Символ державного рицарства - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Символ державного рицарства

Символ державного рицарства

Ігор Сюндюков

Змінюються епохи, володарі та держави, відходять у небуття вожді, стародавні імперії, забувається давня слава. Проте не зникає назавжди ідея, яка колись згуртовувала народи, єднаючи їх у спільні держави; не розчиняються навічно в «океані часів» символи стародавніх князівств, королівств, царств, республік, «вільних міст», які існували не одне століття тому і, здавалося, мали б давно стати надбанням історії — не більше того. Ці символи ще живуть, долаючи кордони тієї чи іншої конкретної доби. Чому так відбувається? Може, справа в тому, що державна символіка — це стиснуте, спресоване, узагальнене (і в той же час образне!) бачення міжчасової (хоч, звичайно, не позачасової) єдності людей саме цієї ось землі, саме нашої держави. Час стирає дуже багато чого, але, на щастя, зазвичай, не це. Бо така символіка — це лист у майбутнє, стріла, пущена нащадками, екстракт свідомості цілої доби.

На землях Східної та Центральної Європи (включаючи, поза сумнівом, і державні та етнічні українські терени) був і залишається дуже популярним, політично вагомим історичний герб «Погоня» (в Литовській Республіці він є державним гербом з 1990 року, від моменту відновлення незалежності країни, в Білорусії політичні виступи опозиції повсюдно й зараз супроводжує цей самий герб, дещо в іншій модифікації. Добре знають його у Польщі, а про поширення його на українських теренах, починаючи від Князівської доби та від часів Королівства Руського, ми ще розповімо). Отож, ми можемо сказати, що цей державний символ проходить крізь багато століть нашої національної історії; звісно, не випадає порівнювати його з тризубом, проте цей знак державного рицарства, спільне надбання історії українців, литовців, білорусів, поляків впродовж ХІІІ—ХХІ століть (як ми бачимо, «Погоня» й сьогодні виконує важливу політичну, культурну та державотворчу функцію) вартий того, аби розповісти про нього окремо. Зауважимо ще: цей герб, окрім усього іншого, є справді красивим, художньо досконалим, мистецьки він виконаний просто, лаконічно й водночас вражаюче.

ДЕРЖАВНИЙ ГЕРБ РЕСПУБЛІКИ ЛИТВА — «ПОГОНЯ» — VITIS. ПЕРЕД НАМИ — НАЦІОНАЛЬНИЙ СИМВОЛ НЕ ЛИШЕ ЦІЄЇ КРАЇНИ, А Й ДОБРЕ ЗНАНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ЗНАК БІЛОРУСІ, ПОЛЬЩІ ТА ДАВНЬОЇ РУСИ-УКРАЇНИ

Отже, «Погоня». Білоруською його називають «Пагоня», литовською Vytis, польською Pogon. Багатовіковий історичний герб Великого Князівства Литовського, Руського та Жемайтійського у ХІV — ХVІ століттях. Крім того, це — спадковий герб багатьох українських, литовських, білоруських та польських середньовічних княжих родів (Олельковичів, Чорторийських, Сангушків, Бєльських, багатьох інших). Особливо шанували «Погоню» нащадки Гедиміна, Великого Князя Литовського першої половини ХІV ст. (між іншим, до них належали й Хованські, Трубецькі, Куракіни, Голіцини, родини їх згодом перейшли на службу до Московії — але це теж були Гедиміновичі).

Зрештою, за часів найвищого історичного піднесення Великого Князівства Литовського, Руського та Жемайтійського (ХІV — ХV ст.) поступово склався більш-менш стабільний малюнок (образ) «Погоні». Хоч існувало декілька модифікацій й варіацій цього герба. Ось головні з них:

1 Вершник — рицар у червоному полі в обладунку та шоломі на білому коні. В його правій руці — оголений меч, а в лівій — щит із шестикінечним хрестом; на коні сідло з трьома кінцями; це — сказати б, класичний, найвідоміший варіант герба;

2 Такий самий вершник, але зі списом, який він тримає, начебто наміряючись кинути його у ворога. Деякі сучасні російські фахівці з геральдики завзято (аж занадто завзято) ототожнюють саме цей образ «Погоні» з відомим малюнком Георгія (Юрія) Змієборця — гербом Москви;

3 Оголений вершник на коні без сідла й узди тримає над головою оголений меч;

4 Шляхетський герб «Погоня»: у золотому полі рука в обладунку з оголеним мечем, яка виходить із хмар; ця ж фігура повторюється у клейноді;

5 У червоному полі рука з мечем, а в клейноді — поясна фігура воїна з мечем.

У цю ж геральдичну концепцію вписується і родовий герб Великих князів Литовських (Гедиміна, Ольгерда, Кейстута, Вітовта, Свидригайла...): у червоному полі лицар у срібних обладунках із золотим подвійним хрестом на синьому щиті на срібному коні заносить меч. Герб вінчає княжа корона. Відома ще «Погоня Польська» (у золотому полі рука в латах, озброєна срібним мечем, висунулась із синьої хмари. У клейноді — така ж сама рука) і навіть «Погоня Татарська» (у синьому полі срібний вершник, що стріляє з лука позад себе).

Це все — про геральдику. Тепер про історичний контекст «Погоні». Ще за доби найвищої могутності Київської Русі можна простежити поступове історичне окреслення «Погоні Руської» — родинного герба київських князів Рюриковичів (Володимировичів). На «Погоні Руській» розміщений Святий Георгій (Юрій), який вбиває чудовисько — змія (за скільки століть пізніше московські правителі «позичили» у нас цей герб, котрий згодом став гербом їхньої столиці? Отже, хіба й тут немає підстав говорити про ще одне, чергове «рейдерське захоплення» історії?). Дуже показово — і не є в цьому контексті простим збігом, що християнське ім’я Ярослава Мудрого — Юрій (Георгій) — було набуте їм саме на честь Георгія Змієборця. Цей герб носили покоління руських (українських) князів із правлячої династії, а також такі міста, як Київ, Кам’янець-Подільський, Збараж, Ніжин, Володимир-Волинський (на старовинній печатці 1324 року), Любомль, Смотрич, Ізяслав; обриси «Погоні» ясно простежуються на печатці галицького, новгородського й торопецького князя Мстислава Удатного (1180 — 1228 рр.). Зрештою, «Погоня Руська» здавна була родовим гербом і князів Острозьких, проте згодом вони змінили зображення святого Юрія на інші герби. Вагому роль саме цього святого чимало істориків пояснюють тим, що Юрій був патроном ще візантійських імператорів, і коли великі князі київські прийняли християнство, то вони цілком логічно обрали собі за покровителя саме його.

Гадаю, сказаного достатньо, аби визнати, що «Погоня» (або точніше — «Погоня Руська») аж ніяк не є чужим для нас, українців, державним символом.

І в Київській Русі, і за часів Королівства Руського, і в добу Великого Князівства Литовського відбувався важливий для історії процес, який вирішальною мірою сприяв виникненню й швидкому, потужному утвердженню «Погоні» як спільного, об’єднуючого державного символу на давньоукраїнських, литовських та білоруських теренах. Йдеться про ототожнення постаті рицаря — змістовного й композиційного центру герба — з фігурою захисника Вітчизни (ось де стрижень історичного поєднання часів, що є дуже важливим і для нас сьогодні!). У ХІV — ХVІ століттях вершник-рицар вважався уособленням Великого князя Литовського, Руського та Жемайтійського та його держави у цілому, а також (це цікаво) символізував «погоню» — військове ополчення, під час якого відбиття облоги того чи іншого міста всі без винятку війська та мешканці землі гналися за ворогом, переслідуючи його. Звідси, очевидно, й походить назва герба, про який ми ведемо мову. Зберігся прецікавий історичний документ — великий князь Литовський Ягайло у латиномовній грамоті від 20 лютого 1387 року писав так: «За стародавнім звичаєм, переслідування ворога є обов’язком кожного чоловіка в нашому краї; таке посполите ополчення заради вигнання ворога з нашої Литовської землі по народному називається «Погоня»». Це — про витоки сучасного державного герба Литви та національного герба Білорусі.

Показово, що ще раніше, на самому початку ХІV століття, символ «лицаря» став активно використовуватись у геральдиці багатьох східноєвропейських володарів. І ми маємо достовірно ідентифіковану істориками й археологами печатку Короля Руського Юрія Львовича (близько 1303 — 1306 рр.), що використовувалась і одним з його наступників — Юрієм Болеславом. На одному боці цієї печатки бачимо модифікованого європейського рицаря та напис латиною: S. Domini. Georgi. Ducis. Ladimerie («печатка володаря Юрія, князя Володимирського»). Різниця з іконографією європейських печаток у даному разі полягала в тому, що кінь не скаче, а йде; в руках у рицаря не меч, а спис, який, зауважимо, ще не занесений для удару; бачимо зорі й траву як додатковий елемент зображення. Є підстави вважати, що такий знак символізує належність його власника до рицарського стану; перед нами — вояк, який вартує свою землю (символами варти можна вважати зорі на небі). Юрій Львович, король Руський, онук Данила Галицького, статечно об’їздить свої землі й, лише побачивши ворога, метне у нього списа, а потім вихопить меч для ближнього бою. Цікаво порівняти це зі змістовним та візуальним наповненням «Погоні» володарів Литовських: подібно «рицарю» Юрія Львовича, меч там займає класичну позицію над головою вояка, стає сталим рух воїна у лівому напрямку. Герб стає символом династії, а потім і держави, яка розширює свої володіння, повсякчас здобуває перемогу (рицар жене переможеного ворога). Згодом, коли великокняжий рід нащадків Гедиміна дещо занепав, литовці стали вважати лицаря на гербі Святим Вітісом.

Втім, як пишуть литовські історики, коріння «Погоні» на землях майбутнього Великого князівства сягає часів, ще давніших навіть за Гедиміна. Так, у білорусько-литовських літописах за 1278 рік є згадка про князя Наримонта, сина або брата тодішнього литовського князя Тройдена. І ось що мовиться у цих літописах: «Той Наримунт мав герб, або клейнод, лицарства свого такий, і тим печатувався, Великому Князівству Литовському зоставив його, а то такий: в гербі муж збройний, на коні білому, в полі червоному, меч голий, яко би кого гонячи тримав над головою, і є ізвідти названий «Погоня»». Наш український Густинський літопис згадує про виникнення герба «Погоня» в добу правління Вітеня, Великого князя Литовського (1294 — 1316): «А Вітень почав княжити над Литвою, вигадав собі герб і всьому князівству Литовському печатку: рицар збройно на коні з мечем, єже нині нарічут Погоня...». Як пересвідчуємось, історія знаменитого герба нараховує — щонайменше — сім або вісім століть (враховуючи «Погоню Руську», цілком можливо, більше)...

***

Все, про що ми дуже стисло розповіли, не є надбанням лише однієї історичної науки. І тому, що «Погоня», як ми бачили, і сьогодні є фактором актуальної політики (додамо до цього, що країни, для яких цей знак є цілком поважним, і є країнами «Міжморря» — злободенного й цікавого політичного проекту). І тому, що митці значно ближчого до нас часу, ніж ХІV — ХVІ століття, не залишалися байдужими до знаменитого герба. Ось що, наприклад, писав Максим Богданович (1891 — 1917), великий білоруський поет (мовою оригіналу):

«Старадаўняй Літоўскай

Пагоні

Не разьбіць, не спыніць,

не стрымаць!»

(вірш так і називається: «Пагоня»).

А це — російський поет, нобелівський лауреат Йосиф Бродський (1940 — 1996) — вірш «Литовский дивертисмент» (1971 рік):

«Драконоборческий Егорий,

копье в горниле аллегорий

утратив, сохранил досель

коня и меч, и повсеместно

в Литве преследует он честно

другим не видимую цель.

Кого он, стиснув меч в ладони,

решил настичь? Предмет погони

скрыт за пределами герба.

Кого? Язычника? Гяура?

Не весь ли мир? Тогда не дура

была у Витовта губа!»

Теги:
2017-03-03 02:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар