Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Автор:  0
Першого вересня мільйони учнів та студентів Російської Федерації прийшли у навчальні заклади і розгорнули свої підручники, зокрема з історії Росії. У них вони знайдуть відомості не тільки про минуле народів, що проживають в межах РФ, але й про історію своїх сусідів, які нині живуть в незалежних державах. Ці відомості залишаться в пам’яті читачів назавжди, бо підручник — це один із небагатьох засобів масової інформації, який «працює» на десятиліття. Як стверджують науковці: «...образ інших народів або власний образ, який живе в нашій душі, залежить від того, як в дитинстві нас навчали історії. Це закарбовується на все життя».
Який же образ українського народу та його держави формують у свідомості багатонаціональної учнівської та студентської молоді Російської Федерації підручники історії, схвалені федеральним міністерством освіти?
Так, згідно з офіційним російським курсом історичної освіти і науки Київська Русь — це «початковий період» Російської держави (ІХ—ХІІ ст.)
Автор: Сергій РУДЮК, історик  3
Неможливо заперечувати, що вибуху Другої світової сприяла недалекоглядна політика західних держав, зокрема США, Великобританії, Франції, низки інших країн, а також злочини сталінського керівництва СРСР, але все ж маємо не забувати історичних фактів, які свідчать, що ту війну, в жорна якої з самого початку потрапило українство, нав’язали людству німецькі та італійські фашисти, японські мілітаристи, які й є головними її винуватцями. Саме вони, а не країни майбутньої антигітлерівської коаліції, в тому числі Англія, Франція чи СРСР, розпочали ще в 1937—1938 роках агресивні воєнні дії проти інших держав (Австрія, Чехословаччина, Китай), які в 1939-му переросли у світову війну. Головною причиною цього воєнного катаклізму стала фашистська стратегія, спрямована на розширення так званого життєвого простору для європейських та азійських «арійців».
Автор: Володимир ШЕВЧЕНКО, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Ювілей народження новітньої Української держави — це той рубіж, коли належить називати речі справжніми іменами (якщо, звичайно, ми хоч трохи поважаємо себе й направду прагнемо до гідного майбутнього наших дітей та онуків, а не обмежуємося лише словесними ритуальними вправами на цю тему, ціна яких — нульова).
Кожному, хто спроможний бути чесним бодай сам із собою, зрозуміло, що бадьоро-фальшивий «піонерський» оптимізм через державне свято 24 серпня є щонайменше не зовсім доречним — пора вже виростати з «дитячих штанців» інфантилізму і припинити лицемірні розмови про те, що ми, мовляв, «молода держава» (важко позбутися враження, що таким чином видається своєрідна індульгенція, якщо завгодно, «охоронна грамота» тим злочинним неподобствам, що кояться в Україні, мовляв, «треба ж бути поблажливими», «нам як державі лише 20 років», «не будемо строго судити» тощо).
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  1
У серпні 2011 року минає 91 рік, відколи 1920 року від 13 до 20 серпня наступ червоної Москви на Європу не вдався внаслідок поразки радянського маршала Тухачевського та його армій під Варшавою. На підваршавських полях зазнав краху червоний похід на Берлін та Париж і остаточно було поховано мрії про світову революцію. Ці події збіглись із римо-католицьким святом Успіння Пресвятої Богородиці. Тому саме в цей день ще від часів ІІ Речі Посполитої (з перервою в епоху ПНР) відзначається День польського війська.
Але не сама Польща в 1920 році зупинила й розбила більшовицькі орди: разом із польським військом на величезному фронті від Східної Пруссії до румунського кордону билася також і армія Української Народної Республіки, чесно виконуючи постанови Варшавського договору та продовжуючи в нових обставинах боротьбу за волю й державність України бодай над Віслою.
Автор: Микола ПАШКОВЕЦЬ  0
Як свідок і учасник тих подій, добре пам’ятаю атмосферу радості, надій і сподівань на світле демократичне майбутнє України, Росії, Білорусі, інших країн. Ці надії асоціювалися з приходом до влади Л.Кравчука, Б.Єльцина, С.Шушкевича на гребені народних прагнень до свободи та справедливості. Особисто знав і зустрічався з цими людьми, на долю яких випали історичні випробування: й досі вважаю Леоніда Макаровича Кравчука, людину мудру й зважену, єдиним президентом України, гідним цього звання. Пам’ятаю свої зустрічі з Борисом Миколайовичем Єльциним — тодішнім співголовою міжрегіональної депутатської групи у ВР СРСР, людиною могутньою й суперечливою. Не забуду своїх розмов з інтелігентнішим, по-європейському толерантним Станіславом Станіславовичем Шушкевичем, головою Верховної Ради Білорусі, видатним вченим, людиною, яка гідно представляла сусідній славний народ наших «сябрів», — природних союзників України.
Автор: Юрій ЩЕРБАК, дипломат, документаліст, публіцист  0
Історія Другої світової війни досить добре вивчена, незважаючи на те, що Кремль і нині не зняв гриф таємності з деяких документів. Чому ми знову і знову повертаємося до цієї всесвітньої катастрофи, від якої нас відділяють уже три покоління людей, що народилися після тої війни? Є кілька вагомих причин, які змушують нас вдивлятися у потьмянілі, але все ще вражаючі інфернальні картини війни: це і особиста, емоційна наша причетність до віддалених подій, це й бажання глибше зрозуміти таємні механізми виникнення і розвитку пандемії смертей і нещасть, що звалилася на плечі наших предків.
Але виникла ще одна, порівняно нова причина, що спонукає нас знову звернутися до подій війни. Причина в тому, що керівництву однієї держави закортіло переписати трагічні суперечливі сторінки, дати свою одновимірну версію історії, нав’язати не тільки власному суспільству, але й іншим країнам викривлену, міфологізовану модель Другої світової війни.
Автор: Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний Посол України  0
Серед усіх країн, які 1950—1980 роками називали країнами народної демократії, а пізніше — соціалістичними, Німецька Демократична Республіка посідала особливе місце. Радянські туристи ходили, роззявивши рота, крамницями Лейпцига, Дрездена чи Східного Берліна, в яких «було все». Потрапити на службу до Групи радянських військ у Німеччині часто було верхом мрій не лише офіцерів Радянської армії, але й їхніх дружин і найближчих родичів. У відомому радянському кінофільмі початку доби Брежнєва «Твій сучасник» героїня хвалилася, що в неї є сукня з НДР, яку вона одягала з особливої нагоди. Рівень життя в східній частині Німеччини був набагато вищим, аніж у сусідній Польщі і навіть Чехословаччині, і лише Угорщина наприкінці 1960-х рр. досягла чогось подібного.
Але все це блякло в очах простих громадян першої на німецькій землі держави робітників і селян порівняно з тим, як жили такі ж німці в сусідній ФРН. Це напівголодним радянським людям здавалося, що на Одері й Ельбі все добре, а насправді все було геть погано.
Автор: Юрій РАЙХЕЛЬ  0
У перебігу чергових політичних колізій поза увагою українських медіа залишилася подія, розвиток якої може дати для нашого самоусвідомлення набагато більше, аніж будь-яка парламентська коаліція. 9 жовтня Президент України Віктор Ющенко підписав Указ №955/2007 «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних iз воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу». Враховуючи ту увагу, яку «День» останнім часом приділяв мазепинській темі (згадаймо лише нещодавній репортаж про освячення на свято Покрови церкви у селі Мазепинці), кому, як не цьому виданню, привернути увагу читачів до чергової події тривалих «пристрастей по Мазепі». Приємним фактом є те, що в Указі №955/2007 серед причин його прийняття згадується й «ініціатива громадськості», а «День» вже повідомляв про створення у Києві громадського комітету з відзначення цих подій, до якого увійшли знані науковці та інші небайдужі до пам’яті визначного гетьмана громадяни. Комітет звертався з відповідним зверненням до Президента, й зі змісту указу видно, що укладачі документа не оминули увагою подані пропозиції. Ще приємніше те, що київський комітет не єдиний в Україні, а отже, громадськість дійсно не дрімала.
Автор: Кирило ГАЛУШКО, директор Центру соціогуманітарних досліджень ім. В. Липинського  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар