Свідомість. Тоталітаризм. Культура - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Свідомість. Тоталітаризм. Культура

Свідомість. Тоталітаризм. Культура

Ігор Сюндюков

Що скаже «середньостатистичному» українцеві ім’я Теодора Людвіга Візенгрунда Адорно (11.09.1903        — 06.08.1969)? Дуже мало або ж і майже нічого. Так, звісно, професіонали-фахівці (історики,  культурологи, соціологи, дослідники мистецтва) швидко дадуть відповідь: йдеться про одного з найбільш глибоких філософів ХХ століття, дослідника «пасток» і «прірв» тоталітарного суспільства та його свідомості (і не лише тоталітарного, а й водночас знавця кризи культури демократичних країн Заходу середини й кінця минулого століття), соціолога, музикознавця, композитора; всесвітньо відомі його праці ( німецькою та англійською мовою) «Діалектика просвіти» (1947), «Авторитарна особистість» (1950), «Естетична теорія» (1970), стаття «Про опрацювання минулого» (1954). Майже в усіх західних інтелігентних колах широко цитують його вислів: «Писати вірші після Освенціма неможливо, це є варварством». У Франкфурті (ФРН) біля будинку Інституту соціальних досліджень, яким Адорно керував у 1950 — 1960-ті роки, йому встановлено пам’ятник.

Але що це важить для звичайного українця? Так само — що важать для нього деталі біографії цього філософа (народився у Франкфурті; був єдиним сином заможного виноторговця Оскара Візенгрунда, єврея за походженням, та співачки, італійки Марії Барбари Адорно, жінки з дуже суперечливою та бурхливою біографією; вивчав філософію та музичну естетику у Франкфуртському університеті; до 1933 року викладав там, але після вигнання всіх «неарійців» із німецьких вишів емігрував — спочатку в Швейцарію, згодом у Британію, нарешті — у США, де жив з 1939 по 1950 роки й написав кілька фундаментальних праць; згодом повернувся до Німеччини; в Освенцімі ніколи не був ув’язнений, що, втім, не завадило йому опублікувати знамените, згадане вище, висловлювання; помер 1969 року в Швейцарії, де лікувався після конфлікту з «лівими» студентами, від інсульту).

Відзначимо, що біографія Адорно доступна для ознайомлення, через те ми зосередимося не на зовнішній канві життя цього вченого, а на його ідеях (він сам говорив про себе: «Я людина кабінетна, книжна, але, може, саме через це часом мені відкриваються істини, недоступні для багатьох інших». Додамо, що усе життя наш філософ був порівняно непогано забезпечений фінансово...). Отож, інтелектуальний спадок франкфуртського професора — ось що важить.

Почнемо з того, що подамо в повному обсязі, без скорочень, думку Адорно про Освенцім, про поезію та культуру. Ось вона: «Невірно, неправильно, що після Освенціма поезія неможлива. Краще було б поставити собі менш «культурне» запитання про те, чи можна жити далі після Освенціма, чи можна справді дозволити це тим, хто випадково уникнув смерті, але за справедливістю мав би стати одним із тих, убитих. У житті такої людини чільне місце займає холод та байдужість         — головні принципи буржуазної суб’єктивності, інакше Освенцім не був би можливим, і в цьому є очевидна провина тих, кого помилували. Відчуваючи себе винною через те, що сталося, ця людина переймається фантазіями про те, що вона не живе, а загинула в газовій камері в 1944 році, та що саме її існування є химерою, еманацією божевільного бажання людини, яка була вбита 20 років тому. Інтелектуали та митці нерідко відчувають, що вони не беруть участі в бутті, не є рівноправними партнерами, а залишаються глядачами» (із праці «Негативна діалектика», 1966 р.).

ТОТАЛІТАРИЗМ, ЗОКРЕМА ТАКИЙ ЙОГО ЖАХЛИВИЙ ВИЯВ, ЯК ОСВЕНЦІМ, ЯК ПОКАЗАВ ТЕОДОР АДОРНО, БУВ НАСЛІДКОМ СИСТЕМНОЇ КРИЗИ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Погодьтеся, цю думку цілком можна відкинути, тут є про що посперечатися, проте і матеріалів для роздумів над трагедією ХХ ст. (а вже і ХХІ також!) тут достатньо. Сам філософ пояснював, що він повсякчас думає про Освенцім, оскільки наполегливо досліджує процеси деградації свідомості та культури (відмирання рефлексії, заміна її архаїчними, первісними «інстинктами», стереотипними реакціями та мисленнєвими «кліше», притаманними натовпу, а не особистості), без яких (процесів) тоталітаризм був би неможливим (і сталінського типу тоталітаризм, може, передовсім — додамо від себе!). «Раціоналізм — найперший вартовий демократії» — говорив Адорно. Тому що, на його думку, «той, хто вчить, що керувати всім має не розум, а любов, відкриває шлях тому, хто переконаний, що панувати має ненависть!» Ба більше: «Страх і цивілізація нероздільні, й саме це являє собою головну небезпеку для майбутнього нашої західної цивілізації».

Чимало гірких сторінок присвятив Адорно дослідженню винятково важливої, на його думку, проблеми: що відбувається з культурою провідних демократичних країн Заходу і якими можуть бути наслідки таких процесів (і найближчі, й віддалені)? М’яко кажучи, філософ був дуже далеким від ілюзій та замилування. Він вказував, що в США та Західній Європі дуже стрімко утверджується масова «індустрія культури» (Адорно критикував термін «масова культура», підкреслюючи, що реальна, справжня культура мас       — зовсім інша, і нічого спільного зі згаданою «індустрією» не має). Цій «індустрії культури», на думку вченого, глибоко, органічно притаманна «стандартизація людських взаємин» в керованому, а до того ж і монополістичному суспільстві. Наслідками цього, на переконання німецько-американського філософа, є «втрата людиною індивідуальної свідомості та індивідуальних ціннісних установок» («люди знають, чого саме вони хочуть, тому що вони знають, чого саме хочуть інші люди»), перемога «всезагального», перемога «системи». Супутником же « культурної індустрії» стає схематизація «культури» — як у вестернах.

Теодор Адорно був не лише проникливим філософом, а й глибоким істориком. Ось що він писав у відомій статті «Що означає опрацювання минулого»: «У тому вживанні словосполучення «опрацювати минуле», про яке йдеться, під «опрацюванням» зовсім не мається на увазі, що минуле переробляється серйозно і його чари розсіюються під дією ясної свідомості. Навпаки, під минулим прагнуть «підвести риску» і, за можливості, стерти його з пам’яті. Жест необхідності «все забути і все пробачити», на який мають право лише ті, хто зазнав несправедливості, практикується прихильниками тих, хто винен у цій несправедливості! Те, що тенденція несвідомого, а також не такого вже і несвідомого захисту від почуття провини так безглуздо поєднується з ідеєю «проробки минулого», — є достатньою підставою для роздумів на тему, яка досі навіює такий жах, що її  навіть не наважуються назвати на власне ймення».

І далі Адорно підкреслює: «Від минулого хочуть позбавитися; це справедливо, тому що в його тіні жити неможливо, і тому що, коли за провину і насильство завжди розплачуватися провиною і насильством — то почуттю страху не буде кінця; і це несправедливо, тому що минуле, від якого хочуть втекти, є ще живим. Націонал-соціалізм (українці, читайте: імперський сталінізм і путінізм! — І.С.) не є мертвим, адже готовність здійснювати невимовне зло приховано ще живе в людях, так само як і в порядку, який їх оточує». І важливе уточнення автора: «Я розглядаю друге життя націонал-соціалізму всередині демократії (! — І.С.) як потенційно більш загрозливе, ніж спрямовані безпосередньо проти демократії фашистські тенденції (це написано понад 60                років тому. Спостерігаючи процеси всередині «Об’єднаної Європи», мимоволі замислюєшся: як би Адорно не виявився пророком! А як українцям слід розуміти категорію «націонал-соціалізм», ми, здається, вже уточнили).

* * *

Отож, можливо, читач погодиться: цей німецький філософ усе ж таки не був «кабінетним ученим». Інша річ, що він не раз повторював: людині (в наш час особливо) не варто боятися побути на самоті з собою, це просто необхідно! А світоглядна, особистісна установка вченого була такою: «Насамперед слід стерегтися пошуків можновладців і «очікування чогось» від них. Знання можливих вигод є смертельним ворогом усіх людських стосунків; саме людські взаємини можуть породити солідарність і вірність, але в жодному разі не думки про практичні цілі».

Теги:
2018-08-10 00:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар