Володимир В'ятрович - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Володимир В'ятрович
Володимир В'ятрович
Вона не позувала із чоловіком для глянцевих журналів. Не їздила з ним по світу, представляючи свою країну. Не патронувала культурні проекти. Не займалася благодійністю, підтримуючи сиротинці. Не тому, що не могла б цим займатися — освіти, розуму та елегантності їй цілком вистачало. А тому, що жила у страшний час у місці, яке стало тоді епіцентром світових катаклізмів. Ніхто і ніколи не називав її першою леді, бо такого поняття в підпіллі не існувало. Тим не менше Наталія Шухевич заслуговує на цей статус, адже з гідністю пройшла важкий шлях дружини командира УПА.
У наш час політик, розпочинаючи кар’єру, до певної міри жертвує своєю сім’єю. Затягнутий у вир політичних баталій, він матиме значно менше можливостей проводити час із дружиною та дітьми. Проте його вибір виглядає неспівмірним із вибором, перед яким стояли керівники українського визвольного руху.
Саме приєднання України зробило Росію великою імперією. Геополітичне становище України, природні та людські ресурси відіграли в даному процесі ключову роль. Про це пам'ятали радянські можновладці, які робили все, аби перетворити українців на інтегральну частину оновленого варіанту імперії. Все, що стояло на заваді інтеграції та розчиненню (історія, мова, культура) — мало зникнути. Адже люди, які говорять на одній мові, однаково ставляться до минулого, шанують одні традиції, врешті стають одним народом.
У Радянському Союзі дуже прискіпливо ставилися до творення власного історичного календаря. Так звані червоні дати були не просто додатковим вихідним днем, а й нагодою для влади вкотре наголосити на власній інтерпретації подій. Створена в ті часи система свят та відзначень пережила СРСР і частково побутує досі — ми пам’ятаємо, а дехто й відзначає День Перемоги, День армії, Міжнародний жіночий день і т. д.
З початку лютого у сусідній Польщі стартувала медіа-кампанія “Волинь-1943”. З того часу не минає тижня, аби якесь із польських загальнонаціональних видань не присвятило би темі польсько-українського конфлікту статті на своїх шпальтах. Про це пишуть “Gazeta Wyborcza”, “Rzeczpospolita”, “Wprost”, “Uważam Rze”, польська редакція “Newsweek”. Судячи з активного старту, цьогорічна інформаційна хвиля буде принаймні не меншою за ту, яка піднялася з нагоди 60-х роковин подій на Волині. Тональність публікацій навіть у далеких від радикальних польських середовищ свідчить, що вона, крім того, буде ще й агресивнішою.
Google, Kindle, “хмарні сервіси” та розвиток медіа змогли навіть дослідників минулого витягнути із сховищ бібліотек, виставляючи оперативність та мобільність як вимогу й до академічного науковця. Так електронний архів визвольного руху виявився очевидним кроком.
Україну періодично лихоманить від історичних дискусій. Голодомор, Голокост, боротьба УПА, дисиденти, агенти КГБ — ці теми вже давно вийшли далеко за межі суто історичного дискурсу і обговорюють їх не лише на університетських кафедрах. І це природньо, адже в Україні щойно почалося переосмислення власного минулого. Хочеться вірити, що ми, як і представники інших націй, віднайшовши себе в минулому зможемо врешті дати раду й сьогоденню.
В європейській культурі з любов'ю прийнято пов'язувати усе найкраще та світле, що є у людині. Це почуття облагороджує навіть негідників, робить романтичним і здатним до самопожертви.
Любов може розквітнути навіть у здавалося б цілком непридатних для романтичних почуттів умовах – в екстремальних обставинах війни та кровопролиття. В цьому випадку вона сама набуває екстремальних форм, спонукає людей до надзвичайних кроків.
Чимало біографій керівників українського підпілля закінчуються словами "загинув у криївці з дружиною, застрелилися, аби не потрапити живими у руки ворога".
Вбивство Романа Шухевича 5 березня 1950 року чекісти розглядали як заключний акорд тривалого протистояння з бандерівцями. Смерть керівника мала обезголовити підпілля, позбавити його необхідної координації та зв’язку і таким чином полегшити остаточну ліквідацію розрізнених груп повстанців. Але чекісти прорахувалися: їхня війна не завершилася ще довго після 1950 року.
Живучість визвольного руху забезпечувалася, зокрема, досвідом нового керівника — Василя Кука — «Лемеша». Член Проводу ОУН з 1941 року, один із організаторів проголошення Акта відновлення незалежності 30 червня 1941-го, провідник ОУН на теренах Південно-Східної України, командир УПА-Південь, згодом заступник Головного командира УПА — цей перелік посад яскраво засвідчує: рух очолив один із найкращих.
Закінчення Другої світової війни не зупинило польсько-українського конфлікту, який почався в 1942 на Холмщині, в 1943 перекинувся на Волинь, а в 1944 охопив ще й Галичину. Конфлікт, жертвами якого стали тисячі людей із двох сторін, активними учасниками - підпільні рухи обох народів, швидко набув рис, характерних для війни. Кривавої війни у війні. Завзятість обох сторін у протистоянні забезпечила його тривалість і продовження в нових реаліях після відходу німецької окупації.
Влітку на Львівщині в 40-літровому бідоні, закопаному в землю на 80 см, було знайдено повстанський архів. Бідон не був добре законсервований, що наштовхнуло нас на припущення про те, що документи ховали люди, які потрапили в оточення. Версію переховування архіву під час бойових дій підтверджують і залишки гільз, знайдені поряд. Любомир Горбач, голова Товариства пошуку жертв війни “Пам'ять” вже більше шести років періодично отримує інформацію про закопані повстанські сховки. Цього разу – відомості підтвердилися і архів вдалося відшукати
Комуністичний тоталітарний режим, на відміну від нацистського, ніколи не засуджував демократії як форми правління. У контрольованих комуністами державах формально існували місцеве самоврядування, розподіл гілок влади, регулярно проводилися вибори. За фасадом цих ознак свободи приховувалася жорстока тиранія, яка цілковито контролювала усі вияви суспільного життя та грубо втручалася у приватне життя громадян. Тож усі зовнішні вияви демократії перетворювалися в потворні карикатури на самих себе.
Історики мали б бути вдячними зрадникам підпілля. Адже їхні свідчення, вибиті силою чи витягненні обіцянками кращого життя, є неоціненним джерелом інформації. Читаючи протоколи допитів, дослідники опиняються по один бік барикад із слідчими НКВД і вишукують максимум потрібної інформації. Різниця в тому, що тепер її використовують для відтворення картини минулого, увічнення пам’яті загиблих, а тоді добували з однією метою - знищення підпілля і окремих діячів. Із протоколу допиту "розколотого" повстанця можна дізнатися про структури руху опору, його персональний склад, особливості роботи. Часто це відомості, які неможливо отримати з жодного іншого джерела.
За роки панування комуністичного режиму спецслужбами створено мільйони томів документів. У них — не тільки внутрішні механізми діяльності репресивної машини, але й долі мільйонів людей, котрі потрапили під її жорна. Тоталітарна влада ретельно оберігала ці матеріали, приховуючи їх від загалу грифом «Секретно» та відмежовуючи від світу товстими стінами архівних сховищ, доступ до яких мали лише її вірні слуги.
«26 квітня ц. р. о 1 годині 25 хвилин у приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий середній ремонт і проведенні випробувань турбогенераторів № 7 та 8 стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблоку. В результаті вибуху зруйновано шатро покрівлі ректора № 4 і машинного залу. Під час аварії в приміщенні перебувало 17 робітників зміни. 9 із них госпіталізовано, 4 робітники у важкому стані, один із них у реанімації. Пожежу локалізовано».
На початку 1980-х українці діаспори кинули їй серйозний виклик — розпочали підготовку до вшанування 50-ї річниці трагедії. Окремі повідомлення та публікації, присвячені Голодомору, з’являлися за кордоном і до того. Але цього разу було заплановано масштабну інформаційну кампанію із залученням провідних науковців, журналістів, з громадськими акціями і тиском на західних політиків
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар