Українські витоки авангарду Казимира Малевича - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Українські витоки авангарду Казимира Малевича

Українські витоки авангарду Казимира Малевича

Макс КАРПОВЕЦЬ, культуролог. Фоторепродукції надано автором

Часто так буває, що в історії культури неординарні постаті запам’ятовуються лише як автори однієї книжки чи картини, пісні чи будинку, хоча кожен з цих непересічних людей має безліч прихованих, невисвітлених або просто забутих сторін. Ми пам’ятаємо моторошний шедевр — «Крик» — Едварда Мунка, але ніяк не можемо назвати інші полотна норвезького живописця. Так само — відомо про Шевченка-поета, але рідко хто може згадати його не менш геніальні картини.

Схожа доля торкнулася одного із найбільш неоднозначних митців минулого століття Казимира Малевича, який асоціюється тільки із «Чорним квадратом» (інша назва «Чорний квадрат на білому фоні»), що автоматично витісняє інші виміри його творчості. Більшість навіть і не здогадується, що витоки авангарду Малевича, що оформився як супрематизм, слід шукати у традиційній українській культурі.

Майбутній піонер абстрактного мистецтва народився в Києві, у великій польській сім’ї. Казимир був першою дитиною, але після нього з’явилось на світ іще чотири сина і чотири доньки. Це був 1878 рік, що характеризувався значними історичними подіями (зміна політичної карти внаслідок Берлінського конгресу), а також культурними і соціальними зрушеннями. Ці зміни не торкнулись Казимира, який навіть і в Києві не мешкав, порівняно невеликому європейському місті. Оскільки батько по роботі весь час мав бути то в одному, то в іншому місці, дітей легше було ростити на селі. Практично все їхнє виховання випало на долю матері, яка привчила Казимира не тільки любові до природи, але й до українських людей. Крім того, несподівано він зайнявся зовсім не чоловічою справою — вишиванням і в’язанням, які чомусь більше цікавили хлопця, аніж збирання буряків на полі. Саме строгі чорні та червоні лінії тих візерунків і стали прототипом безпредметного живопису Малевича, який згодом скаже: «Я знищив лінію горизонту і ввійшов у сферу предметів». У селі сім’я була в епіцентрі пісень, байок і легенд, а також тяжкої праці, до якої залучались і зовсім малі брати та сестри Казимира, що теж закарбувалося надовго. Життя йшло своїм тихим і помірним темпом, залишаючи по собі у пам’яті Малевича вічні образи природи, живописних краєвидів і людей, що берегли і любили всім серцем свою землю.

«КІННОТА». БЛИЗЬКО 1932 р.

«КІННОТА». БЛИЗЬКО 1932 р.

Кожного року батько, Северин Антонович, брав юного Казимира на ярмарку цукроварів, оскільки сам працював інженером цукрового виробництва. Зрозуміло, що ярмарок відбувався у більш розвиненому, цивілізаційному Києві, що дивував своїм життям, а також був осередком мистецького руху, з яким скоро зіткнеться Казимир.

Один епізод став ключовим у долі Малевича. Вештаючись зигзагоподібними вулицями Києва, хлопець побачив у одній із вітрин картину, де було зображено дівчину, яка чистила картоплю. Такий тривіальний, простий і майже ритуальний для сільського життя сюжет викликав у хлопця неймовірне відчуття, яке щось сколихнуло в середині його душі. Річ була не тільки в тому, що намальовано, а у самому феномені картини. Казимир навіть і не підозрював, що світ може бути якось зупинено! Йому нестерпно було цікаво дізнатись, як і хто це зробив. Бажання зазирнути за фарби полотна стало метою всього життя.

У маленькому містечку Білопілля, на території сучасної Харківщини, Казимир Малевич зустрічається із художниками, що розписували церкви. Із Санкт-Петербурга приїхали відомі митці для розпису соборів, що було доволі поширеною практикою (згадати хоча б розпис Кирилівської церкви Врубелем) в Україні. Юний Малевич не тільки вперше бачить живих малярів, але й стає очевидцем зображення «клаптями» і пензлями священних мотивів у храмі. Батьку захоплення сина живописом зовсім не подобається, адже він мріє, що той продовжить професію з цукроваріння, а тому негайно відправляє його у село Пархомівка для здобуття справжнього фаху. Успішно закінчивши земське аграрне училище, Малевич зовсім не думає підхоплювати справу батька, яка видається п’ятнадцятирічному парубкові такою далекою від того спалаху фарб картини в одній із київських вітрин. Зрештою, Казимирові усміхається доля, що дарує йому повернення до Києва, в передмісті якого й оселяється сім’я Малевичів. Доля також подарувала йому чудову матір, яка потайки приховує від батька захоплення сина мистецтвом і майстерне володіння вишивкою. Вона потайки приносить своєму синові повну коробку із фарбами, яка стає невід’ємним атрибутом життя Казимира Малевича. Хлопець пробує малювати, а будучи в Києві, неодноразово відвідує відому майстерню Миколи Мурашка, щоб хоча б трохи пізнати мистецьке ремесло.

«ТРИ ФІГУРИ В ПОЛІ». 1913 р.

«ТРИ ФІГУРИ В ПОЛІ». 1913 р.

...І знову Малевичи змінюють місцепроживання. Тепер вони переїхали в невеличкий Курськ. Там Казимир одружується і весь вільний час займається живописом. Йому навіть поталанило організувати невеличкий гурток із однодумцями, та на мистецьку діяльність лишалось все менше і менше часу. Попри тяжкі будні, Малевич вирішує серйозно займатися мистецтвом, а тому в 1904 році переїжджає до Москви. Однак власного пориву виявляється замало: він декілька разів поспіль подається на навчання до Московського училища живопису. Все марно. Та невгамовний митець не здається і ходить на заняття до Федора Рерберга, який допомагає наполегливому хлопцеві виставити свої полотна.

Спраглий до всього нового Малевич опиняється у колі московських авангардистів і, зокрема, знайомиться із теоретиком та засновником абстракціонізму Василем Кандинським, який мав чи не основний вплив на вибір творчого шляху Казимира. Саме він приймає юного художника в групу «Бубновий валет», а вже у 1912 році молодий живописець демонструє свої роботи. Виразним твором виставки є «Селянка із відрами і дитиною», яка повністю відображує українські коріння Малевича. Наївні, чисті пейзажі, що переливаються жовто-багряними і зеленими тонами, прості зрозумілі форми, які так нагадують українські ікони. Про захоплення іконописом він не раз говорив, вважаючи його найкращим та найдосконалішим видом мистецтва. Цикл робіт на сільську тематику не склався би ні без українських пейзажів, ні без ікон, які були і є невід’ємним атрибутом будь-якої української оселі. Вже в цих далеких від точного реалізму полотнах, що наближені більше до естетики кубофутуризму та примітивізму, лунають ноти майбутнього інноваційного стилю. Рельєфні, виразні фігури селян, майже квадратні копиці сіна, трикутні і чотирикутні поля через деякий час трансформуються у містичні образи квадратів і хрестів, позбавлені будь-якого натяку на земну реальність. Парадоксально, але безпредметний живопис Малевича сформувався під впливом «живої предметності» та безпосередньої вітальності традиційної української культури.

Для петербурзької публіки виставка авангардистів була викликом здоровому глузду і моралі. Глядачі відчували себе обдуреними, побачивши примітивність і вульгарність полотен, які відверто знущаються над інтелектуальними здібностями відвідувачів. Малевич і компанія зовсім не ставили собі за мету роздратувати публіку, хоча мимоволі їм вдалося здійснити справжній авангардний жест, оповитий епатажем і скандалом. Зараз більшість картин тієї виставки, що зберігаються в музеях Нью-Йорка та Амстердама, не викликають ні бурхливої реакції, ні духовного сум’яття.

«ЖЕНЦІ». 1912 — 1913 рр.

«ЖЕНЦІ». 1912 — 1913 рр.

...Надалі, попри різноманітні прояви свого таланту, Малевич не полишає спроб обновити мистецтво, вивести його на нову колію життя. 1915 року на експозиції «0,10» у Петрограді художник виставляє декілька своїх абстрактних полотен. У кутку, обабіч інших картин, маргінально розмістився всесвітньо відомий «Чорний квадрат», очікуючи на свій «зоряний час». Саме із нього прийнято вважати початок нового напрямку — супрематизму. Завдяки цьому поняттю Малевич намагався окреслити домінування певних кольорів над іншими, що обумовлювало абсолютизацію «чистого відчуття» світу.

На виставці демонструвалися й інші картини — «Чорний хрест», «Чорні квадрати на білому фоні», а також «Червоний квадрат», який наче зійшов із одягу селян раннього його циклу. Та й чітко розграфлені квадрати (але контури не рівні, що зроблено навмисно для підкреслення вібрації картини) на білому полотні не інакше як відсилали до поля української землі — щойно зораного, темного, як ніч. Малевич сам про абстрактні, супрематичні «тексти» говорив у дусі безкрайніх просторів, що поглинають усе навколо. Художник справді знищив лінію горизонту, але лишив відчуття світу, могутнього та безмежного.

«АВТОПОРТРЕТ». БЛИЗЬКО 1910 р.

Свої ідеї Казимир Малевич активно починає втілювати в життя, створюючи навколо себе школу однодумців. Не менш відомий митець Марк Шагал запрошує викладати абстракціоніста у Вітебськ, де той реалізує свою методику. Проте викладання у Вітебську тривало недовго, і теоретик супрематизму знову змушений був повернутись у Москву. Публіка там усе більше відкрита до його авангардних пошуків, а от влада пильно стежить за митцем. Він постійно відчуває цей тиск та із сумом згадує українську глибинку, де питання виживання не стояло так гостро, а відкритість та доброзичливість людей додавали життєвих сил. Очевидно, що митець прагне вирватись із залізного кола переслідувань і, як більшість обдарованих особистостей, мріє про Париж — до його улюблених фовістів і Анрі Матісса, Пабло Пікассо і Поля Сезанна, які мали неабиякий вплив на творчість Малевича, врешті, до свободи духу.

Якби не запрошення 1929 року Київського художнього інституту викладати, то Малевич практично задихнувся б у московському вакуумі. В Україні авангард Малевича дуже цінують, а тому він мав чималий вплив на кубізм, футуризм не тільки в живопису, але й в літературі, кінематографі. Але не це головне для супрематиста. Нарешті він зможе виїжджати за Київ у сільську тишу — простір його дитинства і натхнення. Несподівано маляр повертається (або, швидше, завершує) до «сільського циклу», з якого він розпочав свій шлях. Репрезентативною є картина «Женці» (1930), що зараз перебуває у Санкт-Петербурзі. Полотна другого «сільського циклу» продовжують тему самотності, що постійно присутня в усіх стилістичних пошуках Малевича, а також несподівано виринає мотив людяності. Художникові часто дорікають за пропаганду сільської праці, але він, змушений грати за подвійними стандартами, не зраджує ні українській тематиці, ні своїм основним естетичним принципам. Живописна земля, орнаменти поля і краєвиду, що перегукуються із вишивкою матері, працелюбність і доброзичливість українців назавжди будуть прототипами загадкового авангарду Казимира Малевича.

2012-01-02 10:20:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар