Спогади з Кропивницького - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Спогади з Кропивницького

Спогади з Кропивницького

Володимир Поліщук

У радянський час Великдень, як і решту релігійних свят, українцям доводилося святкувати майже підпільно.

У Кіровограді зруйнували Знаменську церкву на Биковому та Петропавлівську кладовищенську церкву. На місці Успенського собору комуністи збудували приміщення обкому партії. Володимирівську церкву віддали під Будинок культури працівників торгівлі, у Покровській приймали склотару, а у Преображенській влаштували картинну галерею. Грецька церква залишилася єдиною у місті, де правили  службу.

З Воскресінням Христовим комуністи 70 років боролися рейдами та заборонами. Кого помічали на всеношній або з крашанками, могли вигнати з роботи або виключити з колгоспу. У 1930-му вихідний через Великдень перенесли з неділі на четвер, щоб свято стало робочим днем. Коли ця практика не прижилася, стали людей виганяти на ленінські суботники, недільники і масові ходи з опудалами священиків, які потім спалювали. До цього дня приурочували антивеликодні лекції: дітям розповідали, що великодні гуляння плодять п'яниць і хуліганство. Колгоспні бригади намагалися відправити на роботу подалі в поле, а дітей забирали на виїзні екскурсії, за ігнорування яких батьків викликали в школу. У Страсну п'ятницю, час глибокої скорботи у християн, для школярів любили влаштовувати танці. А у понеділок після Великодня педагоги перевіряли руки у дітей: якщо помічали сліди від крашанок – були проблеми.

«У 80-ті роки у КІСМі проходив конкурс дискотек міста, – говорить Микола Барабуля, художній керівник БК «Авіатор». – Я був у журі. Сиділи за столом увесь день, проголодніли. В інститутській їдальні спекли хліб у вигляді паски, з дивною назвою «Весняні хлібці». І нам поставили на стіл цей хліб, щоб їли. На другий день викликали нашого директора у райком партії, а я працював тоді у Будинку народної творчості, і кажуть: а що це ви їли паску? Хтось доповів, вислужився.

Тесть у мене був партійний, – продовжує Микола Іванович. – Коли він поїхав у відрядження, теща бігом до церкви, домовилася похрестити онука. Хрестили удома, щоб ніхто не бачив. А то тестя могли покарати. У кого в сім`ї не було партійних, то ті були трохи сміливіші, а хто мав партійний квиток, боялися, адже могли виключити з партії, осоромити на партійних зборах».

«Мої батьки до церкви на Великодень не ходили, – говорить директор музичної школи №2 Валентина Ревенко. – На те була вагома причина – вони працювали учителями. Та на кожне свято у нас на столі були крашанки та паска. Сестра матері співала у церковному хорі, тож після служби приносила освячений мамин великодній кошик».

Щоб вчасно «присікти і викорінити», райкоми з парткомами відряджали на всеношну у компанію до бабусь свої рейди. Заслони з педагогів, оточення комсомольців, загони чергових дружинників всю ніч позіхали під церквами, виловлюючи в натовпах вихованців і колег. Там, у партії, теж не дурні люди сиділи. Вони розуміли, що старих баб уже не перевчиш – вони, як вірили в Бога, так і далі будуть вірити. А ось молодь намагалися виховати безбожниками.

За словами Миколи Садового, народного депутата України двох скликань, який у радянські часи був секретарем парторганізації Кіровоградського педінституту, він не пам’ятає, щоб «зверху» надходили якісь вказівки щодо Великодня. Разом з тим Микола Ілліч не заперечує, що він разом з іншими членами так званого комсомольського спецзагону ходив біля церкви з червоною пов’язкою на рукаві. Пояснює це тим, що до церкви йшло багато народу, більше, ніж сьогодні, тож члени спецзагону робили прохід у натовпі, щоб через нього безпечно проходили парафіяни, і не було тисняви.

«Мене ледь з інституту не вигнали за те, що ходив до церкви на всеношну, – говорить заслужений тренер України В’ячеслав Жуков. – Було це у 1987-му. Я, третьокурсник істфаку нашого педінституту, був на практиці у школі №11. Були нам на практиці і дві першокурсниці. І от я вирішив повести їх на всеношну до Грецької церкви. Коли підходили, побачив у натовпі комсорга інституту, він мене упізнав. А у понеділок після обіду мені телефонує одногрупник і каже, що мене «пропісочили» у стінгазеті, яка висить на стіні між поверхами. Намалювали з великою сіткою, повною різнокольорових крашанок. Оскільки прізвищ першокурсниць комсорг вузу ще не знав, то їх тільки намалювали. «Гаплик! – подумав. – Виженуть!». Я перевівся у педінститут з військового училища, де вступив у партію, був у комітеті комсомолу факультету. Викликали до ректора інституту Поляруша. Олег Євгенович запитує, що я робив у церкві. І я вирішив піти ва-банк, сказав, а вони ж знали, де я навчався, що товариші з вулиці Леніна доручили мені одну справу. Поляруш запитує яку. «Ну, цього я вам не скажу. Це уже у них запитуйте», – відповідаю. Очевидно Олег Євгенович сам хотів пошвидше покінчити з цим інцидентом, бо сказав, щоб я йшов на практику у школу, і більше до церкви не ходив. Я попросив залишити собі пам’ять стінгазету. Вона у мене довго лежала в антресолях...»

Щоб утримати народ удома у святу ніч, влада робила йому нечуваний подарунок – давали телеконцерти «Мелодії і ритми зарубіжної естради» та подібні.

«У 80-ті роки я був на керівній посаді, – згадує пенсіонер Олександр М. – За тиждень до Великодня у моєму кабінеті побував інструктор міськкому партії. Сказав, що потрібно провести роз’яснювальну роботу серед підлеглих, щоб вони не йшли до церкви на свято. А тих, хто ослухається, будуть карати. Та так сталося, що мати підвернула ногу і попросила мене допомогти донести їй до Грецької церкви великодній кошик. І ось ми підходимо з мамою до церкви, і я відчуваю на собі чийсь погляд. Дивлюся: цей мій інструктор стоїть з червоною пов’язкою на рукаві. «А ви що тут робите? – запитує. – Я ж вас попереджав!». «Мамі допоміг дійти. А ви чого тут?» – відповідаю. «Так я ж фіксую тих, хто порушив інструкції партії» – гордо сказав партієць. «Так і я прийшов подивитися, чи підлеглі мене не ослухалися», – кажу. А торік на Великдень вранці виходжу з під’їзду - назустріч з кошиком мій інструктор: «Христос Воскрес! - вітається. - А ви що, не ходили на всеношну до церкви?» – запитує. Набожним став на старість».

Теги:
2017-04-14 02:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар