TOP-книг, які варто прочитати - Україна Incognita
Україна Incognita » TOP-книг, які варто прочитати

TOP-книг, які варто прочитати

Границі вольностей запорізьких козаків у різний час і за різних обставин постійно змінювалися. Отож визначити межі землі низових козаків досить важко, а часом, за відсутності будь-яких вказівок про це, взагалі неможливо.
Перед нами — свого роду публіцистичний заповіт Джеймса Мейса на тему, що стала сенсом його життя. Всі статті, вміщені у збірці, написано 2003 р. Незадовго перед тим Мейс тяжко хворів, протягом кількох місяців перебуваючи між життям та смертю — навіть поза останньою межею. Того разу завдяки підтримці родини та друзів, допомозі колег він вирвався з її лещат і з притаманною йому завзятістю та самовіддачею продовжив свій земний шлях. Відгомін тих страшних днів читач побачить у одному з представлених текстів — там, де Мейс пише про кров українських журналістів, що тече в ньому.
Сусідство імен Юрія Шевельова (1908 — 2002) і Валерія Марченка (1947 — 1984) на обкладинці однієї книжки лише на перший погляд може видатися несподіваним. Адже обидва вони — поважний мовознавець, який більшу частину життя перебував у еміграції, і молодий київський журналіст, якого безжально знищила система радянського тоталітаризму, — були українськими інтелігентами. Історія ж ХХ століття неспростовно свідчить: в УРСР свідомий своєї національної ідентичності інтелектуал завжди мав проблеми з режимом «червоної імперїі».
У наш час думка про те, що незалежна Польща неможлива без незалежної України, давно стала не лише загальним місцем польської політики, а й наріжним каменем суспільної думки країни на захід від Бугу. Півстоліття тому цю думку впроваджував у масову свідомість через свій паризький журнал «Культура» визначний польський суспільний мислитель ХХ ст. Єжи Ґедройць. Тоді багато польських читачів сприймали його думки як несподівані чи навіть зрадницькі, бо вони йшли врозріз із традиційною суспільною опінією поляків щодо українців.
Михаїл Хейфец наприкінці 1990-х розповідав, як він у молодості відкрив для себе Україну, жодного разу в ній іще не побувавши: «Я займався народниками і народовольцями. І тоді я вперше виявив, що всі народники і народовольці починалися тут, в Україні. І як історик я раптом побачив незвичайно талановитих людей, купу талановитих людей, блискуче талановитих людей. І мене зацікавила країна, з якої ці талановиті люди походять.
Перед нами чотири статті — як чотири удари в ґонґ. Кожна з них написана на визначальному етапі нашої державності, — чи то напередодні Незалежності, чи на порозі нового століття, чи на 20-ту й 21‑шу річницю, коли Українська держава, за людськими мірками, ввійшла у своє повноліття. Статті-попередження, статті-діагнози, статті-прогнози.
Андрій Сахаров є творцем страшної водневої бомби. Уквітчаний зірками Героя, він зупинився і спробував зупинити грізний маховик «оборонки» своїм рішучим «Ні».
І те слово «засекреченого» Академіка почув світ.
Степан Бандера (1909 — 1959) — людина, навколо якої існує чимало міфів. Для радянських людей — це монстр, людиноненависник, кровожерливий «буржуазний націоналіст». Таким чи майже таким його й далі сприймають наші сусіди — росіяни, поляки. Для свідомих українців — це незламний борець за незалежність, який був ладний жертвувати собою і вимагав такої жертовності від інших. У цих міфах — зрештою, як і в будь-якому міфі — є частка правди і частка неправди. Інша річ — яке співвідношення між ними.
Дмитро Донцов (1883 — 1973) — одна з найбільш харизматичних і водночас найбільш одіозних постатей української інтелектуальної історії ХХ століття.
Користуючись його власним визначенням (зі статті про Мазепу, вміщеній у цьому виданні), Донцов належав до того типу великих людей, «яким і по смерті не дають спокою. Їхнє ім’я ще довго є червоним прапором для одних, для инших тим, чим є червона хустка для бика».
Коли вчитуєшся у кращі зразки публіцистичної спадщини митрополита Андрея Шептицького, зокрема послання «Як будувати рідну хату», з котрим має змогу ознайомитися наш читач, — то найбільше вражає мудра, прониклива простота цих писань видатного гуманіста. Не та фальшива простота, що йде від прагнення, завжди згубного, «спуститися» до натовпу з його примітивним, чорно-білим сприйняттям світу, а та простота, котра дається лише воістину духовно просвітленим особистостям, тим, які ціною власних страждань, жорстоких випробувань спромоглися збагнути головне у цьому шаленому, мінливому світі.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар