Ставлення до героїв як тест на «совковість» - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Сергій Шебеліст » Ставлення до героїв як тест на «совковість»
Сергій Шебеліст

Кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст, Полтава

Ставлення до героїв як тест на «совковість»

На Полтавщині місцеві очільники переважно ігнорують ушанування діячів УНР

Рівень історичного безпам’ятства українського суспільства все ще залишається достатньо високим. І що парадоксально - чи не найбільше цим «вірусом» уражені навіть такі глибоко «українні» регіони держави, як Полтавщина. Зганьбившись на всю країну антимазепинськими й антипетлюрівськими «подвигами», великі та дрібні очільники краю не зупиняються на цьому й із особливим ентузіазмом продовжують псувати репутацію «колиски духовності України».

У липні 2012 р. благодійна ініціатива «Героїка» звернулася до депутатів Хорольської міської ради з пропозицією встановити пам’ятник їхньому землякові, командувачу Дієвої армії УНР Василеві Тютюнникові. Проте керівництво міста відмовилося від цієї ідеї через те, що Тютюнник, бачте, народився в сусідньому селі Куторжиха, а в не самому Хоролі, де й без нього є багато видатних постатей, які заслуговують на пошанування. Рішення депутатів, м’яко кажучи, дивне, адже пам’ятник військовому діячеві часів УНР, який мав би створити скульптор Ігор Гречаник, активісти «Героїки» планували встановити власним коштом, тож міський бюджет не зазнав би жодних додаткових витрат. Потрібна була лише формальна згода мера й депутатського корпусу, однак і цього мінімуму досягти не вдалося. Проте це, в принципі, не дивно, оскільки в Хоролі править висуванець компартії України, яка має доволі своєрідні уявлення про героїв.


У ЛОХВИЦІ ЗА ІНІЦІАТИВИ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА ОЛЕКСАНДРА ПАНЧЕНКА ВСТАНОВЛЕНО КОМПОЗИЦІЮ «ЧОТИРИ ПОСТАТІ - ОДНА ІДЕЯ. ІВАН МАЗЕПА - МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ - СИМОН ПЕТЛЮРА - РОМАН ШУХЕВИЧ»

Інший сюжет, що промовисто ілюструє особливості місцевого «патріотизму», пов’язаний із ім’ям старшини армії УНР, письменника, автора роману «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського (справжнє прізвище - Городянин-Лісовський). Нещодавно, наприкінці вересня, в його рідному селі Демидівка Решетилівського району з ініціативи Полтавського обласного медіа-клубу запланували провести наукову конференцію, про організацію якої завчасно поінформували керівництво районного відділу культури, сільської ради й місцевої школи. Всі ці установи начебто обіцяли підтримати інформаційно-просвітницький захід за участю доньки письменника Лариси Лісовської, яка приїхала зі США і збирається надалі жити в Україні. Але коли учасники акції - історики, краєзнавці, літератори й журналісти - приїхали в Демидівку, вони побачили навісний замок на приміщенні кафе, де мали би виголошуватися доповіді, й тільки шестеро людей. Районне і сільське начальство з лав «професійної» Партії регіонів цілком зігнорувало подію, про всяк випадок вимкнувши телефони і знайшовши більш нагальні справи.

Упереджене ставлення до цієї постаті організатори поїздки відчули ще на підготовчому етапі. Найбільше їх розчулили коментарі директорки сільської школи, яка заявила, що хоча й вона сама походить із Галичини, але вихована в радянському дусі, відтак автор «Холодного Яру» - не її герой, тому що він - петлюрівець. Утім, далеко не всі мешканці Демидівки, багато з яких мають прізвище Городянин, виявилися аж настільки обробленими антиукраїнською пропагандою. Ті, хто прийшов послухати доповіді та поспілкуватися з донькою Горліса-Горського, виявили щире зацікавлення своїм раніше не знаним славетним земляком, а деякі патріотичні керівники аграрних підприємств навіть висловили готовність фінансово підтримати увічнення його пам’яті на Решетилівщині. Отож, є певна надія, що завіса забуття довкола полтавського холодноярця невдовзі розвіється і в Демидівці таки з’явиться бодай меморіальна дошка йому.

Усе залежить від місцевої влади, переконана президент Полтавського обласного медіа-клубу Людмила Кучеренко. І як позитивний приклад журналістка наводить вшанування скульптора, художника, воїна легіону Українських січових стрільців і Сірої дивізії армії УНР Михайла Гаврилка в селі Рунівщина Полтавського району. З нагоди 130-річчя з дня народження митця і борця 5 вересня 2012 р. там відбулася низка заходів: встановили дошку на будівлі клубу, провели зустріч із його нащадками з Львівщини та Дніпропетровщини, відкрили стелу на місці колишніх козацьких хуторів, заклали новий парк, а бібліотека сільської школи отримала тридцять книжок «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» історика Романа Коваля. Ще рік тому про Гаврилка, який започаткував скульптурне увічнення Тараса Шевченка, воював із більшовиками на чолі повстанського загону і після схоплення був спалений живцем у топці паротяга, ніхто в Рунівщині не знав, але віднедавна мешканці його рідного села відкривають для себе цю постать. Може, колись такого ставлення на Полтавщині дочекаються й інші, не менш заслужені, герої, правда про яких поступово приходить до українців і лікує їх від амнезії.

ДО РЕЧІ

У Лохвиці з ініціативи громадсько-політичного діяча Олександра Панченка встановлені камінь «Борцям за Волю України», композиція «Чотири постаті - одна ідея. Іван Мазепа - Микола Міхновський - Симон Петлюра - Роман Шухевич», погруддя Тараса Шевченка, пам’ятний знак «Жертвам Голодомору і політичних репресій», дошки і таблиці художнику й історику мистецтва Михайлові Дмитренку, редакторові, громадському, військовому й церковному діячеві, військовому отаманові Українського Вільного Козацтва на чужині Антонові Кущинському, засновникові й ідеологу ОУН, членові вужчого Проводу Українських Націоналістів Дмитрові Андрієвському, лікареві й науковцю, Голові Ради Закордонних Частин ОУН, професору Борисові Андрієвському, публіцисту, поетові, математику, одному з перших дослідників Голодомору Полікарпові Плюйку (Полю Половецькому), керівникові бою українських студентів із більшовиками під Крутами, старшині 1-ї Української дивізії Української Національної Армії Аверкію Гончаренку, гетьманові Правобережної України Михайлові Ханенку, глинському старцеві, схиархимандриту Андроніку (Олексієві Лукашу), протоієрею, депутатові Державної Думи, в’язню сумління більшовицьких тюрем отцеві Ніколаю (Миколі Комарецькому), владиці Веніаміну (Василеві Пуцеку-Григоровичу), першому митрополитові Української автокефальної православної церкви Василю Липківському, останньому кошовому отаману Запорізької Січі Петрові Калнишевському.

У Шишаках встановлено пам’ятний знак на честь Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака, а 2008 р. частину вулиці Леніна (!) в центрі селища перейменували на майдан Осьмака.

2012-10-03 10:02:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар