Результати пошуку за авторами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за авторами

Результати пошуку за авторами

Завдяки непересічному таланту французького романіста українському читачеві добре знайомі сюжети французької історії, пов’язані з ім’ям королеви Франції Анни Австрійської та вірних слуг її чоловіка Людовіка ХIII королівських мушкетерів, котрі серед іншого, за інформацією Олександра Дюма-батька, уславились і подвигом повернення діамантових підвісок королеви, необачно подарованих нею своєму коханцеві, фавориту англійських монархів Якова I та Карла I герцогу Джорджу Бекінґему. Численні ж народні перекази про славні звитяги українського козацтва на крайньому сході тогочасної Європи, причому в ті самі часи, коли жили й діяли в західній її частині славнозвісні мушкетери Людовіка ХIII та його сина і наступника Людовіка ХIV, переконують у тому, що лише через брак уваги талановитих майстрів слова до пригод наших далеких предків Європа не має змоги порівняти їх подвиги з діяннями д’Артаньяна та його товаришів.
Автор: Віктор ГОРОБЕЦЬ, професор, доктор історичних наук  0
19 листопада минає 300 років із дня народження Михайла Ломоносова. Дата кругла. Й можна лише уявити, як цей ювілей буде відзначатися в Російській Федерації. Адже Ломоносов — знакова фігура російської культури. Його характеризують як видатного вченого, енциклопедиста, природодослідника, філософа, поета, художника та історика.
Однак дуже сумнівно, що під час святкувань говоритимуть про значення України та української культури, зокрема, для становлення цієї, без сумніву, непересічної особистості. Хоча якщо розібратися, то без України, української вченості Ломоносова просто не було б. Це підтверджують різні факти. Вони начебто відомі, але на них, зрозуміло, не звертається увага. Як відомо, Ломоносов народився в селі Мишанінське, що з часом злилося з селом Денисівкою, біля міста Холмогори Архангельської губернії. Це — гирло Північної Двіни.
Автор: Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук  0
З історичних праць нерідко випливає, що ще за життя свого попередника Виговський виношував таємні наміри відірвати Україну від союзу з Москвою, реставрувати на українській землі польсько-шляхетські порядки та владу польського короля та, навіть, занапастити православну церкву. Абсурдність останнього звинувачення очевидна вже хоч би з того, що саме родина Виговських, посідаючи високі посади в Речі Посполитій, ніколи не поривала із православ’ям, а навпаки, всіляко дбала про його інтереси, виступала ініціаторами закладення православних братств, опікувалася церковними справами. Так само важко повірити і в наміри гетьмана, відчувши у своїх руках усю повноту влади, зректися її на користь короля Речі Посполитої. Дещо складніше виглядає проблема його ставлення до Москви. Українські патріотично налаштовані історики стверджують, що вже із самого початку Виговський усвідомлював небезпечність тісного союзу з царем і намагався його позбутися
Автор: Віктор ГОРОБЕЦЬ, доктор історичних наук, завідувач Центру соціальної історії Інституту історії України НАН України  0
Автор: Віктор ГОРОБЕЦЬ, доктор історичних наук, завідувач Центру соціальної історії Інституту історії України НАН України  0
Історія досить скупа на інформацію щодо походження та молодих років майбутнього гетьмана. Першу документальну згадку про нього зустрічаємо лише під 1649 роком у реєстрі Війська Запорозького, де він записаний як «Мартинець Хмельницького». Таке «несолідне» ім'я дало підстави дослідникам вважати, що Брюховецький походив із соціальних «низів» і зводити його роль у роки Хмельниччини до кімнатного слуги гетьмана. Про те, що це не відповідало дійсності, свідчить чимало відомих нам фактів ранньої біографії Івана Мартиновича. Зокрема, навесні 1656 року за дорученням гетьмана він із дипломатичною місією відвідує трансильванського князя, двома роками потому — польського короля. Це свідчило, як мінімум, про знання Брюховецьким латини (тогочасної офіційної мови дипломатії) та правил світського етикету. Шляхетне походження виказує і його служба при гетьманському дворі: Хмельницький прагнув заснувати власну правлячу династію і виховання свого спадкоємця Юрія доручає саме Брюховецькому. Після смерті Богдана старшині вдалося вмовити молодого гетьманича не вступати на правління, а продовжити, поки що, своє навчання
Автор: Віктор ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії НАН України  0
Сходження Івана Виговського на вершину політичної влади в Україні в серпні 1657 р. більше нагадувало Голгофу випробувань. Новий правитель успадкував від свого попередника не лише народжену в запеклій боротьбі Українську козацьку державу, а й складний клубок нерозв'язаних проблем і протиріч. Польська шляхта вперто не бажала визнавати незалежність українських земель і більша її частина, передовсім та, що до 1648 р. мала родові маєтності «на східних кресах», воліла ліпше вмерти в боротьбі за них, аніж змиритися з їх втратою.
Не виправдала сподівань українських політиків й угода з московським царем 1654 року. Визнання Богданом Хмельницьким зверхності царя відштовхнула від нього кримського хана, котрий перейшов у табір ворогів.
За таких умов із початком 1658 р. провідні ролі в уряді Виговського починають відігравати прозахідні політики — Ю.Немирич, П.Тетеря, І.Груша, Г.Лісницький, зусиллями яких розпочинається інтенсивний українсько-польський діалог.
Автор: Віктор ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, Інститут історії НАН України  0
Уже з початку 1649 року гетьман Хмельницький та його найближчі сподвижники виразно відстоюють ідею побудови «удільної» Української держави, проводячи при цьому надзвичайно енергійну зовнішньополітичну діяльність. Хмельницький з перших же днів повстання укладає військово-політичний союз з кримським ханом, намагається залучити Трансільванію, Молдавію та Валахію; бути під заступництвом їх спільного протектора — турецького султана та водночас проводить переговори з противниками останнього — Венецією та Габсбурзькою імперією.
Особливо активними є контакти українського уряду з представниками московського царя та шведського короля. Як один, так і другий суперничали з польськими монархами за домінування в Центрально-Східній Європі. На підгрунті цього суперництва гетьман сподівається досягти вигідного для українських інтересів антипольського фронту.
Переяславська рада — мета чи засіб, початок чи кінець?.. Гортаючи сторінки історичних видань майже десятилітньої давнини, важко зрозуміти запитальну інтонацію цих рядків.
Автор: Віктор ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, Інститут історії НАНУ  0
   
  • Андрій Безсмертний-Анзіміров

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар