Воскреслий храм - Україна Incognita
Сергій Шебеліст

Кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст, Полтава

Воскреслий храм

Поставши нещодавно з руїни, Свято-Успенський собор повертає собі славу центру православного життя Полтавщини

Фото собору Дар’ї РОЗУМНЯК, Патріарха Мстислава надав о. Микола ХРАПАЧ, з сайту HISTPOL.PL.UA

Свято-Успенський кафедральний собор багато чого побачив і пережив за свою понад трьохсотрічну історію, однак вистояти в добу комунізму йому не вдалось. У 1934 року його зруйнували, і чи не єдиним нагадуванням про колишню велич була чудом збережена соборна дзвіниця. Нове життя храм на Івановій горі, неподалік садиби Котляревського, отримав на початку 1990-х, а остаточно постав із руїн у травні 2011 року.

Свято-Успенський кафедральний собор (Полтава)

ПОСТАМЕНТ ДЛЯ ТИРАНА?

Будівництво «градського» (міського) собору в центрі старої фортеці розпочали наприкінці XVII століття. Перша письмова згадка про це датована 1695 роком. Спочатку то була дерев’яна споруда, але вже в 1748 році за ініціативою місцевої козацької верхівки та представників духовенства заклали першу в Полтаві муровану церкву. Звести її громада запросила архітектора з Нової Сербії Стефана Стабанського. Через організаційні та фінансові проблеми безпосередні будівельні роботи почали лише 1751 року. Спорудження тривало майже двадцять років і завершилось у 1770-му. Відтоді 28 серпня собор, збудований в архітектурному стилі козацького бароко, відзначає своє храмове свято.

Свято-Успенський кафедральний собор

Спочатку він мав три бані, проте згодом добудували ще дві. У 1899 – 1900 роках Успенський собор розширили, звівши притвор і прибудувавши дві невеличкі бані й аркове перекриття. У 1774 році розпочали будівництво церковної дзвіниці, на що знову бракувало коштів, а тому роботи затягнулися на двадцять сім років, до 1801-го. Невдовзі, після перенесення архієрейської кафедри з Переяслава до Полтави, «градський» собор став кафедральним.

Садиба Котляревського на тлі Собору - малюнок Т. Шевченка

На початку 1900-х років при церкві діяла бібліотека й жіноча парафіяльна школа. Проте з приходом до влади більшовиків храм не встояв. «Офіційна дата зруйнування собору – 1934-й рік, – говорить архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір. – Храм розібрали. Можливо, для цього також застосовували вибухівку. Пізніше під час розкопок встановили, що неподалік церкви були близько дев’яноста поховань знатних полтавців, а в самій церкві було сім склепів, які пограбували у вандальський спосіб. Більшовики знищили храм дотла, та й згадки про нього також зникли». У наші дні всі останки зібрали й перепоховали в загальній могилі в парку, згодом – у церковній огорожі собору. Духовенство перепоховали в нижньому храмі.

Дивом збережена дзвіниця деякий час стояла пусткою. Краєзнавці припускають, що, ймовірно, вона була врятована завдяки… Сталіну. Чотириярусну культову споруду планували зменшити вдвічі, перетворивши її на постамент для статуї комуністичного вождя на коні. Проте, на щастя, з різних причин втілення цієї монументальної ідеї постійно відклали на потім. «Також на місці колишнього собору хотіли побудувати гаражі, але Бог урятував від цього», – каже владика Федір.

Під час фашистської окупації, в 1941 році, у дзвіниці відновили храм Іоанна Предтечі, який діяв там із 1787 року і знову був закритий у 1946-му. Будівля тривалий час була в запустінні й почала руйнуватися. Згодом у ній розміщувалися майстерні, а до 800-річчя Полтави, в 1974-му, її відреставрували і перетворили на музей міста з оглядовим майданчиком на верхньому ярусі. Там же почала діяти виставка самодіяльних художників міста.

Божественна літургія у дзвіниці собору - 1992 р.

Дорога до храму

Із відродженням духовного життя в Україні на початку 1990-х полтавці почали добиватися передачі дзвіниці вірним УАПЦ (пізніше – УПЦ КП), із чим не погоджувалась РПЦ. Але в результаті майже дворічної боротьби її таки передали «самостійницькій» Покровській релігійній громаді, що відтоді стала Успенською (її настоятелем призначили ієрея Миколу Храпача). Перше богослужіння відбулося там у квітні 1992 року. Відтак цілком природно постало питання про відбудову кафедрального собору, яке благословив Патріарх Мстислав, коли перебував з візитами в рідній Полтаві в 1991 та 1992 роках.

Патріарх Мстислав - 1992 р.

За рішенням виконкому Полтавської міської ради громаді дозволили розробити проект реконструкції церкви. Головою громадського комітету з відродження собору обрали архітектора Валерія Трегубова, а його заступниками стали священик Микола Храпач і художник Юрій Самойленко. У 1994 році освятили наріжний камінь храму, який завдяки лобістським зусиллям тодішнього полтавського мера Анатолія Кукоби Указом Президента Кучми і подальшою постановою Кабміну був включений до списку дванадцяти об’єктів історико-архітектурної спадщини України, що підлягають першочерговій відбудові. На виконання цих документів у місті був створений штаб із відтворення собору.

Спочатку розчищали фундаменти і проводили археологічні розкопки. Наприкінці січня 2001-го завершили будівництво цокольної частини собору, проте через брак коштів будівельні роботи зупинилися майже на два роки. Місцева влада знайшла гроші для продовження відбудови і дбала про їх надходження від благодійників. У міру своїх сил собору допомагали й полтавські підприємства, виготовляючи металеві каркаси і дзвони. Але не все відбувалося так гладко: через фінансову скруту керівництво міста наполягало на здешевленні робіт шляхом зменшення товщини стін і заниження висоти будівлі, з чим не погодився архітектор Трегубов. Як наслідок – між ним і мером Полтави Кукобою виник конфлікт, що призвів до відсторонення архітектора від проектування собору і передачі завдання інституту «Міськбудпроект».

Утім, попри всі труднощі, храм таки постав із руїни, нехай і не зовсім у такому вигляді, як планували спочатку. Але навіть цій обставині архієпископ Федір убачає промовистий філософський зміст: «Так, наш собор є дещо заниженим, але такими ж є і ми, люди, духовність яких перебуває не на високому рівні». Відродити її якраз і повинна церква, переконаний владика.

2013-01-14 16:42:55
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар