Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Автор: Михайло ГНАТЮК, доктор філологічних наук, Львів  0
Неможливо заперечувати, що вибуху Другої світової сприяла недалекоглядна політика західних держав, зокрема США, Великобританії, Франції, низки інших країн, а також злочини сталінського керівництва СРСР, але все ж маємо не забувати історичних фактів, які свідчать, що ту війну, в жорна якої з самого початку потрапило українство, нав’язали людству німецькі та італійські фашисти, японські мілітаристи, які й є головними її винуватцями. Саме вони, а не країни майбутньої антигітлерівської коаліції, в тому числі Англія, Франція чи СРСР, розпочали ще в 1937—1938 роках агресивні воєнні дії проти інших держав (Австрія, Чехословаччина, Китай), які в 1939-му переросли у світову війну. Головною причиною цього воєнного катаклізму стала фашистська стратегія, спрямована на розширення так званого життєвого простору для європейських та азійських «арійців».
Автор: Володимир ШЕВЧЕНКО, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України  0
Автор: Марія ТОМАК, «День»  0
Ювілей народження новітньої Української держави — це той рубіж, коли належить називати речі справжніми іменами (якщо, звичайно, ми хоч трохи поважаємо себе й направду прагнемо до гідного майбутнього наших дітей та онуків, а не обмежуємося лише словесними ритуальними вправами на цю тему, ціна яких — нульова).
Кожному, хто спроможний бути чесним бодай сам із собою, зрозуміло, що бадьоро-фальшивий «піонерський» оптимізм через державне свято 24 серпня є щонайменше не зовсім доречним — пора вже виростати з «дитячих штанців» інфантилізму і припинити лицемірні розмови про те, що ми, мовляв, «молода держава» (важко позбутися враження, що таким чином видається своєрідна індульгенція, якщо завгодно, «охоронна грамота» тим злочинним неподобствам, що кояться в Україні, мовляв, «треба ж бути поблажливими», «нам як державі лише 20 років», «не будемо строго судити» тощо).
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  1
У серпні 2011 року минає 91 рік, відколи 1920 року від 13 до 20 серпня наступ червоної Москви на Європу не вдався внаслідок поразки радянського маршала Тухачевського та його армій під Варшавою. На підваршавських полях зазнав краху червоний похід на Берлін та Париж і остаточно було поховано мрії про світову революцію. Ці події збіглись із римо-католицьким святом Успіння Пресвятої Богородиці. Тому саме в цей день ще від часів ІІ Речі Посполитої (з перервою в епоху ПНР) відзначається День польського війська.
Але не сама Польща в 1920 році зупинила й розбила більшовицькі орди: разом із польським військом на величезному фронті від Східної Пруссії до румунського кордону билася також і армія Української Народної Республіки, чесно виконуючи постанови Варшавського договору та продовжуючи в нових обставинах боротьбу за волю й державність України бодай над Віслою.
Автор: Микола ПАШКОВЕЦЬ  0
Як свідок і учасник тих подій, добре пам’ятаю атмосферу радості, надій і сподівань на світле демократичне майбутнє України, Росії, Білорусі, інших країн. Ці надії асоціювалися з приходом до влади Л.Кравчука, Б.Єльцина, С.Шушкевича на гребені народних прагнень до свободи та справедливості. Особисто знав і зустрічався з цими людьми, на долю яких випали історичні випробування: й досі вважаю Леоніда Макаровича Кравчука, людину мудру й зважену, єдиним президентом України, гідним цього звання. Пам’ятаю свої зустрічі з Борисом Миколайовичем Єльциним — тодішнім співголовою міжрегіональної депутатської групи у ВР СРСР, людиною могутньою й суперечливою. Не забуду своїх розмов з інтелігентнішим, по-європейському толерантним Станіславом Станіславовичем Шушкевичем, головою Верховної Ради Білорусі, видатним вченим, людиною, яка гідно представляла сусідній славний народ наших «сябрів», — природних союзників України.
Автор: Юрій ЩЕРБАК, дипломат, документаліст, публіцист  0
Якось у другій половині 90-х років минулого століття автору потрапила до рук поганенької якості ксерокопія сторінки однієї з газет, яку видавала українська діаспора в США, з фрагментом статті британського журналіста Ланселота Лоутона про Україну й українців. Виглядало, що та публікація вийшла ще 30-ми рр. ХХ ст. і згодом була фрагментарно перекладена й опублікована в США десь вже 80-ми рр., задовго до проголошення незалежності України. Прочитане тоді здавалося настільки неймовірним, що я відмовлявся вірити власним очам. Уперше доводилося читати статтю іноземного автора про українську історію, етнічну й культурну самобутність українського народу, його незаперечне право на власну державність, вільний і незалежний розвиток у сім’ї демократичних європейських націй, написану з таким знанням, захопленням і симпатією до України, помноженими на надзвичайно глибокий аналіз сучасних йому реалій розвитку подій на європейському континенті, який дуже чітко визначав загальну потребу міжнародної спільноти в європейському майбутньому незалежної української держави.
Автор: Сергій КОТ,історик, автор-упорядник книжки «Ланселот Лоутон. Українське питання», кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, заслужений працівник культури України  0
Серед усіх країн, які 1950—1980 роками називали країнами народної демократії, а пізніше — соціалістичними, Німецька Демократична Республіка посідала особливе місце. Радянські туристи ходили, роззявивши рота, крамницями Лейпцига, Дрездена чи Східного Берліна, в яких «було все». Потрапити на службу до Групи радянських військ у Німеччині часто було верхом мрій не лише офіцерів Радянської армії, але й їхніх дружин і найближчих родичів. У відомому радянському кінофільмі початку доби Брежнєва «Твій сучасник» героїня хвалилася, що в неї є сукня з НДР, яку вона одягала з особливої нагоди. Рівень життя в східній частині Німеччини був набагато вищим, аніж у сусідній Польщі і навіть Чехословаччині, і лише Угорщина наприкінці 1960-х рр. досягла чогось подібного.
Але все це блякло в очах простих громадян першої на німецькій землі держави робітників і селян порівняно з тим, як жили такі ж німці в сусідній ФРН. Це напівголодним радянським людям здавалося, що на Одері й Ельбі все добре, а насправді все було геть погано.
Автор: Юрій РАЙХЕЛЬ  0
У перебігу чергових політичних колізій поза увагою українських медіа залишилася подія, розвиток якої може дати для нашого самоусвідомлення набагато більше, аніж будь-яка парламентська коаліція. 9 жовтня Президент України Віктор Ющенко підписав Указ №955/2007 «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних iз воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу». Враховуючи ту увагу, яку «День» останнім часом приділяв мазепинській темі (згадаймо лише нещодавній репортаж про освячення на свято Покрови церкви у селі Мазепинці), кому, як не цьому виданню, привернути увагу читачів до чергової події тривалих «пристрастей по Мазепі». Приємним фактом є те, що в Указі №955/2007 серед причин його прийняття згадується й «ініціатива громадськості», а «День» вже повідомляв про створення у Києві громадського комітету з відзначення цих подій, до якого увійшли знані науковці та інші небайдужі до пам’яті визначного гетьмана громадяни. Комітет звертався з відповідним зверненням до Президента, й зі змісту указу видно, що укладачі документа не оминули увагою подані пропозиції. Ще приємніше те, що київський комітет не єдиний в Україні, а отже, громадськість дійсно не дрімала.
Автор: Кирило ГАЛУШКО, директор Центру соціогуманітарних досліджень ім. В. Липинського  0
Я хотів зробити книгу невеличкою. Назва «Лікбез» до 600 сторінок якось не дуже пасує. Тому я не втомлююся за це перепрошувати в читачів. Ось, власне, як виникла ідея цієї книжки. Після помаранчевої революції в 2005 році стало зрозуміло, що світоглядний конфлікт в українському суспільстві походить від необізнаності, принаймні, половини населення країни щодо того, звідки походить Україна. Фактично все ще існує радянсько-російське міфологічне бачення історії. Якщо подивитися з погляду соціології на українське суспільство, люди, старші від мене (я закінчив школу 1991 року, мені 37 років, у мене в школі ще не було обов’язкового предмета «Історія України»), майже нічого не знають про історію нашої країни, але знають ті шаблони, матриці та схеми, які були закладено в радянській школі. Це — давньоруська народність, споконвічне братерство східних слов’ян, цивілізаторська й просвітницька роль Росії, де всі інші національності СРСР є другорядними чи пасивними донорами великодержавного проекту, який охоплює одну шосту частину суходолу. Серед тих шаблонів, що живуть у головах людей, старших за 40 років, вирізнити можна, наприклад, споконвічну ворожість слов’ян і Заходу, або змову західних імперіалістів проти російського народу. Тобто будь-які провали, помилки, той же розвал Союзу, не сприймаються як результат внутрішніх закономірностей існування радянського суспільства; це є результатом лише ворожих дій спецслужб, шпигунів.
Автор: Підготував Олександр КУПРІЄНКО  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар