Родоначальники дому Острозьких - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Родоначальники дому Острозьких

Родоначальники дому Острозьких

Петро Кралюк

Ім’я князя Данила, першого відомого представника династії Острозьких, губиться у глибині віків. Знаємо про нього небагато. Але навіть ті скупі відомості, які дійшли до нас, вказують на те, що це була непересічна людина, яка зіграла в історії України XIV ст. помітну роль.

Перша згадка про нього припадає на 1340 р. Тоді було отруєно правителя Руського королівства Юрія-Болеслава Тройденовича. Після себе він не залишив спадкоємців. Цим скористався польський король Казимир ІІІ, який мав деякі права на престол цієї держави. Зібравши військо, він пішов на землі Русі. Йому вдалося захопити Перемишль, а потім Львів. Польські хроністи писали, ніби Казимир вивіз зі Львова великі скарби, зокрема дві корони та інші королівські регалії. Наскільки ця інформація про пограбування королем Львова відповідає дійсності, сказати складно. Львів хоча й був великим торговим (а, відповідно, заможним) містом, все ж правителі королівства Руського мали собі за резиденцію інше місто — Володимир на Волині. Принаймні Юрій-Болеслав та його попередники правили саме з цього міста.

Проте загарбання поляками Львова стало сильним ударом по королівству Руському. Адже на середину XIV ст. це місто було не лише провідним торговим, а й політичним центром Галичини. Хто володів Львовом, той міг претендувати на цю землю.

ЗАМОК КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ У ЇХНЬОМУ РОДИННОМУ «ГНІЗДІ» — МІСТІ ОСТРОЗІ. ЦЯ ПАМ’ЯТКА, ПОЧИНАЮЧИ З РАННЬОГО ПЕРІОДУ ІСТОРІЇ ПОЛЬЩІ ТА ЛИТВИ, БУЛА СВІДКОМ БАГАТЬОХ КОНФЛІКТІВ І КАТАКЛІЗМІВ ДОБИ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «ДЕНЬ»

Попри хаос, який установився в Руському королівстві після кончини Юрія-Болеслава, знайшлися сили, що вирішили боротися проти експансії поляків. Їх очолив боярин Дмитро Дедько (чи Дядько) й князь, який фігурує в документах як Daniel de Ostrow. Цього князя ототожнюють з Данилом Острозьким, вважаючи, що хроністи сплутали написання Ostrow з Ostrog. Хоча на пограниччі між Волинню й Галичиною існувало містечко Острів (коло Белза), звідки походить галицький шляхетський рід Островських.

Та все ж будемо вважати, як і більшість дослідників, що в повідомленнях хроністів про події 1340 р. йдеться саме про Данила Острозького. Принаймні про існування князів (не шляхтичів!) Островських нам нічого не відомо.  Розповідається про те, що Данило Острозький разом із Дмитром Дядьком подалися до татар, їхнього правителя — хана Узбека. Останній належав до найбільш могутніх можновладців Золотої Орди. Маючи значні військові сили, він втручався в справи Східної Європи.

Дмитру й Данилу вдалося домовитися з ханом Узбеком про військову допомогу. Завдяки їй вони прогнали польських окупантів. Судячи з документів, що дійшли до нас, реальним правителем на Галичині став Дмитро Дедько. Яка була роль князя Данила, сказати щось певне не можемо. Така ситуація зберігалася до 1349 р., поки не вмер Дедько. Саме цього року король Казимир знову влаштував наїзд на Галичину.

Розпочалася тривала боротьба за спадщину Руського королівства між Казимиром, з одного боку, та князем Любартом, який мав підтримку на Волині. Данило Острозький воював на боці останнього. Про це, зокрема, засвідчує угода між Любартом і королем Казимиром, яку датують 1366 р. Ця угода розподіляла землі колишнього Руського королівства між цими двома можновладцями. З боку Любарта вона була скріплена печатками п’яти найзначніших осіб князівства. Серед них — печатка «князя Данилія». Вона є другою (після луцького єпископа Арсенія) та першою серед осіб світських. Показово, що серед чотирьох світських державців, які скріпили своїми печатками угоду, лише Данило названий князем. Тобто він належав до княжого роду, який, імовірно, мав місцеве походження.

У кінці XVI — на початку XVII ст. в історичних працях та творах панегіристів поширення набуває теза, що князі Острозькі походять від Данила Романовича. Цього князя навіть ототожнювали з Данилом Острозьким. Сучасні дослідники загалом схиляються до думки, що Острозькі походили з роду волинських князів Романовичів. Якщо це справді так, то Данило ніби був «останком» Руського королівства. Романовичі в ході війни за спадщину цієї держави утратили великокнязівський престол, але Данило вирішив розбудовувати своє князівство. Із документів відомо, що йому належали такі посілості на Волині, як Корець, Заслав, Хлапотин, Іванин (до складу якого входило Дубно), Крестовичі, Красне, Крупа. Домоначальним градом Данила та його наступників стало місто Острог, яке розбудував цей князь. Напевно, саме він почав споруджувати тут замок, котрий його нащадки перетворили в значну твердиню.

Князь Данило мав свою печатку з гербом, який включав основні елементи великого герба князів Острозьких. Останній дійшов до нас і є добре відомим дослідникам. Загалом Данила можна трактувати як автономного правителя, що надавав письмові розпорядження, грамоти, скріплюючи їх своєю печаткою. Мав він і свої збройні загони, які використовував у війні з поляками.

Розбудова Данилом свого князівства з часом дала ефект. Володіння Острозьких за його нащадків помітно збільшилися. У кінці XVI — на початку XVII ст. вони охоплювали значні терени сучасної України й Білорусі. Острозькі стали одними з найвпливовіших князів-магнатів у Речі Посполитій, а їхній двір значним осередком політичного, культурного й релігійного життя. Така діяльність ніби «відродила» Руське королівство. Острозькі де-факто вважали себе незалежними правителями. І справді, типологічно їхнє князівство нічим принципово не відрізнялося від аналогічних державних утворень — князівств та герцогств Священної Римської імперії чи Французького королівства доби Середньовіччя.

ЗАГАДКИ СВЯТОГО ФЕДОРА

До одних із перших князів династії Острозьких належав Федір (Федько). Він був сином князя Данила, який мав свої володіння на Волині, зокрема й Острог. Відповідно до грамот,  наданих королем Ягайлом у 1386-го та 1390-х рр., а також королевою Ядвігою у 1393 р., Федору, окрім Острога, належали землі на південній Волині. Вважається, що в останні роки життя князь відійшов від мирських справ, прийняв чернечий постриг під іменем Феодосія в Києво-Печерському монастирі, став схимником, вів праведне життя і його поховали в дальніх печерах цієї обителі. Судячи із записів Києво-Печерського пом’яника, чернечий чин  прийняла також його дружина Агафія (у чернецтві — Агрипина).

Після смерті князя Федора Острозького його канонізували як преподобного Феодосія (день шанування святого припадає на 11/24 серпня, вшановується він також у соборі Волинських святих 10/23 жовтня). В одному з давніх кондаків говориться про Федора-Феодосія, що він мав, ставши ченцем, «смиренний послух та безмовне життя». Ікона із зображенням преподобного знаходилася в П’ятницькій церкві Острога.

Однак у православній літературі кінця XVI — початку XVII ст., де прославляються князі Острозькі, ім’я святого Феодосія відсутнє. Згадка про цього князя є в поемі придворного поета князів Острозьких, яка називається «Про Острозьку війну під П’яткою проти низових» (1600). У цій поемі князь представлений не як благочестивий православний подвижник, а як полководець:

«Федора, князя Острозького,

доблесть воєнна частіше

Сяяла: хай же засвідчить Поділля,

багате полями,

Скільки ворожих військ бачив

і скільки розбитих загонів».

Деякі історики вважають, що Федір був захисником Вільна (Вільнюса), столиці Великого князівства Литовського, від військ хрестоносців, очолюваних Конрадом Валленродом. Також він вважається учасником Грюнвальдської битви 1410 р., обороняв українські землі від татарських нападників. Не даремно в поемі «Про Острозьку війну під П’яткою проти низових» про нього говориться, що він воював на Поділлі. А саме цей край часто ставав полем бою між руськими військами й татарами. Отже, документальні свідчення, радше, дають нам підстави вважати, що Федір прославився військовими подвигами, а не благочестям.

Не збереглося й народних легенд, де би Федір поставав як ревнитель православ’я.

Існує думка, ніби Федора (у чернецтві Феодосія) канонізували уже після того, як рід Острозьких припинив своє існування — тобто не залишилося його нащадків по чоловічій лінії. Сталося це за часів митрополита Петра Могили. Цей ієрарх намагався витворити пантеон православних святих, пов’язаних із Києво-Печерською лаврою. Для нього важливо було канонізувати також представників руських аристократичних родів. Тим самим демонструвалося, що Русь — це не лише селяни, плебеї, а й також князі. Особливо важливо було канонізувати представника дому Острозьких. Адже донедавна князі цієї династії були відомі як ревнителі православ’я, фундатори православних храмів і монастирів. Для цього добре надавалася постать князя Федора, оскільки він був похований ченцем у Києво-Печерському монастирі.

Правда, чомусь ця особа фігурує як святий Федір, а не Феодосій. І це видається дивним.

Хоча не лише це. Католиками почалися поширюватися чутки, ніби Федір виявляв повагу до католицтва й навіть демонстрував свою прихильність до цього віровизнання. Йому приписували заснування костелу й монастиря домініканців у Острозі. Однак всі ці відомості про симпатії Федора мають, радше, легендарний характер. Документально вони не підтверджені.

Можна припустити, що ім’я Федора стало об’єктом ідеологічного протистояння між православними й католиками. Деякі нащадки князів Острозьких намагалися представити Острозьких як таких, що були прихильними до католицизму. Дійшло навіть до того, що внучка «стовпа православ’я» Василя-Костянтина Острозького, Анна-Алоїза Ходкевич, навіть перехрестила за католицьким обрядом останки свого батька — Олександра. Відповідно, адепти православ’я, зокрема митрополит Петро Могила, в оточенні якого було чимало острожан, теж претендували на ідейний спадок дому Острозьких. У цьому контексті цілком зрозумілою є канонізація цим ієрархом князя Федора. 

Як бачимо, цей князь уже задовго після смерті «продовжив своє життя», але вже як певний символ і як об’єкт боротьби між православними й католиками за релігійно-культурну спадщину дому Острозьких.

Теги:
2017-06-30 01:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар