Тихий імпресіонізм Олександра Мурашка - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Тихий імпресіонізм Олександра Мурашка

Тихий імпресіонізм Олександра Мурашка

Макс КАРПОВЕЦЬ
Будьте в мистецтві як діти — щирі й безпосередні.
Олександр МУРАШКО

Інколи буває досить декількох штрихів, мазків, щоб сказати про головні людські істини. Однак пошук цих мазків може затягтися чи не на все життя, забираючи душевні сили, згладжуючи швидкоплинні роки. Доречніше було б думати, що слава прийшла до Олександра Мурашка (1875—1919) надто пізно. Так само хибно було б вважати, що Європа вчасно визнала унікальний імпресіонізм українського художника, не гірший від Клода Моне, Огюста Ренуара чи Поля Сезанна. У цьому не винні ані заплутана доля художника, ані витончена європейська публіка, ані навіть швидкоплинність тих дев’ятнадцяти років, упродовж яких судилося творити митцеві українського живопису Олександрові Мурашку.

Ще змалечку майбутній художник уважно слухав казки й фантастичні оповідки, українські легенди та історії про козаків, що їх йому оповідала бабуся, проста селянка з Чернігівщини, але уява хлопчика по-своєму малювала розказані історії. Досить було лише декількох мотивів, щоб Олександр зумів скласти цілу епопею, яскраву і неповторну в своїх деталях. На той момент хлопчик навіть не здогадувався, що володіє рідкісним даром, який дає змогу творити цілі світи — безмежні, таємничі й незвичайні.

«СЕЛЯНСЬКА СІМ'Я»

Згодом після заміжжя матері сім’я переїжджає до Чернігова. Вітчим, Олександр Петрович, прийняв Сашка, який отримав навіть власне місце в іконописній майстерні, де хлопчик поступово переймає малярський досвід. Та не це виявилося поштовхом для становлення Олександра як самостійного художника, а випадок, що докорінно змінить його життя. У той час, наприкінці 1880-х, вітчим разом із сім’єю перебираються до Києва. Олександр Іванович отримав доручення на проведення малярних робіт, а тому змушений був залишити Чернігів, до якого малий Сашко вже почав звикати. У Києві життя вирувало: тільки й устигай вловлювати його ритми. Саме серед цього колориту виконували розписи Володимирського собору. Юнак стає свідком справжніх дивовиж, які були наче втіленням його мрій і фантазій. Серед їхніх творців були Віктор Васнєцов, Михайло Нестеров та Адріан Прахов, який керував внутрішнім оздобленням новозбудованого Володимирського собору. Саме він помітив здібності ще юного Олександра Мурашка, а тому всіляко сприяв тому, щоб той розвинув свій талант у Санкт-Петербурзі. Згодом, уже як зрілий художник, Мурашко створить портрет Адріана Прахова, мудрого й доброго наставника, який невимушено сидить у своєму кабінеті, ніби готовий уважно вислухати кожного.

Академія мистецтв стає лише черговим кроком до втілення мрій. Не минає й двох років, як Олександр потрапляє в оточення Іллі Рєпіна — раніше з Рєпіним навчався Микола Мурашко, дядько Олександра. Рєпін і дядько Сашка не тільки були однокурсниками, а й товаришували все життя. Із першого разу Сашко не вступив, але йому все ж поталанило: тоді при академії якраз відкрили Вище художнє училище. Відомий на всю Російську імперію, Рєпін був не лише бездоганним вчителем, а й часто виконував роль колеги, друга та порадника. Мурашко захоплювався творчою енергією Рєпіна. Майже весь час студенти проводили в майстерні свого вчителя, і саме там Олександр засвоїв не тільки реалістичну техніку письма Рєпіна, а й стиль та спосіб його життя. Пізніше про Рєпіна і реалістів осетинський художник Махарбек Туганов писатиме: «Запорожці» дають ключ до розуміння реалістами історичного живопису. Але гонитва за однією життєвою правдою та ігнорування суто живописних завдань приводить реалістів до безсумнівної фотографічності, до зображення нудних, нецікавих ні за формою, ні за фарбою сюжетів». Доля дає Мурашку шанс вийти за межі реалістичних умовностей, і зовсім юний художник виграє поїздку в Європу.

«КАРУСЕЛЬ»

Однак перш ніж вирушити в дорогу, на межі століть художник створює програмне полотно — «Похорон кошового». Власне, саме за цю картину Сашко й одержав стипендію для поїздки за кордон. Тут чітко простежується вплив Рєпіна у вибраній тематиці — культура та історія козаків. На відміну від шедевра «Запорожці пишуть листа турецькому султану», Мурашко занурив своїх героїв у жалобу по кошовому. Ліс навколо ніби перегукується із загальним смутком. Кожна деталь промальована до найтонших дрібниць, які відповідають історичним реаліям, а відблиск поховальних свічок підсилює напружену атмосферу, що панує в колоні козацького братства. Недарма Мурашко їздив на свою рідну Чернігівщину, аби змальовувати старовинне вбрання, зброю, колорит минувшини. Хоч уже за кілька років художник відмовиться від надмірності деталей: «Дрібниці, деталі — не головне. Головне — розгледіти душу». Похмурий настрій швидко зміниться на життєрадісну атмосферу, яка тоді панувала в культурно-мистецькому середовищі Європи.

Яскраві, густі барви Парижа вливаються в душу художника. Після сірого й похмурого Петербурга Мурашко був вражений культурним контрастом. Перше, що хвилює душу художника в місті, — Лувр: хоч би яким сучасними був митець, без традиції старої школи він ніколи не навчиться творити. Це слова не тільки Рєпіна, а й усіх іменитих майстрів. Окрім творчості Дієго Веласкеса і Джеймса Вістлера, юний Мурашко захоплюється вже майже академічними імпресіоністами, тому звертається до їхніх улюблених тем: паризьких вулиць, кав’ярень, крамниць.

Сашко розумів, що в імпресіонізмі французів йому бракує строгості: надто вже хаотичними були мазки, надто вже втрачався основний об’єкт за серпанком емоцій. Про це йому й казав ще раніше Адріан Прахов: «Мазило із Саші вийде бездоганний, але йому необхідно дисциплінувати свій талант». Зрештою, в юного хлопця амбіцій і творчих поривань було чимало, а тому Мурашко їде в Мюнхен, де панував модерн і досить швидко завойовував увагу європейської публіки. Особливості мюнхенського модерну [3] полягали у використанні хвилястих ліній, зібраних у єдину концепцію, прописаних деталях і зверненні до народної традиції та міфу. Не випадково в естетичній основі модерну був орнамент, що сягає своїм корінням найдавніших пластів народної культури. Звісно, Мурашко вдосконалив свій малюнок завдяки Мюнхенській школі, але найперше, що закарбувалося в його творчій уяві — це народ. Синтезуючи настанову імпресіоністів у зверненні до реальності життя й пошуки мюнхенських модерністів у сфері народної культури, Олександр Мурашко створить власний унікальний стиль, не схожий на жоден інший із представлених у мистецькій Європі, але який водночас є органічною складовою цього мистецького середовища. Мурашко сформував дещо феноменальне: поєднав напрямки, які естетично розрізнялися між собою і часто навіть суперечили один одному.

«БЛАГОВІЩЕННЯ»

Після картини «Карусель» 1906 року Мурашко стає відомим в Європі. Саме за це полотно він одержав золоту медаль на Х Мюнхенській міжнародній виставці. Цим дивовижним полотном український художник підкорив елітний Париж, суворий Мюнхен, авангардний Відень та інші культурні центри Європи. У «Каруселі» Мурашко звернувся до улюбленої народної теми, яку оформив у яскраві вітальні кольори, що поступово стають його авторським прийомом. «Мені хотілося передати весь вихор руху каруселі, весь блиск її яткових прикрас, зніяковілість і радість сільських дівчат, що потрапили в місто», — казатиме Мурашко. Через миттєвий епізод із життя простих людей Олександр Мурашко передав дивовижну глибину буття. Можна сказати, що імпресіонізм у Мурашка набув модерної витонченості, але не втратив тихого світла життя, що ллється з очей людей.

Коли Мурашко повертається до Києва, він так само опише місто як сонячний і світлий край. Художник завжди любив це місто і не забував, що саме тут розпочався його шлях до всесвітньої слави. У Києві Мурашко створює свої основні шедеври в портретному жанрі, не зраджуючи настанов Рєпіна, але вдосконалюючи власні знахідки. Показовим є портрет Жоржа Мурашка, кузена Олександра, що був написаний 1906 р., а особливо полотно «Благовіщення».

Ідея картини виникла доволі цікаво. До родини Мурашків часто навідувалися гості, а тому поява на веранді дівчини не видалася чимось дивовижним. Дівчина тихенько відхилила тюль і легкою ходою перетнула вітальню. Такий прозаїчний епізод наштовхнув художника на зовсім непрозаїчну тему Благої Вісті. Дівчина на веранді стала прототипом Гавриїла, який сповіщає Марію про народження Спасителя. Домінують сині й жовті кольори, події вселенського масштабу передані тихо, безшумно, а буденні жести свідчать про взаємозв’язок речей у світі. Біблейську сцену можна назвати сюрреалістичною, бо Мурашко зумів помістити в полотно видиме і незриме, реальність і містичні видіння.

За кілька років після написання «Благовіщення», 1913 року Олександр Мурашко відкриває власну майстерню в будинку Гінзбурга на вулиці Інститутській. Викладання в ній відбувається на високому рівні, воно близьке до педагогічних засад Миколи Мурашка. Крім живопису, там читають лекції з історії та філософії мистецтва, що ріднило майстерню Мурашка з петербурзьким осередком та європейськими методологічними принципами викладання. Мрії та фантазії хлопчика здійснювалися. Особливо це було відчутно, коли 1917 року відкрилася Українська академія мистецтв. До неї належали такі знаменитості, як Михайло Бойчук, Георгій Нарбут, Федір Кричевський та Олександр Мурашко, який очолював одну з майстерень.

Життя не відрізнялося від полотен. Нарешті Мурашко знайшов той світ, де йому хотілося б існувати. Він навіть запрошував своїх друзів-художників оселятися навколо його будинку на Лук’янівці, намагаючись створити в такий спосіб ідеальний світ чистого мистецтва. Мурашко віддавав забагато сил для утворення українського мистецького осередку. Багатьом це не подобалося й відверто заважало їхнім власним планам, які не збігалися з наївними проектами «якогось художника», нехай і відомого в Європі. Олександра Мурашка було вбито біля його власного будинку — спокійного літнього вечора пострілу в потилицю ніхто не почув. Зрештою, цей постріл виявився лише початком розправи над іншими представниками нового українського мистецтва, які прагнули лише спокою та гармонії в світі. До цього прагнув і сам Мурашко, фарби світів якого неквапно холонули в тихих фарбах безперервного світла.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2011-06-03 18:48:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар