«Ваші вольності ліквідувати наказано» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Ваші вольності ліквідувати наказано»

«Ваші вольності ліквідувати наказано»

Як наказний гетьман України Павло Полуботок захищав права українців перед Петром I
Олег ЯСТРЕБОВ, кандидат технічних наук

Своїм маніфестом від 16 травня 1722 р. російський цар Петро I створив «Малоросійську Колегію», не довіряючи 76-річному українському гетьману Івану Скоропадському, якого вважав «мазепинцем». До складу Колегії входили шість московських штаб-офіцерів із розквартированих в Україні військ, а очолював її президент-бригадир Степан Вельямінов. Незважаючи на образу й заперечення гетьмана І. Скоропадського проти московської задумки, Петро I визнав за можливе заявити, що її створено «не для чого іншого, як тільки для того, щоб український народ ніхто не кривдив, ні неправими судами, ні зловживаннями старшин». І. Скоропадський не зміг перенести такого лукавства і зневаги до нього і через кілька днів після отримання указу, 3 липня 1722 р., помер. Перед смертю він доручив гетьманську булаву аж до обрання нового гетьмана чернігівському полковнику Павлу Полуботку і призначив його наказним (тимчасовим) гетьманом. При цьому слід нагадати, що ще в 1708 р. П. Полуботок, як і І. Скоропадський, був претендентом на гетьманську булаву після Мазепи, але Петро I не допустив його обрання, заявивши, що він «надто розумний» і «може вийти з нього другий Мазепа».

Петро I чудово знав, що Павло Леонтійович Полуботок користувався великою повагою серед старшини й українських козаків і селян. Це була людина енергійна, твердого характеру, яка всіляко прагнула охороняти й відстоювати права України навіть в умовах посилення імперського гніту. Приступивши до обов’язків наказного гетьмана України, П. Полуботок відправив до Москви до Петра I військових товаришів із дорученням просити царя, щоб українцям дозволили скликати раду для обрання нового гетьмана. Але послів з України до царя не допустили й наказали їм їхати до Астрахані, куди мав прибути Петро I, повертаючись із Персидського походу. В Астрахані посли все ж таки дочекалися царя, він вислухав їхнє прохання, пообіцявши видати указ про обрання гетьмана, коли повернеться з походу.

Страсті за Мазепою

А перед цим, 20 червня 1722 р., до Глухова, де знаходилася «Малоросійська Колегія», приїхав її президент С. Вельямінов і почав там віддавати розпорядження, незважаючи на наказного гетьмана П. Полуботка, який також керував Генеральною Військовою Канцелярією. Так, наприклад, на одному зі спільних засідань, де були присутні П. Полуботок і кілька козацьких полковників, Полуботок сказав Вельямінову, що росіяни вже хазяйнують в Україні, як у себе вдома, і топчуть права козацтва і народу. Вельямінов брутально перервав сивоволосого гетьмана, заявивши: «Що твоя служба проти моєї? Ти бачиш, що я — бригадир і президент, а ти переді мною ніхто». А звертаючись до козацьких старшин, додав: «Ваші вольності ліквідувати наказано, а з вами по-новому поводитися».

У свою чергу, старшини не могли погодитися з такою поведінкою Вельямінова і звернулися зі скаргою на його дії до Сенату, а потім знову надіслали царю прохання про вибори нового гетьмана й нагадали про свої права і вольності, відповідно до «Березневих статей» договору між Росією й Україною 1654 року. Своїм зверненням до Сенату П. Полуботок досягнув того, що Сенат наказав С. Вельямінову ставитися до Генеральної Військової Канцелярії з «промеморіями» («повагою») й надалі працювати в контакті з вищою українською установою. Проте С. Вельямінов у свою чергу надіслав Петру I проект реформи, і цар передав «Малоросійській Колегії» всі права ведення фінансових справ в Україні. Колегія посилила свій вплив на українське життя не лише «нестерпними поборами» і важкими постоями московських військ у містах і селах України, а й призначенням ще трьох комендантів (раніше був тільки один у Полтаві) в містах Чернігові, Переяславі та Стародубі. А починаючи з 1723 року без Колегії не міг побачити світ жоден важливий універсал гетьмана. Таким чином, у залежність від Малоросійської Колегії потрапили майже всі українські державні структури — адміністрація, суд, Генеральна Канцелярія.

Актуальні проблеми Української національної революції 1648 — 1676 років

Усе це змусило П. Полуботка ще раз звернутися до Петра I з проханням ослабити фінансово-економічний та політичний тиск на Україну і повернути їй колишні права і свободи. Але у відповідь на настійне прохання старшин дозволити обрати гетьмана цар надіслав до Канцелярії наказ від 23 червня 1723 року, в якому Петро I писав: «Усім відомо, що від часів першого гетьмана Богдана Хмельницького аж до Скоропадського всі гетьмани були зрадниками, і біду терпіла від цього Московська держава, а особливо Україна. Ще свіжа пам’ять про Мазепу... Тому ще треба знайти на посаду гетьмана дуже відому людину, а доти, для користі вашого краю, затверджуємо уряд («Малоросійську Колегію», яка має наказ усе робити за інструкцією). Справи зупинятися не будуть, а тому про ці вибори гетьмана набридати не треба».

А тим часом наполегливість козацької старшини, а особливо успішно проведені гетьманом судова та інші реформи, серйозно налякали Петра I. Реформуючи судову систему в Україні, гетьман наполегливо викорінював у судах хабарництво і зробив Генеральний Суд колегіальним органом. У провінційних судах він розпочав боротьбу з судовою тяганиною і встановив порядок в апеляційних справах. Одночасно П. Полуботок посилив відповідальність старшин за їхні зловживання проти пересічних козаків і селянства і призначив інспекторів, які контролювали виконання його розпоряджень.

Перемога, якої можна було... уникнути. Але яку варто пам’ятати!

Усі ці реформи розлютили Петра I, і він влітку 1723 р. викликав гетьмана до Петербурга. Разом із наказним гетьманом поїхали генеральний писар Семен Савич і генеральний суддя Іван Черниш. Одночасно цар наказав князю Головіну, який командував московськими військами в Україні, виманити козацькі полки на південь країни, нібито для боротьби з татарами. Таким чином, маючи на увазі не впускати вже Полуботка в Україну, цар убезпечував себе від можливого повстання козаків.

Павло Полуботок, хоча й відчував злі наміри царя, не злякався і 3 серпня 1723 р. прибув до Петербурга. Під час бесіди з царем гетьман відкрито й сміливо висловив йому вимоги про повернення Україні украдених у неї прав і привілеїв. Для більшої переконливості він зв’язався зі старшиною козацького війська, яке стояло тоді вздовж ріки Коломаки, і вона зі свого боку надіслала царю вимоги про обрання гетьмана і виправлення кривд, яких завдали українському народу московські чиновники й військо. Коли, незважаючи на заборону Колегії щось передавати до Петербурга, цю петицію, підписану сотнями козаків, таємно вручили Петру I, цар, побачивши багато підписів, з «великим гнівом і люттю» наказав генерал-майору Ушакову негайно заарештувати й посадити в Петропавловську фортецю всіх, хто приїхав до Петербурга з України. Трохи раніше наказний гетьман сказав царю про те, що козаки й народ України потерпають від росіян. Коли ж Петро I погрозив йому в’язницею та смертю, гетьман відповів: «Заступаючись за Україну, я не боюся ані кайданів, ані в’язниці. І краще мені найстрашнішою смертю померти, ніж дивитися на загибель земляків моїх». Услід за Полуботком, Савичем і Чернишом привезли всіх, хто був заодно з гетьманом і здавався небезпечним для царя. Для старого Павла Полуботка в’язниця виявилася трагедією: він важко захворів, 30 грудня 1724 р. помер і був похований біля церкви святого Самсонія, яка стояла за Малою Невкою.

Як під Хотином запорізькі козаки врятували Європу

Збереглася легенда, відображена в картині російського художника Волкова, про те, як Петро I, побачивши, що П. Полуботок помирає у в’язниці, прийшов до нього, покаявся і попросив прощення за образи. У відповідь на це Полуботок відповів: «За невинні страждання мої та моїх земляків будемо судитися у спільного й нелицемірного судді, Бога нашого, незабаром постанемо перед ним, і він розсудить Петра з Павлом». І пророчі слова страждальника справдилися: Полуботок помер наприкінці 1724 року, а цар Петро I 28 січня 1725 року, лише через кілька днів. У пам’яті українського народу наказний гетьман Павло Полуботок залишився одним із улюблених героїв, який боровся за українську автономію та сміливо відстоював національну свободу.

2004-12-24 19:30:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар