічого населення імперії, переважно поміщиків-великоросів... Ну, а столипінські військово-польові суди — прообрази сталінських «трійок»? Та й більшовицька «світова революція» — лише, як то кажуть філософи, іноформа імперських амбіцій Росії, яка стала одним із головних призвідців Першої світової війни, в якій прагнула здобути Константинополь, зробивши його однієї зі свої столиць, повністю запанувати на Балканах і в Палестині, «ощасливити» Галичину та Буковину — і так далі, і таке інше. Невипадково проникливий Микола Бердяєв, народжений у Києві філософ європейського масштабу, писав про імперське коріння більшовизму, про формування ідеї Третього Інтернаціоналу на ґрунті ідеї Третього Риму...

Слушною видається реакція російського публіциста Євгенія Іхлова на це все — мовляв, Путін звинуватив лідера більшовиків — «свергшего законное демократическое правительство и разогнавшего Учредительное собрание, приведшего к власти первое в человеческой истории тоталитарное движение, развязавшего гражданскую войну, создавшего жуткую систему карательных органов ВЧК/ГПУ, — единственно в том, в чем он не виноват». Ба більше: на думку Іхлова, «Ленин не разрушал Россию (т.е. Российскую империю) — в 1918 году она распалась сама. Ленин восстановил ее единственным возможным способом — как союз формально суверенных крупных этносов, уже имеющих национальное самосознание, на общей идеологической платформе. Основоположник новой мировой квазирелигии — большевизма — он создал псевдохалифат... «Жесткая конструкція», которую предлагал Сталин — республики входят в РСФСР на правах автономий, — взорвалась бы очень быстро. 1918-й и последующие годы — были периодом краха и развала империй, взрыва национализма. Пережить эту волну и консолидироваться СССР мог, только став «империей-антиимперией». То же самое потом делал Тито в Югославии». Загалом із цим можна погодитися, з поправкою на те, що розпад імперії стався вже наприкінці 1917-го, на основі не етносів, а націй — одних більш сформованих, інших — менш, але це були нації, а не етноси.

Згадаймо і те, чого програв російський Білий рух. Його керівники у 1918-му взагалі відкинули саму можливість автономної, не те що незалежної України — і дізнавшись про це український полк імені Шевченка, який воював у складі армії Колчака, відмовився битися за «єдину і неподільну» та відкрив фронт, а згодом, ідучи на Москву, Денікін змушений був тримати третину свого війська на Кавказі, воюючи проти свободолюбної Чечні, а третину — на українських теренах, отож крах його армії був закономірним...

Але Путін історію Росії не знає і не розуміє її трагедій. З його погляду не встановлення більшовицького тоталітаризму було катастрофою, а зовсім інша подія. 25 квітня 2004 року Путін у посланні до Федеральних Зборів РФ назвав розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою» ХХ століття, а 22 жовтня минулого року на засіданні дискусійного клубу «Валдай» цей же розпад президент Росії назвав «трагедією гуманітарного характеру».

І тут ми підходимо до найцікавішого. Якщо розпад СРСР — це «катастрофа» і «трагедія», то чому його створення — це «атомна бомба під Росію»? І чому ж тоді творець СРСР Ленін, виявляється, не вмів мислити? Тобто водночас СРСР — це і дуже добре, дуже правильно, — і дуже погано, дуже неправильно.

Коли йдеться про державного лідера, вихованого радянською освітньою системою, то діагноз тут може бути таким: «Тяжкий рецидив діалектичної логіки, вивченої у курсі діамату й істмату». Там цілком припускалася наявність суперечливих і навіть взаємовиключних поглядів на будь-які ключові проблеми, якщо це диктувалося «потребами суспільного прогресу» та «генеральною лінією партії»...

Утім, досить. Час робити висновки. Найперше, маємо факт проявлення боротьби за «доступ до верховного тіла» та невдоволення тих осіб з оточення Путіна, хто має значно кращий за «національного лідера» РФ освітній рівень. Крім того, фактом є кричуще нерозуміння президентом Росії сутності тих процесів, які відбувалися у світі щонайменше впродовж останніх ста років. Утім, на таке нерозуміння слабує і певне число критиків Путіна — скажімо, той самий Навальний. Як було сказано колись із проводу ситуації, невловимо схожої на нинішню: «Вони нічого не зрозуміли і нічого не навчилися».

Гріх із цього не скористатися. Як і з наявності взаємовиключних поглядів на одне й те саме у свідомості господаря Кремля та його адміністрації. Що це має бути за використання? Справа за українським експертним товариством. І за чинною українською владою, яка, втім, поки що демонструє не набагато вищий за В.В. Путіна інтелектуальний рівень.

2016-02-10 12:08:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар