Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Хоч як це дивно, але досі мали по суті лише одне фундаментальне наукове дослідження, присвячене життю й діяльності Івана Сірка. Книгу Дмитра Яворницького «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман Війська запорозьких низових козаків» (1894). Відтепер, на нашу думку, найповнішою й найбільш точною біографією цього козацького ватажка стала праця визначного сучасного джерелознавця, доктора історичних наук Юрія Мицика «Іван Сірко». Побудована на тридцятирічному ретельному вивченні набутків істориків та архівних матеріалів України, Росії, Польщі та Німеччини, вона, з одного боку, розвінчує чимало міфів, що почали переслідувати знакову постать ще за життя, а з іншого — переконливо доводить, що й без дитячих казочок та недолугих легенд життєпис великого українця не стає менш привабливим чи недостатньо славним.
Для сьогоденної України є надзвичайно актуальною правдива розповідь про особистість легендарного кошового отамана Запорозької Січі
Автор: Федір ШЕПЕЛЬ, Кіровоград  0
Автор: Юрій ШЕВЕЛЬОВ  0
З історичних праць нерідко випливає, що ще за життя свого попередника Виговський виношував таємні наміри відірвати Україну від союзу з Москвою, реставрувати на українській землі польсько-шляхетські порядки та владу польського короля та, навіть, занапастити православну церкву. Абсурдність останнього звинувачення очевидна вже хоч би з того, що саме родина Виговських, посідаючи високі посади в Речі Посполитій, ніколи не поривала із православ’ям, а навпаки, всіляко дбала про його інтереси, виступала ініціаторами закладення православних братств, опікувалася церковними справами. Так само важко повірити і в наміри гетьмана, відчувши у своїх руках усю повноту влади, зректися її на користь короля Речі Посполитої. Дещо складніше виглядає проблема його ставлення до Москви. Українські патріотично налаштовані історики стверджують, що вже із самого початку Виговський усвідомлював небезпечність тісного союзу з царем і намагався його позбутися
Автор: Віктор ГОРОБЕЦЬ, доктор історичних наук, завідувач Центру соціальної історії Інституту історії України НАН України  0
Я не збираюсь відкривати істини, а просто поділюся з вами своїм баченням Національної революції. Прекрасно усвідомлюю, що не можу претендувати на якусь доконечну істину. Перший, найважливіший урок полягає в тому, що найбільшою політичною, соціальною, культурною й духовною цінністю для будь-якої нації є витворення (виборення) нею незалежної держави. Тільки за наявності останньої нація отримує можливість сповна реалізовувати потенційні можливості, мати якнайширшу соціальну структуру, плекати культуру, мову, освіту, почуття любові до рідної землі й самоповаги, вільно сповідувати обрану віру, зберігати й збагачувати традиції, уникнути долі зневаженого пасинка у своїй рідній Вітчизні. Без цього в жорстоких реаліях міжнародних відносин Україні, за образним висловлюванням безсмертного Івана Франка, «записано в сусідів бути гноєм, тяглом у поїздах їх бистроїзних». У конкретно-історичних умовах розвитку революції лише впродовж червня 1652 — грудня 1653 рр. Українська держава де-факто зберігала незалежність. В усі інші роки вона змушена була перебувати у залежності від володарів Речі Посполитої, Московії та Османської імперії
Автор: Валерій СТЕПАНКОВ, доктор історичних наук, професор Кам’янець-Подільського університету  0
За офіційною версією, гетьман Іван Мазепа помер у ніч із 21 на 22 вересня 1709 року (варто зауважити, що в істориків немає єдиної думки щодо дати смерті Мазепи) і був похований неподалік від молдовського села Варниця. Надалі місце поховання тіла кілька разів переносилося. Рішення перепоховати тіло в столиці Молдови — місті Ясси також було переглянуте через побоювання видачі праху володарем Молдови Кантемиром Петру Першому. Остаточним місцем спочину І.С. Мазепи став монастир св. Георгія на березі Дунаю в місті Галац. Але й тут прах не зберігся, оскільки нібито могила була розграбована турецькими військами. У результаті чесні історики констатують з прикрістю, що «до сьогодні могила гетьмана не збереглася». (Ольга Ковалевська, Київ, 2008 р.). Однак патріоти, всупереч фактам, поквапилися перенести «святі останки гетьмана Мазепи в Україну», в місто Батурин (Микола Шудря, «Лицарі булави». Київ. 2009).
Автор: Михайло ВОЛГІН, історик, викладач  0
Автор: Вадим РИЖКОВ, «День»  0
Михайло Старицький звернувся до постаті Івана Мазепи зовсім не випадково: дилогією «Молодость Мазепы» та «Руина» він продовжував реалізовувати задуману ним серію історико-пригодницьких романів про національно-визвольну боротьбу українського народу проти іноземних поневолювачів. Цю серію, зрештою, склали трилогія «Богдан Хмельницький», дилогія про Івана Мазепу, а також романи «Останні орли» (гайдамацький рух, Коліївщина) і «Разбойник Кармелюк». Якщо ж додати до цих романів кілька повістей («Первые коршуны», «Облога Буші», «Червоный дьявол», «Заклятий скарб»), окремі з яких описують київські події ХVI— XVII ст., то побачимо, що в поле художнього зору М. Старицького потрапило майже три століття української історії, багатої на трагічні й героїчні сторінки. Абсолютна більшість згаданих вище творів М. Старицького була написана російською мовою. Причини доволі банальні: цензурні заборони на українське слово, відсутність україномовної періодики, яка б узялася друкувати масштабні епічні полотна, зрештою — можливість заробітку на прожиття
Автор: Володимир ПОЛІЩУК, професор, Черкаси  0
Саме на прикладі життя та політичної кар’єри Івана Мартиновича Брюховецького, гетьмана Лівобережної України в 1663—1668 роках, можна з винятковою наочністю простежити послідовні етапи оцієї матриці, її складові. Коротко кажучи, вони такі: 1) як правило, опора на знаменитого політичного патрона (у випадку з І. Брюховецьким йдеться про гетьмана Богдана Хмельницького, джурою або слугою якого наш герой був на початку своєї карколомної кар’єри; у реєстрі Війська Запорозького 1649 року майбутній видатний демагог і владолюбець пойменований в дуже цікавий спосіб: Мартинець Хмельницького; 2) «вихід із тіні» з наступним стрімким сходженням щаблями влади; 3) загравання з найбіднішими верствами населення, демагогічна спекуляція на почуттях найбільш знедолених прошарків суспільства. І. Брюховецький справді був неперевершеним майстром цієї справи, але не останню роль у втіленні його кар'єри відіграв еґоїзм козацької старшини
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Автор: Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, професор, доктор економічних наук, радник Президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень; Сергій ЗДІОРУК, кандидат філософських наук, завідувач відділу НІСД  0
Автор: Клара ГУДЗИК, «День»  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар