Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Гетьман Богдан Хмельницький був, є і буде одним із найяскравіших героїв вітчизняної історії. Для нас він — видатний український політик, талановитий полководець, вельми близький до віковічних прагнень українського народу. Але був ще й інший Богдан Хмельницький — суворий, часом — деспотичний правитель, який не жалів крові своїх земляків для збереження і ствердження того варіанта самостійної української держави, який він вважав найкращим, але це суперечило поглядам українців на те, яке має бути життя в новій, козацькій державі.
Восени 1649 року королівська Польща і Україна уклали так званий Зборівський договір, який ознаменував закінчення першого етапу українського національно-визвольного руху під керівництвом Богдана Хмельницького. Цей договір мав компромісний характер і, як це нерідко буває з компромісами, повністю не задовольнив жодну зі сторін.
Автор: Володимир ГОРАК, кандидат історичних наук  0
Днями у Києві пройшли гастролі московського театру «Лєнком», кожна вистава якого традиційно завершалася аншлагом. Утім, один з членів трупи, мабуть, вирішив затриматися на своїй малій батьківщині…
Так, мало які ЗМІ днями не повідомляли про те, що після гастролей до міського центру серця потрапив провідний актор театру і кіно, широко відомий вітчизняному глядачеві за роллю досвідченого «Мюллера» із культового серіалу Тетяни Ліознової «Сімнадцять миттєвостей весни» та інших, Леонід Бронєвой. На щастя, усе обійшлося.
А справа в тому, що Київ для Л. Бронєвого є рідним містом.
Навчався Леонід у музичній десятирічці при Київській консерваторії (по класу скрипки) у професора Давида Соломоновича Бертьє. Мама Леоніда Броньового була бухгалтером, а батько, отримавши юридичну освіту, поступив на роботу в економічний відділ НКВС України.
Автор: Павло КОЗЛЕНКО, кандидат філософських наук, Сергій СОКОЛЮК, кандидат історичних наук, Валентина ДЕРЕЧІНА, Головний спеціаліст відділу науково-довідкового апарату Державного архіву Одеської області  0
Нещодавні події, які розгорнулися навколо Гостинного двору на Контрактовій площі Києва, перегукуються з реаліями XVI-XVII ст. Історичні паралелі – справа цікава й корисна для аналізу. Як виявляється, віки проходять, влада змінюється, але її пріоритети залишаються такими ж, хоча й набувають усе витонченіших форм для прикриття своєї справжньої сутності.
Історія одного з міщанських родів XVI-XVII ст. показує, як нестримне бажання розбагатіти та досягти владного становища змушує окремих людей переступати не лише закон, а й таке поняття, як совість. Перспектива перетворення Гостинного двору на ще один торгівельно-розважальний комплекс не дуже потішила київську громаду. Після того, як Верховна Рада вилучила цю будівлю з переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, активісти створили Гостинну республіку з щоденними виставками, майстер-класами, концертами.
Автор: Тарас САМЧУК  0
Національним лідером ніколи не стане людина, яка не є органічним патріотом своєї землі, яка не знає, не любить національної історії, культури, мови, яка свою політичну і державну діяльність не будує на національних пріоритетах і цінностях. І не обов’язково, щоб цими властивостями вона володіла, так би мовити, з колиски матері. І навіть «мова не найважливіша річ», як стверджував ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов. Він говорив: «Для мене генерали української армії російського чи німецького походження, що навіть не навчилися по українськи, є більші патріоти, коли боролися за українську справу, ніж Юрко Коцюбинський чи Дмитро Мануїльський, які, хоч українці з походження, разом із бандами Муравйова руйнували Київ. Так само, як пруський шляхтич полковник Кеніґсек, який боронив перед військом Меншикова мазепинський Батурин, є більший український патріот, аніж Леонтій Кочубей чи Іскра, які Мазепу перед царем зраджували».
Автор: Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України, директор Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України  0
Автор: Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України, директор Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України  0
Автор: Надія ТИСЯЧНА, Іван КАПСАМУН, «День»  0
Тут є важливий момент, пов’язаний із самим референдумом, який дозволяє перекинути «місточок» у сьогоднішній день. Мене часто запитують, чому раптом такий вибух активності? Чому проголосувало 90,32 відсотка виборців? Треба сказати, що в нас було 3, 5 млн. комуністів в Україні, було військо; були такі регіони — такі, як Севастополь, які схилялися не до незалежності, як і весь Крим і Східні області, а проголосували таким чином, що не було — підкреслюю — жодного населеного пункту в Україні, який би проголосував за Акт незалежності менш ніж 50-ма відсотками. Промовиста цифра. І ви правильно сказали, що в цьому відобразились і Голодомор, і репресії, й приниження мови, культури, Церкви. Усе тут — як у фокусі. Але є ще одна річ. А чого ж голосували чиновники, партійці? А тому, що якщо народ був принижений, замучений голодоморами, то чиновники всі ці роки життя в Радянському Союзі були безправними
Автор: Марія ТОМАК, «День»  0
Автор: Юрій ШАПОВАЛ, професор  0
Що таке «римський папа» («батько», «наставник»)? Це, по-перше, глава Римо-католицької церкви, найбільшої церкви світу, яка налічує понад мільярд віруючих. Одночасно папа є верховним правителем Ватикану — мікроскопічної суверенної держави, що знаходиться на пагорбі Монто Ватикано в центрі Риму й з усіх сторін оточена високою кріпосною стіною. Титул «папа» (відповідає православному «патріарх») існує в Західній церкві з IV століття; а до того глава Західної церкви іменувався «єпископом». Римські папи мають довгий офіційний титул, який включає такі назви духовної посади, як «Єпископ Риму і намісник Ісуса Христа», «Наступник Св. Петра, князя апостолів», «Патріарх Заходу», «Монарх Ватикану», а ще — «Раб рабів Божих». Папа Іван Павло II — 263-й папа в майже 2000-літній історії Західної церкви.
Майбутній Папа — Кароль Войтила народився у Польщі, в містечку Вадовіце недалеко від старовинного Кракова...
Автор: Клара ГУДЗИК  0
Можна без перебільшення сказати, що розуміння важливості відліку часу, а також створення календарів — то одне із найдавніших наукових (інтелектуальних) занять людини. Занять, які вимагали неабияких знань математики, астрономії, а також — надзвичайного терпіння у проведенні спостережень за рухом небесних тіл. Літочислення і календарі завжди були прерогативою релігії, мали сакральне значення і регламентувалися канонами (церковними правилами). Достатньо сказати, що той календар — так званий григоріанський — за яким і сьогодні живе переважна частина людства — було розроблено і введено в обов'язкове використання Католицькою церквою (про це трохи нижче). Старовинні календарі, які всюди й завжди регламентували річний цикл церковного життя, забезпечували життєво необхідною інформацією також сільськогосподарський цикл та різні типи літописання. Те і те було сакральним, те і те керувалося богами, Сонцем і зоряним небом над головою.
Автор: Клара ГУДЗИК  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар