Хресний шлях українського патріарха - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Хресний шлях українського патріарха

Хресний шлях українського патріарха

Спогади про патріарха Володимира Романюка — сповідника української православної церкви
Клара ГУДЗИК, «День»

Усіх, хто мав щасливу нагоду зустрічатися з патріархом Київським і всієї Руси-України Володимиром, особливо вражав його оптимізм, легка, навіть весела вдача, а також доброзичливість. Важко було уявити, що ця людина провела майже 25 років свого життя в таборах та засланні, а на радянській «свободі» потерпала від постійних гонінь. Близькі до патріарха люди твердять, що одним із джерел його спокійного оптимізму було чисте сумління, свідомість того, що інакше прожити життя було просто неможливо.

Майбутній патріарх Володимир, у миру Василь Романюк, народився 1925 року в с. Химчин біля Станіслава, у бідній селянській родині. У юні роки про духовний сан і не мріяв. Шлях до церкви розпочався 1944 року, коли 19-літнього Василя було заарештовано «за зв’язки з УПА». Він отримав 10 років ув’язнення у сталінських таборах на Колимі, хоча участі у збройних операціях не брав. Коли відбув строк, набавили ще 5 років, виславши до Магадана. Там Василь одружився з українкою з Волині, також репресованою. Незабаром у подружжя народився син Тарас, їхня єдина дитина.

Між службою та Служінням

Про трагедію, яка поглинула кращі роки його життя, Василь Романюк згадував спокійно, без гіркоти, із християнським фаталізмом. Називав ті роки «моїми університетами», як це до нього робило багато підданих Російської імперії. Василь справді мав в ув’язненні добрих вчителів — письменників, учених, навіть академіків. Там на Колимі трапилася одна дуже важлива річ — він усвідомив своє покликання й вирішив присвятити життя служінню Богові та Українській церкві. Почав студіювати Біблію, релігійну літературу, а повернувшись в Україну, закінчив богословські курси. Прийняти священицький сан, однак, йому довго забороняла влада, якій було потрібне «благонадійне» духовенство. Тільки 1964 року Василь Романюк був висвячений, отримав парафію.

Опіум для народу на службі в людей з народу: століття XVI та XVII

Фото з сайта http://siver.com.ua

А через 8 років знову розпочалося ходіння колами пекла. За «антирадянську пропаганду» отця Василія було заарештовано, цього разу не безпідставно — у храмі він говорив людям правду, закликав шанувати свої релігійно-національні традиції, жити згідно із Заповідями Божими. Під час слідства й суду «компетентні органи» настирливо вимагали від священика зректися своїх переконань, за що обіцяли негайно випустити його на волю. Отець Василій відмовився, хоча аж занадто добре усвідомлював, що його очікує. Присудили сім років ув’язнення у Мордовському таборі та ще три роки заслання в Якутії. Звідти отець Василій вийшов безнадійно хворою на серце людиною. (Попереду в нього було кілька інфарктів. Після третього лікарі радили патріархові відійти від справ, бо можна було чекати найгіршого. Так воно пізніше й трапилося.) Невдовзі після повернення о. Василія додому померла його дружина, життя якої було нескінченною трагедією і постійним очікуванням ще гіршого. О. Василій залишився з сином, який мріяв вчитися в семінарії, стати, як батько, священиком. Швидко з’ясувалося, однак, що в жодній семінарії не хотіли прийняти сина дисидента. Батькові ж заборонили повернутися до священицької діяльності.

У руках Хроноса

Під час другого ув’язнення Василь Романюк часто й тривало голодував, вимагаючи, щоб йому надали можливість читати Біблію і приймати причастя, що в більшості тюрем світу є невід’ємним правом ув’язнених. Саме тоді встановилися його тісні зв’язки із правозахисним рухом. Він писав листи й заяви до різних міжнародних організацій, викриваючи порушення в СРСР права людини вільно сповідувати свою віру.

Меморіальна дошка Патріарху Київському і всієї Руси-України Володимиру в Тернополі

Фото з сайта http://narodna.pravda.com.ua

«Священик-дисидент» став відомий на Заході, де митрополит Мстислав розпочав кампанію за його звільнення. Цю вимогу підтримав президент Рейган, миряни й духовенство в багатьох країнах. А після звільнення о. Василя розгорнувся рух за те, щоб радянський уряд дозволив священику виїхати за кордон. Романюки — батько й син — не хотіли їхати, але що було робити? Батькові не давали парафії, синові — можливості навчатися. І 1988 року вони виїхали до Канади.

Незалежність Української церкви

Там о. Василій викликав велику увагу міжнародної християнської спільноти. Його приймали в Білому домі, він виступав у Парламенті Канади... У Торонто було видано англійською мовою збірник його проповідей та звернень «Голос у пустелі». Все було добре, спокійно і по-західному комфортабельно. Однак через рік, коли в Україні завирувало й коли почала розбудовуватися українська церква, Василь Романюк вирішив повертатися додому. «Щоб встигнути зробити щось для церкви, для України», як розповів його син о. Тарасій. А 1990 року о. Василій прийняв чернецтво, взявши ім’я Володимира і через короткий час був висвячений на єпископа. Після смерті патріарха Мстислава єпископа Володимира обрано патріархом незалежної Української православної церкви Київського патріархату.

Народний митрополит

Фото з сайта http://gig.if.ua

Високий сан аж ніяк не змінив Василя Романюка. Людей, з якими він спілкувався, дивувала простота, повна відсутність честолюбства чи позування патріарха. Його приймальня завжди була відкритою для всіх, незалежно від посади чи стану. Намагання близьких, радників хоч трохи обмежити потік відвідувачів — заради його здоров’я — незмінно викликали гнів патріарха. Він зазвичай кричав у приймальну: «Пускати всіх!». Від охорони, яку йому запропонувало українське козацтво, патріарх категорично відмовився і ходив містом один, без супроводжуючих. На вулицях до нього підходили люди, одні просили поради, інші — грошей. У таких випадках патріарх діставав усе із своїх небагатих кишень.

Феодосій Углицький

Світ матеріальних цінностей і потреб взагалі не існував для нього. Патріарх категорично відмовлявся витрачати на себе гроші; вважав розкішшю навіть найнеобхідніше. У деяких людей це викликало підозру, а іноді навіть зневагу. Вони й не думали, що саме з такого тіста завжди робилися істинно святі люди. Осуджував патріарха, однак, тільки той, хто його не знав добре. А зустрівшись із ним, завжди змінював свою думку. Бо патріарх Володимир мав особливий дар — дивувати людей, показувати їм світ із невідомого для них боку. О. Тарас розповів історію про одного молодого киянина, який належав до іншої православної церкви. Одного разу, зустрівши біля Софії Київської патріарха, він почав звинувачувати його в єресі та порушенні канонів. Патріарх вислухав, спитав ім’я і, сказавши: «Що ти плетеш, Мишку?» — почав із ним довгу дружню розмову. З того часу цей киянин став одним із найпалкіших прихильників патріарха й незалежної української церкви.

РИМСКИЙ ПАПА — хто він такий?

Патріарх боляче переживав розкол українського православ’я і постійно намагався вплинути на стан справ, зокрема досягти примирення з УАПЦ. За кілька днів до смерті він, нехтуючи протоколом і гордощами, поїхав на квартиру до патріарха Димитрія для обговорення ситуації. Після довгої і тяжкої розмови вони порозумілися і навіть домовилися про спільні дії щодо об’єднання. Раптова смерть патріарха Володимира порушила ці плани.

ТРАГIЧНА IСТОРIЯ УКРАЇНСЬКИХ ЦЕРКОВ

Патріарха Володимира шанувала вся свідома українська інтелігенція; саме завдяки йому багато людей повернулося до віри, до церкви. У храмі люди часто записували його проповіді, бо це були глибокі роздуми про сучасне життя, про обов’язок людини, громадянина. Кажуть, що не буває пророків у своїй вітчизні. Патріарха, однак, шанують і там, де він народився. У селі Химчині люди нещодавно у пам’ять про нього збудували каплицю, одна з вулиць має назву Василя Романюка. Багато людей в Україні вважають, що є всі підстави для канонізації покійного патріарха Володимира, сповідника української православної церкви, як називали його в Канаді.

2011-12-09 09:25:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар