Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Саме Великий Новгород реально втілював, говорячи сучасною мовою, «європейський вектор» розвитку (потенційно можливий!) майбутнього «великоросійського» народу. Процеси його державного об’єднання в XV сторіччі ставали вже об’єктивною необхідністю. Якщо говорити про майбутні великоросійські землі, то питання стояло так: хто саме очолить об’єднавчий процес — авторитарна Москва чи Новгород (якого підтримував — втім, як побачимо, тільки до часу — могутній союзник — Велике Князівство Литовське, яке об’єднувало й українські землі)? Цю альтернативу наш видатний історик Микола Костомаров свого часу формулював так: «удільно-вічова» чи «єдинодержавна» Русь — хто переможе? Він пояснював: «Ідеалом удільно-вічового життя було самостійність земель російського світу, так, щоб кожна земля становила своє ціле у прояві свого місцевого життя і всі разом були б з’єднані одним і спільним для всіх зв’язком. Ідеал єдинодержавного укладу був зовсім іншим
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Автор: Микола НИЗОВИЙ  0
Неприйняття економічної самостійності, незалежності своїх підданих. У 1570 році в листі до королеви Англії Єлизавети Іван Грозний із сарказмом і неприхованим презирством оцінює порядок правління на далекому острові: «И мы чаяли того, что ты на своем государьстве государыня и сама владееш, и своей государьской чести смотриш, и своему государству прибыток... Ажно у тебя мимо тебя люди владеют, и не только люди, но мужики торговые, и о наших о государьских головах, и о чести, и о землях прибытка не смотрят, а ищут своих торговых прибытков. А ты пребываеш в своем девическом чину, как есть пошлая девица». (Найбільше вражає, що саме у 1570 році обговорювався проект об’єднавчого міждинастичного шлюбу між Іваном IV і незаміжньою Єлизаветою!) І далі цар резюмує: «А московское государство покамест без англинских товаров не скудно было». У чому причина такого «самодержавного хамства»? Вона досить проста: цар побоювався (небезпідставно!), що, за прикладом англійських парламентаріїв — «торгових мужиків», на подібне ж втручання в «государеві справи» наважаться їхні партнери — російські «торгові мужики»
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Яскравою й водночас недостатньо поцінованою сторінкою української історії є діяльність князя Василя-Костянтина Острозького, старанням і на кошти якого була заснована перша у Східній Європі школа вищого типу — Острозька академія, а також видана перша слов’яномовна Біблія. Іван Франко, який був не лише видатним письменником, а й ученим-гуманітарієм, так оцінював роль князів Острозьких в історії України: «Рід князів Острозьких відіграв дуже важливу роль в історії Південної Русі та в історії Польщі ХV—ХVI ст., а особливо визначилися в нім два незвичайні мужі: князь Костянтин Іванович Острозький, від р.1513 каштелян віленський, а від 1522 воєвода троцький, що вмер р.1530 і визначився як незвичайний свого часу войовник та «підпора Речі Посполитої», як назвав його король польський Зигмунд I у привілеї з р.1518, і його наймолодший син Василь Костянтинович Острозький, що був одним із головних рушiїв національного життя Південної Русі в другій половині ХVI ст.».
На жаль, ця «важлива роль», про яку писав І. Франко, довгий час не знаходила належного осмислення в українській історіографії.
Автор: Ігор ПАСІЧНИК, ректор Національного університету «Острозька академія»  0
Юрій Богданович Отреп’єв — майбутній самозванець, що узяв ім’я сина Івана Грозного Дмитра, який, за офіційною версією, загинув у травні 1591 року від рук убивць, народився в підмосковному місті Коломні, у родині царського офіцера-стрільця Богдана Отреп’єва. Пізніше цар Борис Годунов і його близьке оточення зробили чимало для того, щоб дискредитувати свого противника, показати його такою безпутною та безталанною молодою людиною, п’яницею та чорнокнижником. Насправді ж з наймолодших років Юрій Отреп’єв був птахом явно іншого польоту. Це був від природи обдарований юнак, який мав не по роках гострий розум, чудову пам’ять, гарний музичний слух, був дуже старанним. Саме завдяки подібним якостям Юрій зумів у рекордно короткі терміни чудово оволодіти грамотою, випередивши тут переважну більшість своїх однолітків. Як це нерідко буває у людей подібного роду, сила честолюбства сина офіцера-стрільця аж ніяк не поступалася силі його очевидних здібностей. Вже тоді зовсім молодий Юрій почав серйозно замислюватися над тим, як йому по-справжньому «вийти в люди»,
Автор: Володимир ГОРАК, кандидат історичних наук  0
Одного гарного ранку заграв трубач і всі козаки вистроїлися посередині коша у формі літери «П»; до них звернувся кошовий отаман: «Товариші! Панове запоріжці! Маємо готуватися до походу на татар, а порядку немає — конче необхідно обирати собі гетьмана!». Козаки почали радитися — сперечалися, хвилювалися, били шапками об землю. Зрештою закричали: «Нехай буде нашим гетьманом Сагайдачний!». На знак згоди полетіли вверх тисячі козацьких шапок, наче хмара. Та це був тільки початок церемонії. Потім козаки притягли на площу два вози, перевернули їх уверх колесами і почали копати землю та засипати ті вози, аж поки не утворився серед табору великий пагорб. Тоді кошовий писар поклонився полковникам, сотникам, отаманам зі словами: «Пора, панове, новому гетьману сісти на престол.», а Сагайдачного запросив: «Ідіть, Батьку, закон брати!». Сагайдачний піднявся на пагорб посеред табору і сів там, а козаки закричали: «Дай тобі, Боже, лебединий вік і журавлиний крик!»
Автор: Клара ГУДЗИК, «День»  0
Автор: Клара ГУДЗИК, «День»  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар