200 років неканонічному Шевченку » Статті

Шевченко — перший наш посол у Казахстані

Пропускаючи у своїй розповіді багато різних деталей, я тепер скажу: то був один з найцікавіших пошуків у моєму житті. На двох автомобілях з підвищеною прохідністю ми рухалися вперед, вперед і тільки вперед... Я фотографував у степу верблюдів і табуни коней, бачив дітей, які після бурану відкидають лопатами від своїх осель наметений вітром пісок так, як відкидають жителі Чукотки сніг від своїх будиночків після скаженої пурги. Я бачив джерела, вода з яких вважається священною, бо без неї в пустельних місцях і людям, і тваринам — смерть...

Слідами Тараса Шевченка в Оренбурзі

Там, у вагоні поїзда, мені пригадалися рядки з автобіографічної повісті Тараса Шевченка «Близнецы», в якій він устами свого героя Сави Сокири оповідає про свою дорогу з України в Оренбург: «Переправясь через Волгу, я в Самаре только пообедал и сейчас же выехал. И после волжских прекрасных берегов передо мною раскрылась степь, настоящая калмыцкая степь. Первая станция от Самары была для меня тяжела, вторая легче, и глаза мои начали осваиваться с бесконечными равнинами».

Шевченко творив державу у собі, для себе, і для всіх українців!

«Я нічого не хочу, тільки щоб люди свого не цурались…» - ці Шевченкові слова, що їх 1847 року передав кирило-мефодієвець Василь Білозерський під час допиту в ІІІ відділенні імператорської канцелярії яскраво увиразнюють сутність душі і серця того, котрий був і залишається для багатьох українців мірилом правди і справедливості.

Пророцтво і покута Шевченка

У рік ювілею Тараса Шевченка — Художника за самовідчуттям і Поета за покликанням Згори — саме час запитати себе: ким він був і ким нині є для України та світу... У чому полягає невмируща магія та чарівність його поетичного Слова? Як так сталося, що прочитання його творів дало серед нащадків такий широченний спектр взаємовиключних оцінок та інтерпретацій його, Поетового, світогляду і творчого доробку?

Тарас Шевченко – про «Московську блекоту»

Усе життя Тарасові Григоровичу не давали спокою думки про гірку долю батьківщини, особливо коли мова заходила про історію відносин України з Росією. Про це свідчать численні сторінки «Кобзаря», зокрема політична поема «Сон» / «У всякого своя доля...» і дружнє посланіє «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» Перечитаймо і ми ще раз ці сторінки, кожна з яких своїм трагізмом пече вогнем, обпікає душу і сучасників поета, і нашу, нині сущих. Але поет був непохитним у своїх поглядах, його життєве кредо всім відоме: «Караюсь, мучусь, але не каюсь!»

Шевченко і світова література: ідейний прорив 1978 року

«Абсолютне» людське страждання нічим і ніким не впокоєне, не «приспане» і не пом’якшене жодним соціальним чи естетичним обезболюванням, заговорило в ньому і через нього. Заговорило те, що мовчало століттями і навіть тисячоліттями, те, про що на різного роду мистецько-духовних олімпах лише невиразно здогадувалися... З Шевченка заговорили цілі соціальні материки, ледь намічені на елітарних культурологічних картах, велетенські, доти не знані масиви людського горя, вперше залунав на повну силу той трагічний супровід світової історії, що його так довго не чула чи не хотіла чути культура, усамітнена на своїх «чарівних горах».

Шевченко і Гоголь

Відомо, що життєві шляхи українських геніїв Тараса Шевченка і Миколи Гоголя не пересіклися. І це при тому, що жили і діяли вони майже одночасно і поряд, в одному ж місті — в Петербурзі, де їм обом випало самоствердитися у своїх унікальних творчих здібностях. Характерно, що вони обидва потрапили під вплив одних і тих же російських діячів культури, які відіграли надзвичайно важливу роль у життєвій та творчій біографії молодих українців. Зокрема, завдяки таким світилам російської літератури і мистецтв, як Василь Жуковський та Карл Брюллов, а також деяким столичним впливовим аристократам перед Гоголем було відкрито двері в коло російської літературної еліти, а Шевченко вирвався з кріпацтва на волю і завдяки своєму художницькому таланту був зарахований студентом до елітного столичного вишу — Петербурзької академії мистецтв.

Тарас Шевченко та закордонні діячі культури: епізоди шани та любові

Емоційне українське ставлення до Шевченка самозрозуміле. Та ось читаю другий том Щоденників Олеся Гончара — і на сторінці 459-й привертає увагу короткий дворядковий запис за 12 квітня 1981 року:
«Згадалося чомусь, як плакав Стейнбек в музеї Шевченка, стоячи перед посмертною маскою поета і слухаючи «Заповіт».
Джон Ернест Стейнбек? Славнозвісний американський письменник — і плакав у музеї Шевченка? Так його схвилювали наш поет? Наша земля? Цей факт не лише потряс, — він привернув увагу до Тарасового шанувальника, далекого від України і географічно, і ментально. А проте близького духовно; близького як людини, митця, християнина.

Iз історії створення пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві

Місцем, з якого, безумовно, розпочнуться урочистості у день двохсотріччя нашого національного генія Тараса Григоровича Шевченка, стане його пам’ятник у Києві. Цей бронзовий монумент уже давно є центром будь-яких заходів, пов’язаних з ім’ям Великого українця і, водночас, одним із символів столиці. Утім, усе ж таки не так давно, як можна було б подумати, знаючи про ту глибоку шану, з якою ставиться наш народ до Тараса Шевченка.

Професор Павло Зайцев — один із найкращих біографів Тараса Шевченка

Життя національних пророків, духовних керманичів народу — це таємничий «код», загадкове послання, символічний скарб, що його належить розтлумачувати й здобувати щораз новим поколінням. Тарас Шевченко, чия постать — навіть у ряду таких всесвітньо відомих світочів людської думки та слова, як Міцкевич, Петефі, Пушкін, Байрон, Бернс, — є чимось воістину унікальним, переконливо доводить, що це саме так.

Як Шевченко боровся з радянською системою (у ка­ри­ка­ту­рах Едвар­да Ко­за­ка)

...Пригадуються події понад 20-літньої давності. Червень 1991 року. Святослав Гординський прилітає в Україну. Два найважливіші його побажання: Канів і Софія Київська. А третє — Львів, де він не був півстоліття. У Каневі, коли піднімалися до Шевченкової могили, патріарх культури, автор книжки про малярство Шевченка, один із найголовніших ентузіастів встановлення пам’ятника Поетові у Вашингтоні помітно хвилювався.

Тарас Шевченко - фемініст

Мабуть, не помилюся, коли скажу, що мало хто знає, що, окрім поезії, Тарас Шевченко писав і прозу. До нас дійшли дев’ять російськомовних повістей, а також «Щоденник», писаний Шевченком якраз у момент очікування на звільнення із заслання та під час повернення його до Петербурга. Прозові твори були написані у засланні впродовж 1852—1858 рр. Серед них: повісті «Наймичка», «Близнецы», «Художник», «Музыкант», «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Європеєць Шевченко у часи пост-постмодерну

200-річчя від народження Тараса Шевченка — подія для України та світового українства надзвичайно значуща. Навіть на тлі нинішніх політичних баталій. Чи, можливо, саме на тлі цих баталій — адже Шевченко є одним із символів Євромайдану, символів опору безправ’ю й боротьби за свободу.

Шевченко як ключ до української ідентичності та історії

Із наближенням ювілею Тараса Шевченка пропорційно зростає кількість заходів, присвячених осмисленню постаті й творчої спадщини Кобзаря. Нещодавно у Національному музеї літератури України з участю Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі відбувся круглий стіл на тему: «Тарас Шевченко як національний символ та моральний авторитет Українського народу».

Тарас Шевченко та Євромайдан

Український Євромайдан вирує! На нашвидкуруч споруджених барикадах, на наметах, на залізних бочках, кучугурах почорнілого снігу, на дерев’яних конструкціях, обплетених колючим дротом, на польових кухнях, на рукавах і спинах протестувальників — повсюди біліють сотні прокламацій, звернень, лозунгів, гасел, епіграм, сатиричних малюнків, гумористичних звернень, віршованих інвектив на адресу влади. А над Майданом видніються півметрові літери поетичного звернення Тараса Шевченка

Шевченко і Чубинський — побратими духу

Т.Г.Шевченко і П.П.Чубинський були вірними синами України. Ці дві постаті, як дві вершини на терені української культури. Вони стоять поруч і кожна має свою висоту. Шевченко в літературі й малярському мистецтві, Чубинський в народознавстві та фольклористиці — два неперевершені генії. Вони жили близько один від одного нетривалий час, але залишилися в історії велетами національного духу, незламними борцями за торжество правди і справедливості. Шевченко стверджував: «Я возвеличу малих рабів отих німих і на сторожі коло них поставлю слово».

100-річний ювілей Шевченка в Києві: демонстрації, співи і бійки

Минулого року науковці Інституту історії України НАНУ спільно з Державною архівною службою України і Центральним державним історичним архівом опублікували дуже цінне джерело для дослідження мовної політики, що її провадив царський уряд в Україні. Книжка містить 800 сторінок і називається «Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847 — 1914)». До збірника ввійшли численні архівні документи й матеріали, більшість яких оприлюднено вперше.

Стежками Шевченка

До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка фахівці відділу культури, туризму, національностей і релігій Кременецької райдержадміністрації розробили туристичний маршрут «Стежками Тараса Шевченка по Кременеччині». Туристам розкажуть чимало цікавого про перебування у Волинській Швейцарії українського генія слова і малярства, запропонують тематичні екскурсії музеями райцентру і Почаєва.

Новий погляд на релігійність Тараса Шевченка

Його праця «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко», що недавно побачила світ у Київському видавництві імені Олени Теліги, має всі ознаки літературознавчої сенсації!

Жива пам’ять про Тараса Шевченка

Перечитуючи вкотре Золоту книгу «Кобзар», я декілька років тому поставив перед собою мету: глибше вивчити творчість і життєвий шлях Кобзаря. І не лише тому, що я є нащадком цього великого роду, мене також цікавили невідомі сторінки його життя в дитинстві — у рідної, по батькові, тітки Олександри Іванівни в селі Софіївка Черкаського району.

Тарас Шевченко — письменник ХХI століття

Література потребує перечитання на кожному новому історичному етапі. Інакше література як мистецтво слова ризикує стати Великим Німим, мовчазним тягарем накопичених смислів, які не розгортаються в часі й не забезпечують трансмісії ідей і досвіду між поколіннями та історичними періодами. Німецький романтизм — і загалом уся культура Романтизму — значною мірою будується навколо концепції безконечності, зокрема й естетичної безконечності твору.

Актуальний Шевченко

Чим є Тарас Шевченко для нинішньої влади? Чи не єдиним діячем української культури, про чиє існування вона мусила знати до того, як стала владою. Який, до того ж, закликав до повстання проти царя і називав москалів москалями.

Тарас Шевченко: заперечення імперськості

Здавалося, логіка розвитку імперської Росії не передбачала приходу такої постаті, як Тарас Шевченко — поета всеслов’янського масштабу, який і своєю творчістю, і своїми діями зумів пробудити українців від національної сплячки. Наприклад, з’ява антиімперських поетів-вождів Адама Міцкевича чи Юліуша Словацького є зрозумілою, адже то було реакцією державної польської нації на російське гноблення. А ось поява Шевченка видається незвичним явищем. Бо ж українці давно не мали своєї повноцінної державності — аж із часів Київської Русі. Хоча із середини XVII — до середини XVIII ст. існувала козацька Гетьманська держава, проте повноцінною назвати її не можна — вона була автономною структурою в складі Московської (Російської) держави. Зрештою, 1764 р. цариця Катерина ІІ остаточно скасувала Гетьманщину. 1775 р. за її наказом російські війська зруйнували Запорізьку Січ.

Публіцистичне націєтворче Слово Тараса Шевченка: актуальність через століття

У перед’ювілейний рік Тараса Шевченка центром грона славної п’ятнадцятки має стати наш геній та його захалявна книжка «Кобзар», яка понад 172 роки тому своїм полум’яним і пристрасним Словом пробудила українську душу. Переоцінити значення «Кобзаря» для кожного українця в Україні та поза Україною сущого неможливо. По суті, це код українця, його сутність.

Шевченківське свято в Одесі 1920 року

Українцям, на жаль, часто не вистачало твердості у відстоюванні власних інтересів. Бажання багатьох із них «прогнутися» під обставини, представників інших національностей, українофобів до сьогодні є головною причиною наших проблем. І все ж так було не завжди. На початку ХХ ст. Є. Чикаленко в листі до «історичного песиміста» В. Винниченка справедливо наголошував: «Історія наша, се сплошна боротьба за національне існування, і вона має масу цікавих моментів». Однак до сьогодні цей оптимістичний реєстр не складено, що дуже заважає посиленню національної гідності українців шляхом формування україноцентричної історичної пам’яті.