200 років неканонічному Шевченку » Eкскурсія

«Велике щастя буть вольним чоловіком»

Віртуальна екскурсія оновленою експозицією Національного музею Тараса Шевченка

Над автошляхом Київ-Чоп, неподалік від в’їзду до столиці, висить банер зі словами Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете. Вам Бог помагає». Хоча формально Кобзаря шанували завжди, про таку інтегрованість його – живого – у суспільний простір не йшлося. Все змінилося взимку. Шевченко по-справжньому повернув собі статус народного поета в доброму розумінні цього слова. Подальші події лише посилили значущість й актуальність Шевченкових текстів. І його «Борітеся – поборете» на рекламному банері виглядає не штучно-ювілейним, а абсолютно природним і навіть якимось рідним…

…В атріумі Національного музею Тараса Шевченка в Києві сонячно. Крізь скляний дах приміщення заливає світло, від чого простір всередині здається ще об’ємнішим. Атріум збудували у рамках реконструкції музею до ювілею Кобзаря. Можливо, декому він видасться занадто модерним. Втім, Шевченко теж був занадто модерним для своєї епохи. І в цьому є якась співзвучність, що налаштовує на спілкування не з таким знайомим з підручників літератури чоловіком у кожусі, а з нонконформістом, який прийшов на весілля до свого друга Куліша з червоним бавовняним шарфом на шиї. Старша сестра нареченої згадувала, що «це здавалося вельми чудним і оригінальним на світському балу, між баловими костюмами». Червоний бавовняний шарф, до речі, подарувала закохана в поета княжна Варвара Рєпніна.

Віртуальний тур

 Автопортрет, 1840

Значною мірою Шевченко у кожного свій. Хтось бачить його революціонером, хтось – мислителем, хтось – вурдалакою, хтось – пророком. Об’єктивне (наскільки це взагалі можливо) сприйняття Кобзаря залежить і від того, як багато ми читаємо Шевченка й про Шевченка за межами поетичних текстів, які більшість сприймає на емоційно-інтуїтивному рівні. Часом знайомство з геніями корисно раціоналізувати. У випадку з Шевченком це зробити нескладно, адже матеріалу достатньо. Корисними в цьому сенсі є його прозові тексти, а також музеї. Зокрема, Національний музей Тараса Шевченка в Києві, колекція якого багата на унікальні експонати.

Метрична книга церкви Святого Івана Богослова с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії із записом про народження Тараса Шевченка 25 лютого (9 березня) 1814 року

Одна з реліквій музею – метрична книга села Моринці із записом про народження Тараса Шевченка 25 лютого (за старим стилем) 1914 року. Після 25-ти років життя в кріпацтві й свого звільнення Кобзар напише у листі до брата Микити: «Велике щастя буть вольним чоловіком»

Перше, що приковує увагу, на початку експозиції – це книги й портрети. Є в колекції музею видання поеми «Гамалія» та збірка «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 року, першодрук п’єси «Назар Стодоля», «Кобзар» 1860-го року.

«Я думаю, вы меня хорошенько побранили за «Гайдамаки», – писав Шевченко у листі до Григорія Тарновського у 1842 році. – Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, […] насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились». А в одному з наступних: «Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх «Гайдамаків». Пустив я їх у люди, а до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. Може, й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені більше нічого і не треба».

Згодом, після 10 років заслання, Шевченко напише про своє «невгамовне покликання» й дивуватиметься сам собі: «Я добре знав, що живопись – моя майбутня професія, мій хліб насущний, та замість того, щоб вивчити її глибокі таїнства та ще й під проводом такого вчителя, яким був безсмертний Брюлов, я компонував вірші, за які мені ніхто й шага не заплатив і які врешті позбавили мене волі та які, не дивлячись на всемогутню нелюдську заборону, я все таки нишком ліплю…»

У колекції Національного музею Шевченка багато речей, які ніколи не сподівався б побачити зблизька: відпускна з кріпацтва, атестат, особисті малярські інструменти… Це неповний перелік музейних скарбів. А ще ж – оригінали Тарасових художніх робіт. Ці експонати допомагають відчути у визнаному генії живу людину так само, як «Щоденник» і листи.

Особисті малярські інструменти Тараса Шевченка

Віртуальний тур

За експонатами й художніми роботами, що мають стосунок до навчання Тараса Шевченка в Академії мистецтв та кола його петербурзьких друзів, розпочинається експозиція, присвячена короткочасному, але надзвичайно плідному періоду перебування в Україні. Саме тоді перед Шевченком гостро постав вибір: обрати безпечне майбутнє живописця аристократів чи шлях незалежного поета? Саме під час перебування в Україні були написані твори, завдяки яким Тарас отримав визнання як один із найбільших поетів доби й… 10 років заслання. Результатом українського етапу стали серія офортів «Живописна Україна», видана у Петербурзі 1844 року, а також збірка «Три літа», рукопис якої, знайдений у Шевченка, став головним аргументом на користь обвинувального вироку. До збірки увійшли поеми «Кавказ» та «Єретик», послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам...», вірш «Холодний яр», переспіви біблійних «Давидових псалмів», містерія «Великий льох», «Як умру, то поховайте…».

За словами Миколи Костомарова, «муза Шевченка роздирала завісу народного життя». Сам Тарас у листі до Якова Кухаренка від 26 листопада 1844 року писав: «Був я уторік на Україні – був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися». Першими підсумками суперечливих українських вражень стали вірш «Чигрине, Чигрине...» та комедія «Сон». Під час слідства у справі кирило-мефодіївців остання буде оцінена як «найзухваліший твір Шевченка», спрямований проти імператорського дому. Вірші зі збірки «Три літа» були визнані підбурливими й зухвалими, а їх автор «приобрёл между друзьями своими славу значительного малороссийского писателя, а потому стихи его вдвойне вредны и опасны».

Тарас Шевченко. Почаївська лавра зі сходу, 1846. Папір, акварель

 

Будинок І.П. Котляревського в Полтаві, 1845. Папір, акварель, олівець

Пожежа в степу, 1848. Папір, акварель

«Сегодня уже второй день, как сшил я себе и аккуратно обрезал тетрадь для того, чтобы записывать, что со мною и около меня случится. […] А пока совершенно нечего записать. А писать охота страшная. И перья есть очиненные. […] Мне следовало бы начать свой журнал со времени посвящения моего в солдатский сан, сиречь с 1847 года. Теперь бы это была претолстая и прескучная тетрадь. Вспоминая эти прошедшие грустные десять лет, я сердечно радуюсь, что мне не пришла тогда благая мысль обзавестись записной тетрадью. Что бы я записал в ней? Правда, в продолжение этих десяти лет я видел даром то, что не всякому и за деньги удастся видеть. Но как я смотрел на все это? Как арестант смотрит из тюремного решетчатого окна на веселый свадебный поезд. Одно воспоминание о прошедшем и виденном в продолжение этого времени приводит меня в трепет. А что же было бы, если бы я записал эту мрачную декорацию и бездушных грубых лицедеев, с которыми мне привелось разыгрывать эту мрачную монотонную десятилетнюю драму?»

Справа "Об Украино-Славянском обществе. О худоднике Т. Шевченко", 1847

Це одні з перших рядків, які Шевченко написав у своєму «Щоденнику» 13 червня 1857 року незадовго до звільнення з ув’язнення. А 19 червня – новий запис, який вповні відображає ставлення до солдатської служби, що суперечила Тарасовій природі, та глибину страждань, які йому довелося перетерпіти:

«Вчера ушел пароход в Гурьев и привезет оттуда вторую роту и самого баталионного командира. А по случаю прибытия сюда этой важной особы остающаяся здесь рота, к которой принадлежу и я, готовится к смотру. Для этого важного грядущего события мне сегодня пригоняли амуницию. Какое гнусное грядущее важное событие! Какая бесконечная и отвратительная эта пригонка амуниции! Неужели и это еще не в последний раз меня выведут на площадь, как бессловесное животное напоказ? Позор и унижение! Трудно, тяжело, невозможно заглушить в себе всякое человеческое достоинство, стать навытяжку, слушать команды и двигаться, как бездушная машина. […]В детстве, сколько я помню, меня не занимали солдаты, как это обыкновенно бывает с детьми. Когда же я начал приходить в возраст разумения вещей, во мне зародилась неодолимая антипатия к христолюбивому воинству. Антипатия усиливалась по мере столкновения моего с людьми сего христолюбивого звания».

У кімнаті, присвяченій рокам заслання, зберігаються й особова справа Шевченка, й відома захалявна книжечка. Автопортрети на стінах з правдивою жорстокістю свідчать, як вплинув на Кобзаря час, проведений в ув’язненні.

Автопортрет, 1843

Автопортрет, 1857

Іван Єрємєєвський. Портрет Тараса Шевченка. Святий Тарасій, 1898. Полотно, олія

У Національному музеї Шевченка неможливо не зупинитися перед посмертною маскою Кобзаря. Цей експонат посеред затягнутої у чорне кімнати притягує як магніт…

Посмертна маска Тараса Шевченка

Михайло Микешин. Тарас Шевченко, 1861. Літографія

22 травня – 153-тя річниця перепоховання Тараса Шевченка у Каневі. Та за 20 років української незалежності Кобзар ще ніколи не здавався таким живим, як у свій 200-літній ювілей.

Віртуальний тур

 

...«Багато, незліченно багато прекрасного є в божественній, безсмертній природі, але довершення й вінець безсмертної краси – це оживлене щастям лице людини».

Тарас Шевченко сповна пізнав, що таке страждання. Хоча, безумовно, в його житті були щасливі моменти, Кобзар так і не знайшов тихий рай на землі, відмовившись від нього на догоду своєму «невгамовному покликанню». Складний вибір, який, втім, різною мірою постає перед кожним із нас.

Віртуальний тур

Віртуальний тур

Текст - Вікторія Скуба

Віртуальний тур - Ярослав Мізерний, Олена Сєргєєва

Фото - Артем Жуков