Траса Е-95… - Україна Incognita

Траса Е-95…

Часто, прямуючи на відпочинок, ми проминаємо чимало цікавих пам’яток. Чи не час змінювати ситуацію?
Роман МАЛЕНКОВ, краєзнавець. Фото надані автором

Як часто ми бачимо американські мандрівки у голлівудських фільмах. Родина вирушає на автомобілі в якусь захмарну далину, дорогою зупиняючись у цікавих місцях, долає сотні (а може, й тисячі) кілометрів й, нарешті, досягає умовного Діснейленду чи Лас-Вегаса. Тривала подорож  цікава і насичена. Але чому подібного не відбувається у нас? Невже лише тому, що Діснейленду в нас немає? Так є ж чим його замінити. І наші громадяни замінюють: Карпати, Львів, Кам’янець-Подільський, а найчастіше море… Але чи хтось коли-небудь зупиняється дорогою в Житомирі чи в Дубенському замку? Дуже рідко. Частіше доводиться почути, що знайомі двічі промайнули повз Музей ракетних військ дорогою в Ялту, так і не поглянувши на те, якою ж була ядерна міць колишнього військового монстра. «Та я ж дуже хтів, але не вийшло – спочатку не помітив, а потім забув», – скаже знайомий. І так у 80-ти відсотках випадків. Чи не настав час змінювати ситуацію?

Нехай не всі наші дороги можна назвати комфортними і якісними, але наїжджені туристами маршрути, як-то в Карпати або до морського узбережжя нині вже потрохи наближаються до європейських автошляхів. Не всюди й дуже повільно, але наближаються. З’являється придорожня інфраструктура: гарні ресторани, готелі, розважальні комплекси ростуть наче гриби після дощу. А крім того, біля кожного популярного автошляху є купа історико-культурних та природних цікавинок, от лише інформації про них небагато. Мабуть, це і є головна причина слабкого автотуризму в нашій країні – автомобілісти прямують із точки в точку, часто вночі й без зупинок. Потім водій утирає спітніле чоло – нарешті допхались, гепається відсипатись, а родина обідає й біжить купатися – ось же воно, море… Й лише, припустимо, за півроку, в офісі, хтось з них дізнається, що дорогою вони пропустили чимало цікавого.

Візьмімо, наприклад, найкоротший шлях від Києва до моря. Півтисячі кілометрів «автобаном» (якщо не враховувати шматок до Умані) Київ – Одеса, які дехто хвальковито долає за п’ять годин. Оспівана у піснях траса Е-95. «Ну і що ж там цікавого можна побачити?» – запитають скептики. А два найкращі дендропарки України – не хочете? А ще старовинні православні храми, розкішні костьоли, синагоги, палаци, катакомби. І це все не відхиляючись від основного шляху більше ніж на 10 км. Й інфраструктура на належному рівні – де не стань – АТС, мотель чи кафе. Але не будемо робити рекламу конкретним закладам, проаналізуємо краще цікаві туристичні об’єкти.

Отже, вирулюємо раненько зі столиці. Не проїхавши і тридцяти кілометрів, звертаємо у містечко з понад тисячолітньою історією – Васильків. Тут зберігся комплекс будівель повітового центру першої половини ХІХ століття. А ще тут є дерев’яний Різдвобогородичний храм, бароково-класицистична Миколаївська церква та справжній шедевр українського бароко – п’ятибанний собор Антонія та Феодосія, автором якого був видатний лаврський зодчий-кріпак Степан Ковнір. І це лише початок. Повертаємося на трасу й прямуємо далі на південь. За Ксаверівкою, не доїжджаючи з кілометр до Гребінок, варто звернути ліворуч на Вінницькі Стави, а за ними проїхати далі, на Ковалівку. Це сучасне зразково-показове село. Центральна вулиця, клуб, гімназія, піцерія, ресторан, два готелі – усе в прекрасному сучасному оформленні ставків, скверів та ландшафтного дизайну.

Ще через 20 кілометрів Біла Церква. Місто з понад двома сотнями тисяч населення є найбільшим на трасі, але це не просто промисловий та транспортний вузол, адже тут збереглася майже сотня офіційних пам’яток архітектури, серед яких собор сорок метрів заввишки, костьол із помпезною італійською ліпниною, церква, зведена гетьманом Мазепою, унікальні торгові ряди, три синагоги й багато чого іншого. А головною пам’яткою міста є найбільший та найстаріший дендропарк України – «Олександрія». Цей парк багато хто вважає ще й найгарнішим у країні… На огляд пам’яток Білої Церкви можна витратити цілий день (а можливо, й не один), але від вас цього ніхто не вимагає,– те, що не встигли, оглянете наступного разу.

Далі на південь. Повертаємо ліворуч, на Ставища, кілометрів за п’ять звертаємо ще раз ліворуч й потрапляємо у прекрасний і великий звіринець – «Золотий фазан». Офіційно це база відпочинку. Тут величезні вольєри із копитними,  колекція приматів та дуже-дуже багато птахів. Це новий об’єкт на трасі, але він уже доволі популярний.

У Жашкові можете відвідати конезавод. Сучасне, європейське підприємство, яке буде цікавим, якщо навіть ви зовсім байдужі до коней. Ну а далі по трасі буде Умань – місто із найвідомішим дендропарком України – «Софієвкою». Про цей витвір садово-паркового мистецтва знають майже усі, і майже всі в ньому, хоча б для галочки, побували. Але небагато хто знає, що й, крім парку, в Умані є на що подивитись, а архітектурні пам’ятки цього міста об’єднані в державний заповідник – «Стара Умань». Багато купецьких та прибуткових будинків кінця ХІХ століття, колишні навчальні заклади та фешенебельні готелі, зведені єврейськими фабрикантами, костьол, в якому ховали Потоцького та єзуїтський монастир, відомий ще з часів Коліївщини. Ну а якщо цього мало, то у ближніх селах Родниківці та Дмитрушках є цікаві й дуже схожі між собою церкви ХІХ століття, а у селі Піківець зберігся красивий старовинний млин, закутий у граніти річки Уманка. В цьому млині нині ресторан, а от інший, значно більший і ефектніший, розташований на 70 кілометрів південніше Умані стоїть занедбаним й потихеньку руйнується. Йдеться про млин у селі Луполове, який здіймається середньовічним замком над Південним Бугом. Туристи рідко бувають біля нього, хоча він стоїть усього в кількох кілометрах від великої траси. Але подейкують, що його хтось уже викупив і в майбутньому ситуація зміниться.

Ще за 25 кілометрів поряд із трасою лежить селище Криве Озеро. Це для тих, хто не бачив справжньої української провінції, сонної і затишної, але з історією, з двома церквами зведеними на початку ХІХ століття, із костьолом того ж періоду, щоправда, спотвореним більшовиками, із житловими та адміністративними будинками заходу Російської імперії.

Далі півтори сотні кілометрів дорога котить мальовничими степовими пагорбами. Перед самою Одесою, відразу за Хаджібейським лиманом лежить село Нерубайське. Тут збереглася цікава церква – зрілий класицизм в обгортці південного вапнякового колориту – Вознесенський храм, зведений у 1826 році. А ще село відоме своїми багатокілометровими катакомбами, які в Другу світову стали прихистком для великого партизанського загону. Нині в катакомбах меморіальний Музей партизанської слави. Все виглядає досить колоритно та ефектно.

А далі вже Одеса. Нарешті ви дісталися довгоочікуваного моря, але чи стала ваша мандрівка «американською»? Оцінюйте самі. Й це лише одна траса. Інші, повірте, не менш цікаві.

Теги:
2013-12-09 11:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар