Вацлав Гавел: дисидент при владі - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Вацлав Гавел: дисидент при владі

Вацлав Гавел: дисидент при владі

Пам'яті першого Президента Незалежної Чехії
Iржи ПЕГЕ

Фото з сайта http://old.radio.cz

Гавел кинув виклик своїм невдачам, cтвердившись у 60-х роках як один із провідних європейських драматургів лише для того, щоб знову почуватися знедоленим, коли 1968 р. під час очолюваного Радами вторгнення в Чехословаччину було придушено реформаторський рух «Празька весна». Але він повернувся, щоб очолити крихітне дисидентське співтовариство своєї країни. Прославившись на весь світ як своїми творами, так і своєю боротьбою проти комунізму, він зазнавав нескінченних переслідувань, включаючи ув’язнення на п’ять років на початку 80-х. Фактично його тільки-но звільнили з в’язниці після чергового терміну, коли «Оксамитова революція» в листопаді 1989 р. катапультувала його в президентське крісло.

Неможливо відділити Гавела- драматурга від Гавела-дисидента або Гавела-політичного лідера. Його ранні п’єси мали політичний характер і висміювали неоковирний стиль комуністичної риторики. Навіть під час ліберальної Празької весни Гавел залишався дисидентом, так і не прийнявши ідею «соціалізму з людським обличчям», натомість стверджуючи, що єдиною альтернативою комунізму є справжня демократія. Пізніше, будучи дисидентом, Гавел продовжував писати п’єси й зайнявся політикою, ставши неофіційним лідером антикомуністичної опозиції. Ще пізніше він став лідером цієї опозиції на момент її тріумфу.

Дисидент на посаді президента має бути неортодоксальним. Гавел продовжував письменницьку діяльність, змінивши свій жанр iз п’єс і есе на промови, більшість iз яких дійсно є філософськими творами. І справді, в них він регулярно говорив про небезпеку глобалізації, про необхідність глобальної відповідальності, про своє бачення Європи як федерації держав і регіонів, причому ще тоді, коли інші політичні лідери не насмілювалися про це й думати.

У себе на Батьківщині він викликав невдоволення партійних політиків своїми промовами про необхідність моральності в політиці або тим, що виступав із попередженнями, спрямованими проти надмірної партійної підтримки. Він часто говорив про необхідність створення здорового громадянського суспільства, стверджуючи, що політичні партії деградуватимуть у секти, якщо будуть закриті від впливу знизу.

Хоча Гавел відмовлявся характеризувати себе як лівого чи правого, він більшою мірою є прихильником комун, ніж класичним лібералом, і більшою мірою є прихильником лівих, ніж правих. Він наголошував, що демократична система не може грунтуватися лише на установах і механізмах, таких як принцип взаємозалежності та взаємообмеження законодавчої, виконавчої i судової влад; демократії потрібно щось більше, аніж політичні партії i вільні вибори.

Вацлав Гавел у 1989 році

Для Гавела існування демократії без істинних демократів неможливе. Лише громадянське суспільство, в якому активні громадяни вільно беруть участь у громадському житті, виявляючи при цьому альтруїзм і солідарність з іншими, може зберігати життєздатну демократію. Цитуючи близького друга Гавела, католицького священика і філософа Томаса Галіка (якого Гавел якось запропонував як свого наступника), демократія без громадянського суспільства подібна до тіла без кровообігу.

Мабуть, особистість настільки оригінальна й неортодоксальна, як Гавел, стає політичним лідером лише в революційний час. Революції вимагають моральної чистоти та стійких переконань. Але таке піднесення на висоти влади пов’язане з певними витратами. Оскільки Гавел не здобув політичної освіти у звичайних політичних школах, він часто відчував, що йому не обов’язково виявляти повагу до правил політичної гри, й він часто демонстрував презирство до компромісів і моральних спрощень, які практикують політики.

Вацлав і Дагмар Гавлові

І хоча за кордоном на нього дивилися через призму його героїзму та його філософських промов, вдома Гавела часто сприймали як діяча, глибоко зануреного в політичні розборки. Його критики стверджували, що в нього з’явився смак до інтриг і використання залаштункових маневрів, які він використовував для досягнення своїх цілей. Інші звинувачували його в тому, що він сприяє встановленню «неполітичної політики» — концепції демократії, чиї послідовники прагнуть цілковито виключити з політики політичні партії i замінити їх більш розпливчастим «громадянським суспільством», яким, можливо, легше буде маніпулювати.

Проте Гавел виявився залученим до повсякденної політики, оскільки конституція Чехії не залишала йому іншого вибору. Він мав призначати на посади чиновників, обирати прем’єр- міністрів після парламентських виборів, вручати державні нагороди й виступати з промовами. Щоправда, слід визнати, він часто дратував партійних босів своїми неортодоксальними промовами. Але, зважаючи на партійну підтримку й явно виражений провінціалізм Чеської Республіки, будь-який президент, який чинить опір системі та є таким космополітом, як Гавел, зіткнувся б при цьому з труднощами.

Можливо, найбільшою невдачею Гавела було те, що він не зміг зрозуміти так швидко, як інші, включаючи його головного політичного суперника Вацлава Клауса, що Чехословаччина як федеративна держава двох націй після 1989 року була приречена. Словаки, які не мали власної держави й відчували, що перебувають під постійною опікою чехів, поступово розмивали основи спільної держави.

Клаус, який вважав, що менш успішна в плані економіки Словаччина стримує чехів, не перешкоджав такому розвалу. Однак Гавел до останнього моменту вiрив, що спільну державу можна врятувати. Внаслідок цього чимало словаків вважають, що він був поблажливим до них і не зміг зрозуміти їхніх національних спрямувань. У липні 1992 року словацькі законодавці заблокували його обрання як президента Чехословаччини.

Але невдачі Гавела на Батьківщині були більш ніж скомпенсовані його внеском до міжнародної політики: тим, що він умовляв Америку й Західну Європу розширити НАТО — організацію, яку він до 1989 року закликав розпустити, а також тим, що він сприяв прийому Чехії у члени Європейського Союзу. Крім усього цього, Гавел використав свій міжнародний престиж для надання Чеській Республіці того позитивного образу, на який країна, хвора на велику кількість посткомуністичних хвороб, можливо, й не заслуговувала.

Частково завдяки Гавелу Чеська Республіка сьогодні являє собою стандартну демократичну країну, чия доля не залежить від одного політика. Але без Гавела чехи цілком можуть виявити, що вони вже не отримують такого теплого прийому на міжнародній арені.

2003-02-13 08:46:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар