Уроки міського управління - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Уроки міського управління

Уроки міського управління

з історії середньовічного роду Ходик
Тарас САМЧУК

Нещодавні події, які розгорнулися навколо Гостинного двору на Контрактовій площі Києва, перегукуються з реаліями XVI-XVII ст. Історичні паралелі – справа цікава й корисна для аналізу. Як виявляється, віки проходять, влада змінюється, але її пріоритети залишаються такими ж, хоча й набувають усе витонченіших форм для прикриття своєї справжньої сутності.

Перспектива перетворення Гостинного двору на ще один торгівельно-розважальний комплекс не дуже потішила київську громаду. Після того, як Верховна Рада вилучила цю будівлю з переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, активісти створили Гостинну республіку з щоденними виставками, майстер-класами, концертами. Чи вдасться подібними ініціативами чинити повноцінний опір системі – покаже час, а реакція українського суспільства продемонструє, чи середньовічні прийоми захоплення власності силовими та незаконними методами такі ж дієві й понині. Не було б так сумно, якби події майже чотирьохсотлітньої давнини не попереджали нас про це. Але ми дослухаємося чомусь вкрай рідко.

Історія одного з міщанських родів XVI-XVII ст. показує, як нестримне бажання розбагатіти та досягти владного становища змушує окремих людей переступати не лише закон, а й таке поняття, як совість. Мова йтиме про Ходиків, які відчутно впливали на перебіг подій у середньовічному Києві, давши місту аж трьох війтів (голів магістрату). Насправді, уперше ця сім’я згадується під прізвищем Кобизевичі. Рід мав татарське походження, проте з часом усі його представники охрестилися й отримали земельні володіння за військову службу.

Ратуша на фрагменті панорами «Фасад Старокиївської фортеці та нижнього міста Києво-Подолу з Московського боку» Михайла Ражена, 1775-1786 роки

Для кращого розуміння епохи варто пригадати, що у XV столітті Великий князь литовський Олександр Казимирович надав сучасній столиці України магдебурзьке право, яке гарантувало міщанам самоуправління, пільги та привілеї для розвитку торгівлі й ремісництва. Безперечно, ця подія мала важливе значення для розвитку економіки міста, проте через короткий проміжок часу з'явилися окремі родини, які швидко розбагатіли і зосередили у своїх руках усю владу. Було сформоване тісне коло аристократії, яке піклувалося виключно про розширення власного багатства і впливовості. Однак цим апетити тогочасної київської «еліти» не обмежувалися, адже закономірно виникало бажання ввійти до найпривілейованішого стану суспільства – шляхти. Для цього потрібно було документально підтвердити своє благородне і давнє походження. Не маючи глибоких родовідних коренів зі знатних та шанованих сімей, нувориші намагалися «уточнити» давність свого походження за допомогою щедрої матеріальної винагороди.

Саме в цей період на політичній та економічній арені Києва з’являються Кобизевичі, пізніше знані як Ходики. Перший відомий з них – Іван Кобизевич. Ніхто не знає, як саме за 30 років йому вдалося шалено розбагатіти й купити будинок на Боричевому Току, залишивши пристойний спадок нащадку. Його єдиний син Устин уже йменував себе як Фіц-Кобизевич, орендував міські корчми, примножуючи статки батька, а також займав одну з важливих посад у магістраті.

Печатка київського магістрату

У цей час до Києва приїжджає ще один представник роду – Василь Кобизевич – дядько Устина. Задля багатства і влади ця людина не зупинялася ні перед чим: для створення стартового капіталу він пограбував свого брата. Протягом кількох років, маючи впливового родича-покровителя, Василь Кобизевич займався дрібною торгівлею в місті. Після Люблінської унії 1569 року, коли відбулася певна зміна юридичних взаємин, йому поталанило вправно цим скористатися та примножити земельну власність шляхом насильницького захоплення помість. Як «палкому» прихильнику унії, що насправді відкривала нові можливості для накопичення багатства та розширення зони впливу, йому вдалося отримати підтримку багатьох авторитетних осіб. Однак задовольнити свої набагато масштабніші амбіції Василю Кобизевичу «допомогло» людське лихо.

З 1569 року у Великому князівстві Литовському панував голод, а у 1571 році практично все збіжжя вимерзло. Катастрофічність ситуації посилювала чума. «Моровиця» торкнулася і Києва, спровадивши багатьох міщан на той світ, серед них і всіх дорослих представників купецької сім'ї Митковичів – однієї з найвпливовіших та найбагатших у місті. Цією ситуацією відразу ж скористався Василь Кобизевич, одружившись зі спадкоємницею Єфросинією Миткович та одержавши опіку над її неповнолітнім братом Федором. Надалі Василь уже підписується новим прізвищем – Ходика – імовірно, для того, щоб залишити в минулому своє зовсім не знатне і далеко не благородне походження.

Петро Юрченко. Реконструкція вигляду Київської ратуші з XVII cтоліття

З 1583 року Василь Ходика вже засідав у магістраті, а велика частина членів міської колегії були поєднані з ним родинними зв'язками або ж спільними інтересами. Тому зовсім не дивно, що судові позови в магістратський суд проти Ходики вирішувалися так, як було вигідно останньому. Але попри все йому хотілося отримати право на володіння земельною  власністю, адже таке право, згідно з Литовським статутом, надавалося виключно особам шляхетного походження. Василь Ходика починає збирати сфальсифіковані документи. З’являється фіктивне свідчення про те, що він нібито проходив військову службу в литовського гетьмана Григорія Ходкевича. А у 1589 році в нього вже є на руках куди вагоміший аргумент – королівський привілей, що визнавав Ходику та його братів Федора й Іова родовими дворянами за послуги Стефану Баторію під час московської війни. Хоча цей документ, як і попередній, був дуже сумнівним (адже брати Ходики під час московської кампанії 1579-1581 років не покидали Києва та успішно займалися торгівлею), магістрат міста легко підтвердив його достовірність.

Дещо пізніше, Василь Ходика незаконно заволодів величезними Басанським і Биківським помістями. Проте спокійно жити йому не вдавалося. Темні шляхи, завдяки яким він захоплював землі, викликали підозри і заздрість підприємливих конкурентів. Ходика постійно потерпав від їхніх зазіхань та судової тяганини. Дуже тривалий конфлікт стосовно незаконно присвоєного майна у нього виник з київським воєводою Яном Баскаком та князем Янушем Острозьким. Хоча й тут йому посміхнулася удача і він залишився переможцем суперечок.

Сваволя можновладців, до когорти яких входив і Василь Ходика, викликала постійне обурення та нарікання з боку жителів Києва. Як підкреслив історик Володимир Антонович: «Повільно наближалася гроза, яка мала вибухнути через сорок років страшною катастрофою; але таким людям, як Ходика майбутнє держави було байдуже: зазвичай без принципові, вони прагнули задоволення лише власних інтересів, зосереджували всю свою увагу та діяльність на нинішньому дні, не замислюючись про майбутнє; чим більше стан у суспільстві ставав тривожним, тим швидше такі люди кидалися на поживу».

Олександр Ягеллон - великий князь литовський, король польський

Після смерті Василя Ходики, його брат Федір, що був тоді райцем в магістраті, розпочинає боротьбу за посаду війта. У 1613 році, попри протести громадськості, йому вдається досягти бажаного. Але вже через рік кияни з допомогою козаків спекалися Федора – ненависного війта з роду Ходик: відправили в Дніпро «води пити». Сини Василя –  Йосип та Андрій – у різні роки теж займали посаду війта, але зовсім не збиралися змінювати стратегію управління. «Брати Ходики були не лише, як і батько, поборниками унії, вони, наслідуючи приклад більшості дворян київської землі, намагалися приєднатися до народності, що панувала, засвоюючи її національні характеристики. Усі акти, що дійшли до наших часів, складені ними, були писані польською, а не руською, усі їхні підписи – як райців чи свідків – теж зустрічаються лише на польській мові», – писав Володимир Антонович. Дивно, але така поведінка нагадує наших можновладців, які звикли прислужувати, прилаштовуватися. Живучи одним моментом, вони зовсім позбулися тверезого мислення та далекоглядності.

Невдовзі Ходики були змушені покинути Київ разом з іноземним урядом, на догоду якому вони зневажали інтереси своїх співгромадян. Їхнє багатство, накопичене аферами та махінаціями протягом тривалого періоду, розпорошилося так само безслідно, як і їхні маєтки. У 1648 році володіння цього сімейства ввійшли до складу Переяславського полку. Подальша доля цього роду не відома. Після 1651 року серед київських дворян прізвище Ходика більше не зустрічається.

Цей екскурс в історію одного з родів середньовічного Києва підтверджує важливий факт. Корумпована влада, яка зв’язана між собою круговою порукою та використовує міське населення лише у власних інтересах, грабуючи народ та накопичуючи шалені капітали, може існувати лише протягом короткого періоду. У XVII столітті таких, як Ходики, топили або ж банально виганяли з міста. Хочеться вірити, що нинішній українській владі вдасться дійти консенсусу з суспільством, адже сучасний культурний рівень розвитку соціуму дає надзвичайно більше варіантів розв'язання будь-яких конфліктів цивілізованими методами.

2012-08-09 10:10:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар