Український Ліверпуль на берегах Ворскли - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Сергій Шебеліст » Український Ліверпуль на берегах Ворскли
Сергій Шебеліст

Кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст, Полтава

Український Ліверпуль на берегах Ворскли

Свій початок рок-н-рольний рух на Полтавщині бере десь із кінця 1980-х років, коли «перебудовний» Радянський Союз накрило хвилею незалежної музики...

Автор антології «Легенди химерного краю» (2004) Олександр Євтушенко влучно зауважив, що українським є не лише вареники, гопак і писанки, але й рок-музика. Увібравши в себе традиції західної культури, вона змогла сформувати власне обличчя з місцевим колоритом («рок української вдачі») й кількома більш-менш потужними осередками творчої активності. Мабуть, найпомітніші серед них – Дніпропетровськ, Донецьк, Івано-Франківськ, Київ, Львів, Одеса й Харків. Хоча, зрозуміло, що рок-н-рольна мапа України не обмежується лише ними, бо час від часу заявляють про себе й інші міста, які претендують на славу коли не «Мекки року», то бодай «маленького Ліверпуля» – за аналогією з батьківщиною «бітлів». На думку деяких музичних оглядачів, за це звання може позмагатися і Полтава.

Уроки року

Свій початок місцевий рок-н-рольний рух бере десь із кінця 1980-х років, коли «перебудовний» Радянський Союз накрило хвилею незалежної музики, що витворила феномен російського року з цілим пантеоном героїв. Олександр Башлачов, В’ячеслав Бутусов, Борис Гребєнщиков, Костянтин Кінчев, Єгор Лєтов, Майк Науменко, Віктор Цой, Юрій Шевчук – ці та інші митці справили колосальний вплив на цілі покоління слухачів. Їхні пісні й досі не втрачають популярності, адже вони продовжують звучати зі сцен, на вулицях, у підземних переходах і громадському транспорті. Лідер одного з найвідоміших полтавських гуртів «Арахнофобія» Валерій Власенко пригадує, що захотів стати рок-музикантом після перегляду в 1987 році фільму «Взломщик» із Костянтином Кінчевим. Також творчість фронтмена групи «Алиса» вразила у шкільні роки й майбутнього вокаліста популярної команди «ДМЦ» («Дороги меняют цвет») Андрія Гречаника, а на учасників команди «Транс-формер», схоже, найбільше вплинуло «Кино» Віктора Цоя.

O.Torvald

Ці факти певною мірою пояснюють те, що полтавські рок-колективи на початку діяльності взорувалися на традиції пітерських музикантів, причому не лише в суто музичному, але й у текстуальному і світоглядному сенсах. «Я виріс на пітерському році, це для мене основа основ. Чому? Тому що для мене важливий текст. Нехай це буде просто пісня під гітару, проте зі змістом, – каже лідер-гітарист «Транс-формера» Роман Бікеєв. – Наприклад, той же Олександр Башлачов, в якого таке смислове навантаження! Для мого покоління кумиром був Цой, досить порядна людина, і моя позиція така: якщо артист несе позитивні емоції, глядач, дивись, уникне якихось поганих учинків – не поріже собі вени, не викинеться з вікна». Певно, тому нині місцеві команди час від часу влаштовують концерти-присвяти, переспівуючи пісні кумирів своєї юності – до речі, не лише Цоя чи Лєтова, але й лідера легендарних «Братів Гадюкіних» Сергія «Кузі» Кузьмінського, який показав, що україномовний рок може бути стьобним, цікавим і затребуваним.

Звісно, перші спроби полтавських рокерів були швидше аматорством і наслідуванням стилю відомих гуртів, однак поступово вони намацували власний почерк і почали виходити за межі репетиційних точок. У 1995 році новопостала «Арахнофобія» заявила про себе на легендарному фестивалі «Червона Рута» в Севастополі, ставши дипломантом у номінації «Акустична музика». З плином часу географія концертів полтавських груп розширилась, вони випробували сили на різних фестивалях («Перлини сезону», «Рок-екзистенція», «Зоряний вітер») і заграли свої речі для аудиторії сусідніх країн. Якось після виступу «Арахнофобії» на московському Арбаті з нагоди четвертої річниці проголошення незалежності України ведучий змушений був визнати, що й українці «оказывается, тоже умеют петь и играть рок».

Арахнофобія

Прощавай, андеграунде?

Це мимовільне «відкриття» добре розумів і полтавський слухач, який дедалі частіше почав ходити на заходи за участю «своїх» команд, а їхні пісні зазвучали на українських радіостанціях «Промінь», «Майдан», «Радіоточка», «Люкс» і «Наше радіо». Помітну ефірну підтримку творчим хлопцям і дівчатам постійно надає Полтавська обласна державна телерадіокомпанія «Лтава», що послідовно обстоює гасло «Люби своє, українське». Починаючи з 1997 року, вона випускає музичну телепрограму «Квадрат успіху», а також проводить конкурс «Квадрат успіху шукає таланти», де є номінація «Рок-музика». Натомість місцеві рок-активісти не завжди відчувають належну увагу з боку органів влади, відповідальних за молодіжну й гуманітарну політику, адже для багатьох колективів буває складно отримати приміщення для проведення концерту або елементарно поїхати на фестиваль власним коштом (хоча спонсори часом виявляють несподівану щедрість). Незважаючи на постійні запевнення в тому, що «Полтава – духовна столиця України», деякі чиновники ще кілька років тому заявляли: «Року в Полтаві не було й не буде». Про «нашу молодь» посадовці згадують хіба тоді, коли на обрії майорять вибори, під які, наприклад, можна організувати разовий фестиваль і забути про нього після програшу на перегонах.

Утім, «прогнози» у дусі «не було й не буде» не справдилися. Швидше навпаки – їх спростувало саме життям. Починаючи із 2000-х років, полтавський рок отримав новий імпульс розвитку. Він поступово вийшов за межі андеграундних концертів у залах ПТУ, технікумів й університетів. З’явилися цікаві молоді команди: «Незвичайний Такотож», «Бавовна», «Колискова Ради», «Берег Бонанзи», «ДМЦ», «Круті педалі», «Контрабас», «Фреон» та ін. Їхні пісні почали включати до музичних збірок. Були написані місцеві хіти («Дерево», «Сонце», «Масандра»), які публіка вимагає заспівати під час виступів на сцені та сама виконує їх у колі друзів.

ДМЦ

«Характерною особливістю місцевих колективів є мелодизм, тому що Полтава – це середньоукраїнський край, джерело української мови й літературної класики, – стверджує критик Олександр Євтушенко. – Музика виражає найбільш питомі риси Полтавщини як такої, тобто це мелодизм, українськість, ліризм, а у випадку з «Онейроїдом» – ще й концептуалізм».

Мазепинське баРОКо

Не менш важливим творчим стимулом стала поява на музичній мапі України «Мазепа-фесту», мультимистецького заходу, що переріс рамки просто рок-фестивалю. Від самого початку, з 2003 року, імпреза чітко заявила про свій україномовний формат. Із цією вимогою мав рахуватися кожен гурт, що хотів би заграти на Співочому Полі імені Марусі Чурай. Декому навіть доводилося спеціально перекладати українською оригінальні російськомовні тексти. «Мабуть, це перша сцена, яка дає змогу новим полтавським командам засвітитися перед широкою публікою, – говорить лідер «Арахнофобії» Валерій Власенко. – Ясна річ, фестиваль збагачує розвиток людей у плані українізації. Коли потрапляєш на «Мазепа-фест», відчуваєш себе в атмосфері української мови, українського спілкування. Напевно, це і є найголовнішим».

Контрабас

Намагаючись залучити не лише відомих артистів («Плач Єремії», «Кому вниз», «Вася Клаб» «Гайдамаки», «Мертвий півень», «Вій», «Борщ», «Перкалаба», «Тельнюк: сестри», «Тартак»), але й молоді  групи зі Сходу й Півдня, організатори «Мазепа-фесту» проводили конкурсні відбори в Харкові, Дніпропетровську й Чернігові. Крім того, майже щоразу вони видавали компакт-диски, а завдяки партнерам з ОДТРК «Лтава» на екрани виходили розлогі телеверсії гетьманської акції. На правах господарів на «Мазепа-фесті» регулярно виступають полтавські рок-гурти, причому не завжди в якості «розігріву», але й у ролі хедлайнерів, якими у різні роки були «Арахнофобія», «Транс-формер» і «O.Torvald». Остання команда – це, напевно, найбільш успішний в мас-медійному плані колектив що вийшов на всеукраїнську орбіту. Щоправда, тут іще можна згадати київську етно-рокову фундацію «ТаРута» на чолі з полтавцем Євгеном «Їжаком» Романенком.

Потенціал прориву

Але місцеві рокери живуть не лише «Мазепою», який в останні роки через брак фінансування й неувагу місцевих урядників перебуває в кризі. Вони систематично проводять власні імпрези на зразок «Рок-удару», «Полтавського фестивалю акустичної альтернативної музики», футбольно-музичного дійства просто неба «Рок-н-бол», гастролюють, видають збірки й альбоми, знімають кліпи. Поступово розвивається відповідна інфраструктура: відкриваються арт-клуби, рок-н-рольні кафе, налагоджуються творчі контакти з колегами з Вінниці, Дніпропетровська, Кам’янця-Подільського, Києва, Кіровограда, Луганська, Москви, Санкт-Петербурга, Харкова, Хмельницького. Практично щовихідних у Полтаві виступає якась цікава команда. Кілька років тому в місті навіть проводили вже призабуті акустичні «квартирники», на яких збиралися до сорока осіб просто для, щоб послухати музику в майже інтимній атмосфері. Приємно відзначити й те, що для того, щоб побачити кращі полтавські гурти, деякі люди спеціально приїжджають туди з інших міст.

Транс-формер

За словами оглядачів, нині Полтава переживає приблизно те, що відбувалося в середині 1990-их років у Тернополі, де проходить відомий альтернативний фестиваль «Нівроку». Там вже не стоїть питання про те, щоб привабити аудиторію на рок-концерт не «на шару», бо все робиться за квитки. Люди готові заплатити 20 гривень, щоб послухати молоді й не надто відомі гурти. «Це дуже важливо, – впевнений музичний критик Юрко Зелений, – але в цьому плані Полтава не пасе задніх, тому що у нас є такі «творчі ями», як Миколаїв, Херсон, Суми, де публіка залишається на тому рівні, на якому в Полтаві була три-п’ять років тому. Тобто Полтава, скажімо так, пішла в Європу». Усе це, звісно, добре, проте замало для того, щоб називатися справжньою рок-столицею України. Потрібен серйозний прорив кількох самобутніх гуртів, успіх яких здійняв би «полтавську хвилю» (подібно до «подільської хвилі», уособлюваної командами «ТіК», «Пропала грамота», «Очеретяний кіт») і відкрив би дорогу іншим, можливо, не менш талановитим колективам.

Фото Юлії Деркач

2012-04-09 10:28:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар