Сімейний альбом - Україна Incognita
   

Сімейний альбом

У Спілці письменників України відбулася презентація мемуарів Людмили Стельмах «Мій кіт за тобою скучив» та Фонду Михайла та Ярослава Стельмахів
Тетяна ПОЛІЩУК, «День»

«День» став першим, хто опублікував кілька глав з цієї книги ще до виходу мемуарів з друку. Ті публікації викликали величезний інтерес не тільки в колах літераторів, театралів, а й пересiчних читачів. До нас у редакцію телефонувало чимало читачів з проханням розповісти коли і де можна придбати видання. І от, нарешті, мемуари вийшли друком у київському видавництві «Ярославів Вал». Їх можна придбати, якщо звернутися у СП України.

У нашій літературі є дві самобутні постаті знаменитих письменників Стельмахів — Михайла Панасовича та Ярослава Михайловича. Батько та син. Їх твори не підвладні літературній моді. Які ж вони були різні у своїй творчості! Михайло Панасович — прозаїк, поет, драматург, автор таких уже хрестоматійних творів, як «Хліб і сіль», «Кров людська — не водиця», «Щедрий вечір», «Чотири броди» та інші. Ярослав Михайлович — блискучий драматург (п’єси «Драма в учительській», «Привіт, синичко», «Запитай колись у трав», «Провінціалки», «Синій автомобіль», «Емма», «Любов у стилі бароко» та інші ставилися у багатьох театрах України та зарубіжжя, з аншлагами вистави йдуть і зараз), перекладач, дитячий письменник. Кожен із Стельмахів лишив нам у спадщину велике надбання.

На презентації своїми спогадами поділилися письменник Володимир Яворівський, режисер Лесь Танюк, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України Микола Жулинський, перекладач Анатолій Перепадя, а актриса Раїса Недашківська та поет Анатолій Кичинський читали вірші. На вечір прийшло так багато людей, що стільців, що назбирали з усієї Спілки, не вистачило. Тому стояли навіть у коридорі. Серед гостей було чимало наших видатних літераторів, провідних майстрів сцени, кіно, театрознавців. Дійсно, Михайло Панасович і Ярослав Михайлович — велетні української літератури, цікаві особистості. Кожен, хто добре знав письменників, запам’ятав їх по-своєму. Багато гостей вечора зможуть прочитати про них і про себе у книжці «Мій кіт за тобою скучив»...

Про життя знаменитих людей завжди писати важко. Час щось стирає з пам’яті. А потім, не секрет, що тим, хто вже пішов у інші світи, часто мемуаристи стараються дещо підмалювати портрет. Людмила Вікторівна Стельмах нічого не прикрашає. Дуже відверто пише про різні речі. Не обминає й ті події, які завдавали їй болю. Книжка складається з окремих глав. Це спогади не лише удови а й друзів родини Стельмахів. У ній немає чіткої хронології. Це фрагменти різних подій, зустрічей. Героями стають не лише письменники, а й дуже відомі особистості (режисери, актори, вчені, перекладачі), які були друзями родини Стельмахів. У читача складається враження, що він гортає сімейний альбом. Глави написані по-українськи та по-російськи. І ця мовна мішанина додає свій колорит книзі. Коли читаєте, таке враження, що ви теж давні знайомі Стельмахів. Окремі глави читаються швидко. У них багато гумору, бо сміх завжди був поряд з цією родиною. А деякі сторінки хочеться скоріше перегорнути, бо коли їх читаєш, то на очі набігає сльоза...

Люся і Слава. Так називали друзі цю пару, яка прожила разом 28 років. Їх подружжя вважали прекрасним навіть недруги. Такі гарні, талановиті. В їх домі завжди панувала любов. Гостинна родина. У їх квартирі, або на дачі — скрізь було тепло та затишно. І раптом 4 серпня 2001 року життя немов розкололося на дві половини: до та після смерті Ярослава Стельмаха. Знаменитий драматург загинув через серцевий напад, коли був за кермом свого авто. Дуже важко пережила смерть чоловіка Людмила Вікторівна. «Не могу (да и не хочу) описывать мое горе и ужас, невозможность принять и поверить, — пише Л. Стельмах про раптову смерть чоловіка. — Еще не навалилась тоска одиночества, жалости к себе (вероятно, это придет позднее), а душу охоплює «демон печалі», неизбывная боль и отчаянье из-за того, что нет его, что оборвалась такая чудесная светлая жизнь. Сердце сжимается при виде рассветов и закатов, дождей и первой зелени — он никогда этого больше не увидит. Боже милостивый, как смириться с этим»!

Книга «Мій кіт за тобою скучив» не тільки данина пам’яті Ярославу та Михайлу Панасовичу — мемуари продемонстрували, що пані Людмила — прекрасний літератор, публіцист. Ще за життя Ярослава Михайловича вона трохи писала в різні періодичні видання, але це бувало рідко, бо головною стежкою вона обрала для себе педагогічну діяльність. Як жартома казали друзі: «Люся навіть нездібного до іноземних мов навчить так говорити і писати, що ви подумаєте, нiби він довгi роки жив за кордоном». Можливо, мемуари — перша ластівка і скоро з’являться ще інші книги, бо про Стельмахів можна писати і писати. Їх життя і творчість — величезний скарб. Зараз удова впорядковує архів Ярослава Михайловича. Вона була ініціатором відкриття Фонду Стельмахів, який очолив друг родини, академік Микола Жулинський.

— Досвід нашої незалежності підказує нам, що зміни відбуваються швидко, йде переоцінка цінностей (не завжди справедлива), що треба думати про те, як зберегти той культурний потенціал, який маємо, — сказав Микола Григорович Жулинський. — Ми не можемо собі дозволити розкіш в ім’я якогось глобального майбутнього забувати про базові цінності. Їх ми повинні обов’язково зберегти. Те, що стоїть за Михайлом Стельмахом — це колосальна література. Він прожив непросте життя, зазнав і творчих драм, спричинених радянським режимом. Можливо не всі знають, що письменник усе життя був у внутрішній опозиції до тієї системи. Михайло Панасович — фронтовик, лауреат державних премій, але він ніколи не був комуністом. Він писав прекрасні твори, порушував питання про голод 1933 року, проблеми розкуркулення. Цензори не хотіли пропускати його роман «Чотири броди», редагуючи під свої, радянські шаблони твір. Кілька глав з рукопису зникли назавжди. Михайло Панасович важко переживав, навіть захворів, а згодом і помер...

Трагедією для нашої літератури стало й те, що передчасно загинув у автокатастрофі і Ярослав Стельмах. З його творчістю пов’язано жанрове сценічне оновлення української драматургії та українського театру. Критики можуть сказати, що твори Ярослава Стельмаха в якійсь мірі заперечують класичного, традиційного багато в чому Михайла Панасовича. Але ж Ярослав виростав на тому досвіді, модернізував своє мислення та бачення української драматургії. Треба було покликати глядача в театр, на українську п’єсу. Ярославу своїми п’єсами це вдалося зробити.

Основна мета нашого Фонду — стимулювати інтерес до творів Михайла та Ярослава Стельмахів. Я вважаю, треба спільними зусиллями зберегти спадщину великих письменників — батька та сина. Ми будемо запроваджувати різноманітні акції: започаткуємо літературні конкурси, вечори, опублікуємо твори письменників. Передусім треба видати всі твори Ярослава, узагальнити їх. Можливо, це буде тритомник. Здебільшого Ярослава Стельмаха знають як драматурга, менше — як перекладача, але ж він був i чудовим дитячим письменником. Зараз Людмила Вікторівна займається описом і систематизацією архіву. Згодом подумаємо про відкриття музею. Як бачите, роботи у Фонді Стельмахів чимало.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2004-10-01 14:13:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар