У пошуках Абсолюту - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » У пошуках Абсолюту

У пошуках Абсолюту

Влада Вищої Істоти
Клара ГУДЗИК, «День»

Людина рідко відчувала себе самодостатньою і завжди шукала для свого життя надійний вищий захист — якусь Істоту чи Істоти, що були б сильніші, справедливіші та вищі як її самої, так і всіх інших людей на землі. Можливо, що саме усвідомлення незахищеності, постійної небезпеки та обмеженості власних можливостей, більше за все відрізняє людей від тваринного світу і, головне, примушує їх вічно шукати могутніх потойбічних Заступників. Іноді нерозсудливо міняючи Їх у ході пошуків.

Потоцькі — як добре відомо — сановний і багатий польський рід, коріння якого йде в ХIII сторіччя. Представники цього роду відігравали далеко не останню роль у історії як своєї країни, так і України. Серед магнатів Потоцьких були не лише канцлери, полководці, воєводи, політики, великі землевласники, але також поети, революціонери й «диваки».

У ХVIII сторіччі більшість Потоцьких сповідувала католицизм. Були, проте, й «скандальні» винятки, які свідчили про духовний пошук, про прагнення людини врятувати свою грішну душу, а також, не в останню чергу, про недовіру до християнської церкви. Одним із таких людей був граф Валентин Потоцький (перша половина ХVIII сторіччя). Він відомий тим, що змінив більше, ніж конфесію — він перейшов до іудаїзму і став людиною іншої релігії, — релігії, яка не лише зневажалася, але й жорстоко переслідувалася. У ті часи (а часто — й сьогодні) перехід в іудаїзм вважався надзвичайною подією, призводив до повного розриву зі своїм середовищем і до жорстокого покарання.

Отже, в одного з графів Потоцьких, зразкового католика, був дуже здібний і допитливий син. Свого часу батьки відправили сина до Парижа для удосконалення в науках, як це було тоді заведено. І одного разу, блукаючи Парижем, молодий Потоцький побачив десь у лавці старого єврея, який читав товсту книгу. Iз цікавості Валентин підійшов і став розпитувати старого, що то за книга, якою мовою написана, про що? У відповідь він почув: «Це Священні тексти, відмічені печаттю Божою!». А потім іудей переклав юнакові уривок із Книги Мойсея: «Не сотвори собі кумира, і кам’яного стовпа не постав собі, і каменя з фігурами не закладай, щоб поклоняться йому. Бо Я — Господь Бог ваш!». На запитання Потоцького, чи все правда, що написано в цій книзі, була відповідь: «Усе це істинно вірне»... Тоді допитливий поляк-католик став благати свого нового знайомого, щоб той погодився взяти його в учні й повчити стародавньої мови і давньої мудрості; старик погодився і призначив Валентинові Потоцькому уроки — по одній годині три рази на тиждень.

Іудаїзм справив на молодого чоловіка сильне враження — «і ввійшли в його серце слова Закону, і став він немовби іншою людиною». Потоцький за півроку прочитав у оригіналі все «П’ятикнижжя», а потім вирішив ще раз перевірити істинність католицької віри і якщо вона виявиться помилковою, то прийняти іудаїзм. Потоцький вступив до духовної академії в Римі, де відзначався старанністю і знаннями, а також користувався особистою прихильністю і повчаннями Папи Римського. Це, однак, не допомогло — Валентин Потоцький розчарувався в істинності католицького християнства і таємно поїхав до Рима з Амстердама, де — за невідомих світу обставин — прийняв іудаїзм. Його назвали, як буває в таких — дуже рідкісних — випадках, раббі Авраам бен Авраам. Його походження, ревна віра і знання стали широко відомі в єврейському світі, а в народі (серед іудеїв) його називали Гер-Цедек — Праведний навернений (Праведний чужак).

Процедура, встановлена іудейськими мудрецями, згідно з якою неєврей міг перейти в іудейську віру, роз’яснювалася таким чином: «У наші дні, коли приходить людина, щоб навернутися на іудаїзм, ми говоримо їй: «У чому твоя мета? Невже тобі невідомо, що сьогодні народ Ізраїлю нещасний, розсіяний на всій землі, гнаний і терпить постійні страждання?». Якщо він скаже: «Я знаю про це, і я не гідний», то ми приймемо його негайно».

З Амстердама Потоцький переїхав до Німеччини, потім до Литви, де осів у містечку Ільї під Вільною. Всюди він користувався великою повагою іудейських громад. Але одного разу один єврей, батько неслухняного сина, якого Потоцький приструнив у синагозі, доніс місцевим панам-християнам про те, що в містечку перебуває поляк- католик, який перейшов на іудаїзм. Раббі Авраам бен Авраам був негайно заарештований, закутий у кайдани і відправлений до Вільни на суд.

Це була сенсація! Довідавшись, що заарештований — Потоцький, який зник без вісті, місцева аристократія, духівництво і навіть судді благали його напоумитися й повернутися в лоно християнства. Але нічого не похитнуло «праведного наверненого» Потоцького — він спокійно зустрів смертний вирок, винесений судом за небажання повернутися в християнство. І в день іудейського свята Шавуот (єврейська П’ятдесятниця), недалеко від Замкової гори Валентина Потоцького спалили на багатті. Смерть він прийняв з іудейською молитвою на вустах: «Благословен Ти, Господь, що освячує ім’я Своє при скупченні людей».

МОЙСЕЙ — ЗНАМЕНИТИЙ ЄВРЕЙСЬКИЙ ЗАКОНОВЧИТЕЛЬ СТАРОГО ЗАВІТУ. ЙОГО ПРИКЛАД НАДИХАВ БАГАТЬОХ ЛЮДЕЙ, В ТОМУ ЧИСЛІ — ПОТОЦЬКИХ, У СВОЇХ ДУХОВНИХ ПОШУКАХ

Автор анонімного рукопису закінчує цю історію такими словами: «А другого дня свята Шавуот був вирок, щоб спалити його. Сильно просили його перед спаленням, аби повернувся він у їхню (християн) віру, а він із них сміявся. Коли ж мучили його, він голосно й радісно звеличував Бога, говорячи: «Будь благословен Ти, Боже, що освячуєш ім’я Своє всенародно! Тоді наказали вони кату вирізати йому язик і вирвати його з потилиці. Один місцевий єврей, безбородий раббі Лейзер Зіскас, нехтував небезпекою і дістав за гроші, під виглядом християнина, трохи попелу і один вцілілий палець страченого на багатті. Ці останки було пізніше поховано на єврейському цвинтарі».

Згідно з «Єврейською бібліотекою» 1873 року, єдиним серйозним джерелом, що містить відомості про Гер-Цедека, є анонімний єврейський рукопис «Маасе Гер-Цедек», який належить перу сучасника раббі Авраама бен Авраама. А щодо дати смерті, то дослідники вважають, що він був спалений за вироком церковного суду Вільно 24 травня 1749 року — за відступництво від християнської віри. З того часу раббі Авраам бен Авраам (граф Валентин Потоцький) вшановувався єврейськими громадами як мученик.

Деякі сучасні історики висловлюють сумніви в автентичності наведеної вище розповіді, вважаючи, що в джерелах XVIII сторіччя такі виняткові події повинні були б знайти широке відбиття. Прихильники ж автентичності історії графа Потоцького вельми логічно посилаються на те, що навернення в єврейську віру знатного польського юнака могло бути дуже великим потрясінням для його сучасників і родичів та що через те вони постаралися приховати й скоріше забути цю неординарну подію.

На підтвердження можливості й дійсності цієї історії звичайно вказують також на те, що Потоцький був аж ніяк не єдиним християнином, що перейшов до іудаїзму.

Російський морський офіцер Олександр Возніцин у відставці був публічно спалений на багатті за те, що став іудеєм під впливом і «за наклепами якогось єврея Баруха бен Лейби». Возніцини — древній російський дворянський рід із Новгорода, члени якого служили дяками за царювання Феодора, Іоанна і Петра Олексійовичів; а один із Возніциних — Прокофій Богданович — мав певну популярність як дипломат.

За часів правління Анни Іванівни в Москві проживав відставний капітан-поручик морського флоту Олександр Возніцин, людина, яка «шукає» і, як виявилося, «слабка у вірі православній». Випадок звів його з певним євреєм — відкупником Борохом, який «спокусив» відставного капітан-поручика у свою віру. Вони разом відправилися до Смоленська, а звідти до Польщi, де Возніцин прийняв іудейський обряд обрізання. А незабаром, унаслідок доносу, Возніцин і Борох були віддані суду Російської імперії: Возніцин — за відпадання від християнської віри, а Борох — за спокушання в іудейство християнина. Обидва зізналися в скоєних «злочинах», але це не пом’якшило вирок: за ухвалою цариці Анни Іванівни, заради того, «щоб сія богопротивна справа не продовжувалася і щоб інші від християнського закону відступати не могли», обох «винних» негайно спалили на багатті. Страта відбулася 1738 року. На дворі було тоді сторіччя Просвітництва.

Граф Микола Потоцький, далекий родич Валентина Потоцького, католик, останню частину свого вельми бурхливого життя присвятив будівництву і прикрашанню відомого Почаївського монастиря, який був на той час (1721—1831) у складі Уніатської (в Унії з Римом) Української греко-католицької церкви. Історія свідчить, що польські католики завжди ставилися вельми зневажливо до українських «уніатів». Микола Потоцький був винятком із цього правила. Він часто приїжджав до Почаївського монастиря, довго жив там чернечим життям і вкладав величезні кошти в облаштування Обителі. Більше того — Микола Потоцький готував себе до прийняття чернечого чину; для цього він навіть, за дозволом Римського папи Климента ХIV, розлучився зі своєю дружиною.

До чернецтва справа, однак, не дійшла, але великі пожертви на уніатський монастир католик Микола Потоцький робив до кінця свого життя. Гроші йшли, як правило, на будівництво нового величного Собору (ним керував сам Потоцький), на Братський корпус (житло ченців) і на прикрашання ікони Божої Матері Почаївської. 1773 року, зусиллями і на гроші Миколи Потоцького відбулася церемонія коронації Почаївської Божої Матері. (Обряд коронації Божої Матері та її Сина — старовинний католицький звичай, який нібито відомий з V сторіччя, але рідко використовується в православних церквах). Богослужіння в новому Соборі почалося на початку вісімдесятих років ХVIII сторіччя.

Через два роки після цієї події католик Микола Потоцький, прийнявши чернечий постриг, помер і був похований у новому Соборі Почаївського греко-католицького монастиря, яким він так беззавітно захоплювався.

(Через багато років, 1902 року, коли Почаївська лавра знову стала православною й перейшла до рук Російської православної церкви, архієпископ Волинський Антоній Храповицький (відомий українофоб) при всьому народі кричав: «Не служитиму в католицькому храмі, не можу правити службу обличчям на Захід!». І побудував у Почаєві церкву Животворящої Трійці в стилі ХV сторіччя — копію Троїцького собору Сергієвської лаври.)

За наших часів відступництвом, як церковним, так і, особливо, політичним, нікого не здивуєш. Мабуть тому, що тепер не використовується старий надійний метод — спалення на багатті.

2008-02-16 13:08:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар