TOP-книг, які варто прочитати - Україна Incognita
Україна Incognita » TOP-книг, які варто прочитати

TOP-книг, які варто прочитати

Андрій Сахаров є творцем страшної водневої бомби. Уквітчаний зірками Героя, він зупинився і спробував зупинити грізний маховик «оборонки» своїм рішучим «Ні».
І те слово «засекреченого» Академіка почув світ.
Степан Бандера (1909 — 1959) — людина, навколо якої існує чимало міфів. Для радянських людей — це монстр, людиноненависник, кровожерливий «буржуазний націоналіст». Таким чи майже таким його й далі сприймають наші сусіди — росіяни, поляки. Для свідомих українців — це незламний борець за незалежність, який був ладний жертвувати собою і вимагав такої жертовності від інших. У цих міфах — зрештою, як і в будь-якому міфі — є частка правди і частка неправди. Інша річ — яке співвідношення між ними.
Дмитро Донцов (1883 — 1973) — одна з найбільш харизматичних і водночас найбільш одіозних постатей української інтелектуальної історії ХХ століття.
Користуючись його власним визначенням (зі статті про Мазепу, вміщеній у цьому виданні), Донцов належав до того типу великих людей, «яким і по смерті не дають спокою. Їхнє ім’я ще довго є червоним прапором для одних, для инших тим, чим є червона хустка для бика».
Коли вчитуєшся у кращі зразки публіцистичної спадщини митрополита Андрея Шептицького, зокрема послання «Як будувати рідну хату», з котрим має змогу ознайомитися наш читач, — то найбільше вражає мудра, прониклива простота цих писань видатного гуманіста. Не та фальшива простота, що йде від прагнення, завжди згубного, «спуститися» до натовпу з його примітивним, чорно-білим сприйняттям світу, а та простота, котра дається лише воістину духовно просвітленим особистостям, тим, які ціною власних страждань, жорстоких випробувань спромоглися збагнути головне у цьому шаленому, мінливому світі.
Шевченкіана Івана Огієнка є й досі маловідомою у сучасному літературознавстві, недостатньо використовується вона і в культурно-просвітницькій роботі, не працює на духовне оздоровлення українців, на подолання національно-ідентифікаційної кризи, яка, на жаль, очевидна. Його перу належать такі ґрунтовні шевченкознавчі праці: «Перше видання революційних віршів Тараса Шевченка (1960 р.), «Словник Шевченкової мови» (1961 р.), «Релігійність Шевченка» (1964 р.) та чимала кількість статей у його канадському часопису «Віра й Культура» (1953 — 1967 рр.).
Великі українські справи історія доручала вирішувати зазвичай не сановитим за походження, а тим, хто виростав із народної стихії боротьби за виживання нашої нації. Тож не геніальний Микола Гоголь узяв на себе місію створити Біблію українського відродження, а селянський син Тарас Шевченко. І втілювати в життя заповіт Великого Кобзаря через створення власної збройної сили довелося не генералу-українцю, яких вистачало на службі в Російській імперії, а звичайному, як багатьом здавалося, журналісту Симону Петлюрі.
Так, він розмовляє з нами не лише своєю поезією, а й кожним словом, що дійшло до нас від нього. Навіть коли це листи до друзів або до самого себе. Так, листи до самого себе — бо хіба не є ними щоденникові нотатки великих людей? До себе — і до нащадків. Не інакше. Наївно брати всерйоз риторичні запевнення, що хтось пише щоденник тільки для себе самого. Такі запевнення — споконвічна літературна фігура (хіба що йдеться про практичний, вжитковий нотатник на підмогу власній пам’яті, а не про роздуми над життям).
На початку 90-х років XIX століття перед національно орієнтованою українською інтелігенцією постав комплекс нагальних, складних питань, які неможливо було обійти, ігнорувати або відкласти у довгу шухляду — вони потребували чесної, щирої та мужньої відповіді. Ось ці питання: «Як подолати стіну між інтелігенцією та народом?», «Яким конкретно чином освічені українці можуть прислужитися спільній національній справі?», «Як віднайти і сформулювати загальнонародний український ідеал?», і нарешті, мабуть, головне серед них: «Чи не настав час включити в порядок денний вимогу про політичну самостійність України і як конкретно це зробити?»
Надрукований у цій брошурі текст, як і багато іншого, що пов’язане з долею та творчістю видатного українського вченого й письменника Віктора Платоновича Петрова (1894 — 1969 рр.), приховує багато загадок. Ще донедавна широко побутувала логічна версія, вперше запущена в обіг Василем Чапленком у повісті «Його таємниця» (Нью-Йорк, 1976 р.), прототипом головного героя якої — Віктора Петренка — є саме Віктор Петров.
У столиці Україні є проспект Петра Григоренка, у Львові - площа Петра Григоренка, у Сімферополі - сквер і пам’ятник покійному генералові Петру Григоренку. У той же самий час його публіцистика та громадська діяльність недостатньо добре відома українським громадянам. У невеликій книжці важко представити повний портрет одного з найбільш відомих українців ХХ століття.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар