Василь Атаманюк - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Василь Атаманюк

14 березня 1897 народився український письменник Василь Іванович Атаманюк (1897-1937, Сандармох), поет, перекладач, літературознавець, політичний діяч. Псевдонім - Василь Яблуненко. Брат Михайла Атаманюка (1888-1939, Чернівці; український письменник, перекладач). Жертва Сталінського терору.

Народився у бідній селянській родині (містечко Яблунів, нині смт Косівського району Івано-Франківської області). 1909–1915 навчався в Коломийській гімназії. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. У роки Першої світової війни служив в австрійській армії (від 1915). Був перекладачем у Пресбюро, згодом — у легіоні Українських Січових Стрільців. 1918–1920 мешкав у Катеринославі. Належав до партії боротьбистів. За Центральної Ради працював секретарем місцевої газети «Боротьба», завідувачем «трудової школи». 1922 переїхав до Києва, прилучився до літературної організації «Західна Україна».

Перший друкований твір — вірш «Лист малого синка до батька на війну» — з'явився 1915. Перша збірка його лірики "Як сурми заграли до бою" побачила світ ще 1916 р. Згодом вийшли друком книжки поезій "Чари кохання" (1921), "Хвилі життя" (1922), "Жовтень" (1924), "Галичина" (1925), "За Збручем грози" (1930), "Дума про Степана Мельничука" (1924), "Тяжкі роки" (1930), "Батіг і багнет", "Крізь кривду і кров" (1932), у яких зображені болі й страждання західноукраїнського трудового села в умовах польсько-шляхетського гніту, наростання у ньому революційних настроїв. Як перекладач видав антологію "Нова єврейська поезія" (1923), упорядкував збірники "Сатира і гумор" (1926), "Літературні пародії" (1927), "Революційні пісні Західної України" (1928), "Революційна поезія Західної України" (1930), "Антологія західноукраїнської поезії" (т. 1-3, 1930-1931). Писав Василь Атаманюк і твори для дітей.

Вірші, оповідання, переклади та літературно-критичні статті друкував у газетах і журналах «Український пролетар», «Вісті», «Більшовик», «Пролетарська правда» та ін. Приклад його любовної лірики:

В ЧАДУ ЛЮБОВИ
Що за чар в твоїм цілунку,
А в обіймах - рай без межі,
Що за жар в твойому тілі,
Що за казка в тій одежі!

О, чаруй мене цілунком!
Оп'яни мене в обіймах,
І спаси мене любов'ю,
Загорнувши в шатах стрійних!
ТИ МОЯ!
Ти моя! Ти моя! Ти моя!
Ти моя, моя ясная мріє!
Ще тепер пал в душі чую я,
Насолодою серце п'яніє.

Ти моя! - кожна жилка скака.
Ти моя! - усміхаєсь серденько.
Ти моя! - ум безумно гука.
Ти моя! - шепче постіль біленька,

Ти моя! - вся подушка тремтить,
Що зім'ята од палу і щастя,
Ти моя! - абажур ще звенить,
Шепчуть віти крізь вікна квітчасті.

Ти моя! - шепче волос буйний,
Що на чоло втомлене спустився.
Ти моя! - кличе квіт чарівний,
Що по тобі на ліжку лишився.

Ти моя! - ще на личку моїм
Поцілунки солодкі палають,
І в повітрі, і в серці палкім
Ще слова твої ніжно лунають.

Ти моя! Ти моя! Ти моя!
Ти моя, моя ясная мріє!
Ще тепер пал в душі чую я,
Насолодою серце п'яніє...

Заарештований 31 січня 1933 в Києві. В обвинувальному висновку органами ДПУ йому інкриміновано такий злочин: «Атаманюк був одним із керівників київської організації УВО (Українська військова організація). З його ініціативи і під його керівництвом була створена в Києві організація галицьких письменників — „За плуг“, перейменована в 1923 р. в „Західну Україну“, що ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил».

1 жовтня 1933 «судовою трійкою» при колегії ОДПУ УРСР засуджено за ст. 54-11 Кримінального кодексу УРСР («участь у контрреволюційній організації») до п'яти років ув'язнення. Перебуваючи в концтаборі «Карлаг» і в «Соловках», звернувся 1 березня 1935 із проханням про помилування до особливого уповноваженого НКВС в Москві. У листі писав: «Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, заставляли безперервно бігати, загрожували різними тортурами і т. ін., помістили серед польських шпигунів. Мене довели до безвольного несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах».

Прохання про помилування надіслав і до Йосифа Сталіна (19 травня 1937) та Андрія Вишинського (29 травня 1937). Проте вони не полегшили його долі. Навпаки, Особлива трійка НКВС 9 жовтня 1937 винесла йому новий вирок: «Атаманюка-Яблуненка Василя Івановича розстріляти». Розстріляний в Карельської АРСР (Сандармох) 3 листопада 1937 року.

Ось, що пише про поета, наводячи один з його віршів, Надія Степула:

«ОДЛЕТІВ ЯК ЛИСТ…»

...Одцвіли вже сади одшуміла вода
Затуманились хвилі –
Був у мене один що мене б і згадав
Може б часом згадав –
Але він – у могилі
Одлетів я мов лист наче човен одбивсь
Заблукався як вітер
І забув де ходив розгубив що любив –
Наче вихлюпав з відер…

Цей фрагмент із поезії Василя Атаманюка «Пісня» звучить майже, як епітафія. Та писав цей твір юнак, якому було тільки трохи за 20 літ… Його згадують. Іменем Василя Атаманюка названо вулицю в Коломиї. Про його життя і творчість є скупі матеріали в експозиціях літературних музеїв (зокрема – в Літературному музеї Прикарпаття), твори його зрідка вміщують в сучасних антологіях, згадують у монографіях. Поки що дуже стисло, але…

Але Україна все ж виборсується з цивілізаційного провалля, в якому досі мало місця культурі та не меншає «білих плям». І «на тлі промайнулих, зістарілих літ» постать Василя Атаманюка, як і його побратимів по розстрільних списках, стає впізнаваною» (Надія Степула, «Атаманюк-Яблуненко передбачив свою долю»).

2015-03-16 09:56:46
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар