Вища дипломатія в замку Любарта - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Вища дипломатія в замку Любарта

Вища дипломатія в замку Любарта

Ігор Сюндюков

Абстракті істини історії потребують «зримих», реальних, конкретних підтверджень. Якщо цього немає, вони неминуче перетворюються на набір схематичних декларацій, неспроможних ані в інтелектуальному, ані в етичному сенсі збагатити людину-громадянина.

Ось переконливий та доречний приклад. Ми стверджуємо (з повними на те підставами), що Україна завжди була залучена до європейського політичного та культурного простору, що саме Європа — наш світоглядний «дім», що вітчизняна історія, отже, впродовж століть, із часів Русі починаючи, була невід’ємною складовою загальноєвропейського історичного процесу. І це позначалося на усіх сферах життя як українців, так і європейців; зокрема і на дипломатії Старого Світу (принаймні, його Східної та Центральної частин). Впливові середньовічні європейські держави були залучені до важливих дипломатичних заходів, що відбувалися саме на наших теренах, вели перемовини з очільниками держав, до складу яких входила Україна — якщо не як основне, системоутворююче ядро (зараз ми говоримо конкретно про Велике князівство Литовське ХІV-ХVІ ст.), то, принаймні, як одна з трьох політичних опор, «несучих конструкцій» цієї балто-слов’янської (балто-руської) імперії. І найпереконливіший доказ цьому — відомий на європейських теренах, проте, здається, й досі не повною мірою оцінений у нас З’їзд європейських монархів 1429 року, що відбувся в Луцьку, в знаменитому замку Любарта. Тодішні владоможці (ми їх невдовзі назвемо) обговорювали у славетному місті на Волині (а тоді Луцьк фактично був другою, південною столицею Великого князівства Литовського) далеко не «домашні», локальні справи, а дійсно проблеми загальноєвропейського значення.

З’ЇЗД МОНАРХІВ У ЛУЦЬКУ. КАРТИНА СУЧАСНОГО ХУДОЖНИКА АРТУРА ОРЛЬОНОВА

Серед таких проблем:

1. Коронування Великого князя Литовського Вітовта (Вітаутаса), що могло б докорінно змінити політико-дипломатичний розклад сил у Східній Європі, адже тоді було б утворено (на противагу як Речі Посполитій, так і Московській державі, яка вже піднімала голову) Литовсько-Руське королівство (вже не князівство), фактично — найбільша державна потуга цього регіону. Зрозуміло, що Польська Корона, посилаючись на Кревську унію 1385 р., де декларувалося майбутнє об’єднання Речі Посполитої та Литви, виступила категорично проти коронування.

2. Створення антитурецької коаліції. Річ у тім, що монархи, які мали свої інтереси на Балканах або поблизу Дунаю, були занепокоєні турецькою загрозою, яка явно зростала, особливо з урахуванням помітного послаблення позицій Візантії (через 24 роки після з’їзду Константинополь буде захоплений турками).

3. Доля молдавських земель, на які претендували поляки, угорці та турки. Був потрібний компроміс.

4. Релігійні питання. На з’їзді дебатувалися проблеми унії (об’єднання) католицької та православної церков. Вітовт прагнув мати у своєму Великому князівстві самостійну церковну організацію; унію більшою чи меншою мірою підтримували папські посли. Проте духовенство, а надто польське, відмовилося навіть вступати в дискусію щодо цього, отож, справа закінчилася нічим. Дуже активно обговорювалися також питання розколу Католицької церкви і діяльності гуситів у Чехії.

5. Обговорювався стан справ у Ганзейському Союзі — економічному та політичному об’єднанні північно-німецьких князівств, та стосунки цього Союзу зі скандинавськими монархіями та німецькою імперською владою.

Хто ж, власне, прибув до Луцька, в замок Любарта на з’їзд монархів? Список був вражаючий. Це: а) Великий князь Литовський Вітовт, володар переважної частини тогочасних українських земель, про якого ми вже згадували; б) король Польський Владислав Ягайло; в) імператор Німеччини (інші джерела іменують його «королем Німеччини») Сигізмунд, він же король Чехії, він же король Угорщини. Саме він був найбільш активним прихильником коронування Вітовта; г) король данський і шведський Ерік VІІ; д) великий князь московський Василь ІІ Темний (був осліплений політичними ворогами, звідси прізвисько; до речі, прадід Івана Грозного!). Як бачимо, склад доволі представницький, не було лише провідних монархів Західної Європи — королів англійського та французького, але варто нагадати, що якраз тоді в розпалі була Столітня війна між цими двома королівствами, і саме 1429 року розпочала свої знамениті визвольні походи Жанна д’Арк. Отже, цим обом монархам було не до Луцька, що цілком зрозуміло. Окрім згаданих володарів, у замку Любарта були також представлені: папа Римський Мартин V (в особі легата Андрія Домінікана), повноважний посол візантійського імператора Іоанна VІІІ Лев Кантакузін, магістри Лівонського та Тевтонського орденів (відповідно Зігфрід Шпангайм та Герхард фон Балгі). Отож, на «недостатньо представницький» склад учасників форуму не слід нарікати — то був справді всеєвропейський захід, і відбувався він на землі України.

Як проходило обговорення, за яких саме обставин відбувався з’їзд? Багато про що ми дізнаємось з «Історії Польщі» Яна Длугоша, знаменитого тогочасного хроніста. Спочатку до Луцька прибула польська делегація (разом із королем Владиславом Ягайлом прибули люди з його «ближнього кола»: краківський єпископ Збігнєв Олесницький, архієпископ Ян Тарнавський, сенатор Войцех Ястжембець та інші). Делегати з багатьох країн почали з’їжджатися в місто на початку січня 1429 року. Для них приготували двори і будинки не тільки в Луцьку, а й у його околицях, сотні бочок вина і пива, на стіл подавали свіже м’ясо з «вживаних згідно з потребою» стад лосів, зубрів, диких кабанів, домашніх волів, баранів... Загалом до Луцька прибуло 15 тисяч осіб, що перевищувало населення міста в декілька разів! Вітовт як господар влаштовував нескінченні бенкети.

Ян Длугош пише, що «король римський і угорський Зигмунд (вже згаданий Сигізмунд. — І. С.) прибув на з’їзд пізніше. Він, однак, прислав завчасно послів, аби це якось виправдало його запізніле прибуття. Щоб не марнувати часу на зупинку в Луцьку, король Владислав подався з Луцька полювати на угіддя між Луцьком і Житомиром і пробув там кілька днів, аж поки йому не доповіли про прибуття до Луцька короля Римського Зигмунда... Вийшли йому назустріч на відстань однієї милі князь Вітовт зі своїм почтом панів, а після його приїзду король польський Владислав увійшов до карети, в якій їхала королева римська Барбара, і в’їхав до Луцька. Потім за князем Вітовтом поспішав на коні король римський Зигмунд, біля якого був єпископ краківський Збігнєв, а тим часом труби та інші різні інструменти звучали потужно».

Безпосередні дипломатичні засідання відбувалися у князівському палаці (Верхній замок Луцька). Дуже коротко про їхні результати. Особливо вагомим серед перелічених було питання коронації Великого князя Вітовта. Аби відвернути претензії Вітовта на Чеське королівство (що йому пропонували самі чехи), а також з метою послабити Польщу, імператор та король Сигізмунд здавна підтримував наміри Вітовта стати «королем Литовським та Руським». Вітовт, зрозуміло, бачив у цьому можливість посилити роль своєї держави. Коронування Вітовта було вигідно і давньоукраїнським княжим родом, адже литовці прихильно ставилися до культури давньої України-Руси. Проте категорично проти виступили поляки, які посилалися на те, що литовці не мають права нехтувати унійними зобов’язаннями 1385 року. Аби в жодному разі не допустити коронації, Річ Посполита вдалася до випробуваного заходу: відкласти питання на якомога довший термін (було заявлено, що в принципі ніхто не заперечує, але остаточне рішення буде ухвалено на наступному з’їзді монархів у Вільно восени 1430 року. А тим часом корона, що її вже вислали Вітовту папа та імператор, була затримана, по суті, викрадена у Польщі на шляху до Вільно, а сам Вітовт раптово помер у жовтні 1430 року. Історія Східної Європи, України зокрема, могла би бути інакшою, якби Великий князь Литовський тоді домігся свого...).

З більшості інших питань, що порушувалися на з’їзді європейських монархів 1429 року, не вдалося дійти згоди — бракувало єдності (хронічна хвороба можновладців того часу, і не лише того часу). Проте суворі й прекрасні вежі замку Любарта, здається, заперечують проти зневажливого ставлення до зустрічі імператорів, королів й князів, що відбулася майже 600 років тому. Бо, воістину, не чиніть суд над історією, якщо хочете, щоб не чинили суд і над вами!

Теги:
2017-06-23 01:15:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар