Український розлам - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Український розлам

Український розлам

Ігор Сюндюков

Трапляється, що окремо взятий образ історії (живописний, поетичний, прозовий, музичний) напрочуд точно відображає зміст, закономірності й таємниці минулого, піднімаючись до рівня вражаючого символічного узагальнення цілої доби. Щодо епохи української Визвольної Революції 1648—1676 рр., то тут яскравим прикладом є знаменита свого часу (та й зараз, на щастя, ще не геть забута) картина визначного українського художника Миколи Семеновича Самокиша (1860—1944) «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким», створена 1934 року. Це полотно варте того, щоб придивитися до нього дуже уважно: які потужні, яскраві характери, яка сила почуттів, потуга ненависті до ворога, нестримна воля до перемоги!.. Обидва головні герої утворюють композиційний центр картини.

Взагалі, про Миколу Самокиша можна розповідати дуже довго — його життя й творчість цілком можуть бути темою окремої статті, й не однієї. Блискучий баталіст (назвемо — для полярного зіставлення — лише два твори митця: «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1648 року» (1929); це полотно більшовицькі експерти гостро критикували як «націоналістичне», бо, мовляв, геть немає історичної ролі «старшого брата», натомість безумовно показана державна потуга Гетьманщини, та, з іншого боку, «Перехід Червоної Армії через Сиваш». 1939 року Микола Семенович здобув за цей твір Сталінську премію...), уродженець Ніжина, митець, усе життя духовно невіддільний від України, героїчна історія й природа котрої стала провідною темою його творчості — таким був Микола Самокиш. Тут, за браком місця, ми обмежимося лише цими стислими відомостями про художника; додамо тільки, що коли вже літній митець (Самокишу було за 80 років) залишився у Криму в роки нацистської окупації, то співпрацював із бандерівським підпіллям (про це є достовірні свідчення), від якого отримував матеріальну допомогу...

ЗНАМЕНИТА КАРТИНА МИКОЛИ САМОКИША «БІЙ МАКСИМА КРИВОНОСА З ЯРЕМОЮ ВИШНЕВЕЦЬКИМ». ЦЕЙ ТВІР МАЄ ВЕЛИЧЕЗНЕ СИМВОЛІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ПОПРИ ТЕ, ЩО ФІЗИЧНО ТАКОГО ДВОБОЮ У 1648 РОЦІ, НАЙІМОВІРНІШЕ, НЕ БУЛО / ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

Але наш допис — не про талановитого художника, а, власне, про двох героїв його знаменитої картини — Кривоноса та Вишневецького. Це — запеклі, непримиренні, смертельні вороги; їхній герць блискуче відтворений Миколою Самокишем. Але ми спробуємо звернути увагу читачів на особливий, символічний бік цього конфлікту. Спробуємо показати, що тут перед нами — двобій, який втілює глибину й жахливу силу українського розламу середини ХVІІ ст. Чому? Бо, крім Національно-Визвольної революції 1648—1676   рр., тобто повстання проти Польської держави, котре поступово розгоралося, набувало ясних ідеологічних рис — апеляції до державницьких традицій Давньої Русі, Княжої доби (концепт цієї революції вже доволі глибоко розроблений у працях сучасних українських істориків) — відбувся трагічний розлам, розкол, політико-конфесійний розділ у середовищі нашої тогочасної еліти, руської шляхти, одна частина якої (під релігійними гаслами «оборони православної віри») пішла за Хмельницьким — і за Максимом Кривоносом, його найближчим соратником 1648 року (цю еліту, цю шляхту змусили чималою мірою піднятися на боротьбу широкі верстви незаможного козацтва й селянства, так, «темного», так, неосвіченого!), а інша частина цієї руської шляхти, чиїм військовим, політичним й вольовим лідером був Ярема (після переходу в католицтво 1632 року — вже Єремія) Вишневецький, прямий нащадок славетного гетьмана запорожців Дмитра Байди-Вишневецького, князь, ба більше — «некоронований король» Лівобережної України 30—40-х років ХVІІ ст., між іншим, князь руський (не поляк, а українець!) — ця шляхта буквально на смерть стала проти руху Хмельниччини, вбачаючи в ньому катастрофу єдиного можливого для неї державного порядку. Так, далеко не вся руська шляхта була полонізована й покатоличена (В’ячеслав Липинський свого часу вказував на солідний відсоток представників православної шляхти в оточенні Хмельницького), саме ці люди утворили первісне «державницьке ядро» Гетьманщини, саме в їхніх лавах перебував Кривоніс — «права рука» гетьмана. А протилежний полюс — то були теж українські шляхтичі, ладні віддати життя за Річ Посполиту, втопити у крові «бунт черні», як вони це називали. Ось такою була трагедія українського розламу...

Тут, здається, час бодай коротко розповісти про Максима Кривоноса — «людину-легенду» (близько 1600—1648), лисянського полковника, героя Корсунської битви (травень 1648 р.), літньої подільської (саме тоді він і зіткнувся з Яремою Вишневецьким, хоча прямих свідчень про їхній фізичний двобій немає — картина Самокиша символічна) та осінньої волинсько-галицької кампанії того ж року, того, хто вперше в історії Львова взяв штурмом відомий Високий Замок (осінь 1648 р.), а невдовзі після цього за досі «темних» обставин раптово помер.

Слава Кривоноса (він же — Перебийніс) була дивовижною. Народна пісня оповідає про нього так:

Не дивуйтесь, добрії люди,

Що на Вкраїні повстало

(а дехто й досі щиро дивується або й засуджує — І.С.):

Ой за Дашевим під Сорокою

Множество ляхів пропало!

Перебийніс водить немного —

Сімсот козаків з собою,

Рубає мечем голови з плечей,

А решту топить водою.

Чи є дивним, що поляки йменували ненависного їм Максима не інакше як «псом», «дикуном», «свинячим хоботом» (натякаючи на форму носа). Не дивно також, що є слушні пропозиції надати підрозділам сучасної Української армії ім’я Максима Кривоноса — адже цей, на думку поляків, «дикун» боровся («об’єктивно», а, цілком можливо, й свідомо) за Українську Гетьманську державу. А опорою цієї боротьби був союз козацької військової верхівки, православної шляхти, масово озброєного козацтва та селянства! Дивним є інше: ми й досі майже нічого не знаємо про життя цього героя до 1648 року (а він був на той час не те що зрілою — вже й не зовсім молодою людиною, мав уже дорослого сина).

Більше того, зовсім різними є версії про походження Максима (просто-таки «людина нізвідки»!). Згідно з однією з них, козацький герой був вихідцем зі звичайної селянської родини з Черкащини або, можливо, навіть з Острога на Волині (!) Але є й інші гіпотези. Зокрема, стверджують, що Кривоніс був нащадком дворянської родини з Шотландії (родина Камеронів, що значить «кривий ніс»; про це писав польський генерал Христофор Хувальдт). Пишуть також, що «Кривоноси у ХVІІ ст. були достатньо відомим шляхетським родом на Мстиславщині» (такою є думка сучасного вітчизняного історика Володимира Кривошеї).

Отож, про родовід Кривоноса ми маємо лише безліч припущень і гіпотез (проте слід підкреслити: хай би яким був його родовід — ця людина безперечно належить до найяскравіших «зірок» української еліти!). Тому що він не знав поразок від ворога. Тому що його козаки блискуче вели як атаку, так і розвідку (перебуваючи навіть у тилу поляків). Тому що (тільки один момент!) саме він вперше придумав перевозити гармати на лафетах (перші вантажопідйомні вози). Тому що він умів майстерно вишукувати війська (як-то в битвах під Корсунем, де були полонені Миколай Потоцький та Мартин Калиновський, та під Пилявцями). І, нарешті, тому, що вправно вмів брати ворожі укріплені фортеці, як, приміром, Немирів на Поділлі (його захищали загони Вишневецького — сам «князь руський» був недалеко — і Кривоніс перевдягнув декілька сотень своїх козаків у польські вбрання, вдав, що це «підмога» від самого Яреми й за допомогою такої вигадки взяв місто з мінімальними втратами) або ж подільський Бар (його козакам Кривоноса вдалося підірвати). Ще переконливіший приклад — львівський Високий Замок, що його до Кривоноса взагалі нікому не вдавалося захопити. Також шляхом вибуху було узято фортецю Тульчин на Вінниччині. Отож, у реальних зіткненнях на теренах Поділля з Яремою (можна ще пригадати бої під Полонним, Константиновим, Махнівкою) козаки Кривоноса нічим не поступилися відбірним військам Вишневецького. Зауважимо, що влітку 1648 року Кривоніс писав до «ясновельможного» князя Владислава Заславського: «Те, що було зачалося, заспокоїлося, і вже ми не хотіли пустошити землі польської, тільки уївся нам князь Єремія: людей мордував, стинав, на палю садив — скрізь, в кожному місті серед міста шибениця, а тепер виявляється, що на палі були невинні люди... Коли ваша милість пришлеш на певний час до нас послів — я буду говорити, а коли ні — мушу боротися».

Максим Кривоніс помер у листопаді 1648 року під час облоги козаками польської фортеці Замостя. Знову ж таки, версії різні: хтось з істориків стверджує, що це сталося внаслідок епідемії чуми, інші — що далося взнаки давнє поранення «нижче, під серцем», а треті — навіть що то було підступне отруєння, влаштоване ворогами. Таємничим є минуле і походження нашого героя, такою ж є і його смерть...

А тепер — про Ярему Вишневецького. Якщо Максим Кривоніс, поза сумнівом, «наш», то чи є «нашим» жорстокий князь Ярема? Про це, читачу, в другій частині статті.

Продовження

Теги:
2017-09-01 01:45:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар