Результати пошуку за авторами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за авторами

Результати пошуку за авторами

1937-й був роком, коли «революція почала пожирати своїх дітей», — точніше, коли одна мафія витіснила іншу. Відповідно до спущених згори планових цифр під ніж ішла й українська партійна, господарська еліта. Тут варто згадати Наума Коржавіна (до речі, він родом з України), який першим озвучив тезу, що в Україні «37 рік» почався насправді раніше — в 1934-му, відразу ж після закінчення сталінської колективізації. Загалом початок 1930-х в Україні ознаменувався геноцидом («стратоцидом») не тільки селян, а й інтелігенції. Її знищення відбувалося в кілька етапів. Перший етап — 1930 рік, так званий процес СВУ, по якому пішла «стара» дворянська, «петлюрівська», інтелігенція, ще дореволюційна — умовно кажучи, «середовище Лесі Українки». Процес СВУ — це 30 тисяч в’язнів 1930 року (таку цифру подає Гелій Снєгірьов) — уважайте, увесь прошарок «старої» еліти
Автор: Марія ТОМАК, «День»  1
Тут є важливий момент, пов’язаний із самим референдумом, який дозволяє перекинути «місточок» у сьогоднішній день. Мене часто запитують, чому раптом такий вибух активності? Чому проголосувало 90,32 відсотка виборців? Треба сказати, що в нас було 3, 5 млн. комуністів в Україні, було військо; були такі регіони — такі, як Севастополь, які схилялися не до незалежності, як і весь Крим і Східні області, а проголосували таким чином, що не було — підкреслюю — жодного населеного пункту в Україні, який би проголосував за Акт незалежності менш ніж 50-ма відсотками. Промовиста цифра. І ви правильно сказали, що в цьому відобразились і Голодомор, і репресії, й приниження мови, культури, Церкви. Усе тут — як у фокусі. Але є ще одна річ. А чого ж голосували чиновники, партійці? А тому, що якщо народ був принижений, замучений голодоморами, то чиновники всі ці роки життя в Радянському Союзі були безправними
Автор: Марія ТОМАК, «День»  0
Автор: Марія ТОМАК, «День»  0
Я обрала історію Буковини та Галичини, яка все-таки не артикульована в історії українській. А хтось інший розкаже історію іншого регіону. Так ми зшиємо країну докупи. Бо коли чую бздури (нісенітниці. — Ред.), мовляв, частину України віддаймо туди, ще частину — деінде, розумію, що таке можна сказати тільки з великого похмілля. Сказати, свідомо провокуючи суспільну напругу. А що тоді робити з людьми, яких у повоєнний час кого добровільно, кого примусово вивозили на Донбас, Херсонщину, Миколаївщину? Перерубувати надвоє?! Тоді існувала рознарядка: щороку 120 тисяч мешканців із Західної України переселити в Східну. Мій рідний дядько в 17 років утік із безпаспортного села на шахти Донбасу. Інших вивозили як свідків енкаведистських спецоперацій. А мій однокласник і теж Матіос 30 років працює там шахтарем. І вони не є українофоби — як багато хто вважає — лише через те, що розмовляють суржиком. У Донецьку я зустрічала людей, які майже пошепки казали, що «наши корни из Западной»
Автор: Розмовляли Марія ТОМАК, Надія ТИСЯЧНА, фото Руслана КАНЮКИ, «День»  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар