«Прозваний град великий Київ...» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Прозваний град великий Київ...»

«Прозваний град великий Київ...»

Про походження Києва, його назви та деяких київських топонімів
Віктор ЯНОВИЧ, письменник, журналіст

Народна етимологія схильна пояснювати походження всіх топонімів у залежності від імен легендарних особистостей. Київський літописець, говорячи про походження назви свого міста, також спирався на народний переказ, вірогідність якого намагався обґрунтувати логічно: «Яко же бысть древле цесар Рим и прозвася в имя его град Рим. И паки Антиох — и бысть Антиохия... пакы Александр — и бысть в имя його Александрия. И многа места тако прозвани быша грады в имена цесарь тех и князь тех. Тако же и в нашей стране прозван бысть град великий Киев в імя Кия».

Разом з тим, найчастіше буває саме навпаки — люди одержують прізвища за назвою міст, із яких вони вийшли. Відомо безліч таких прізвищ, як древніх, так і сучасних (Ілля Муромець, Прокопій Кесарійський, Гомельський, Ковельський, Канівський тощо). Міста ж у багатьох випадках одержували назви від властивих їм характерних особливостей чи функцій, значущих для навколишніх поселень.

Здавна існувала версія про походження назви міста Києва від «києва перевозу». Незважаючи на незгоду з нею, її не міг проігнорувати і київський літописець. У «Повісті минулих літ» він пише: «Ини же несведуще, реша, яко Кий есть перевозник. У Києва бо бяше перевіз тъгда з оноя страні Дніпра — темь глаголаху: «на перевоз на киев».

Літописець не заперечував проти того, що колись біля Києва був перевіз, але думав, що свою назву він одержав від імені міста, засновником якого був Кий — не перевізник, а полянский князь: «Аще бы Кий перевозьник був, те не ходил бы к Цесарюграду. Но се Кий княжаше в роде своем и приходившю ему к цесарю, которого не свемы, но тъкмо о сем вемы, якоже сказають, яко велику честь приял есть от цесаря, при якому ходив цесари. Идущю же ему вспять (удруге. — В.Я. ), приде к Дунаеви и взлюби место и сруби градък мал и хотяше сести с родъм своим и не даша ему ту близь живущии. Еже и донини наречють дунайти «городище Киевець». Киеви же пришедшю в свой град Киев, ту живот свой сконьча».

Перевіз через велику ріку, гідний великого міста і пам’яті поколінь, навряд чи міг бути човновим. Імовірніше за все, він являв собою понтонний міст. Подібні споруди були відомі з глибокої давнини. Геродот повідомляє, що при поході в Скифию перський цар Дарій для переправи своєї сімсоттисячної армії через Босфор і Дунай наказав поставити борт до борту кораблі, поверх яких покласти дерев’яний настил.

Імовірно, київський перевіз складався з ряду човнів, накритих брусованим настилом. Таким мостом могли пересуватися обози з навантаженими возами. Завдяки перевозу місто ставало центром контролю торгових шляхів, що зв’язують Північ і Південь, Схід і Захід, і осередком торгівлі товарами з чотирьох сторін світу. Обмінюватися товарами тут було зручніше, ніж іти з ними в ризикований вояж за тридев’ять земель. У зв’язку з цим у Києві з’явилися факторії іноземних купців, склади, торги, фортеця і військова дружина для захисту всього цього господарства від грабіжницьких набігів і для стягування мита з небажаючих його платити. Перевіз перекривав рух суден річкою. Для їхнього пропуску він повинен був мати розвідну секцію. Київ перевіз був досить складною інженерною спорудою. Для його обслуговування, демонтажу на зиму (щоб не знесло весняним льодоходом) і монтажу навесні необхідно було мати бригаду кваліфікованих майстрів. Треба думати, що утримання та обслуговування перевозу з лишком окупалося митом, стягнутим за проїзд перевозом і за пропуск суден. Таким чином, перевіз став містостворюючим підприємством. Його значення для жителів міста, найближчої округи і для далеких народів важко переоцінити. Його власник, мабуть, одночасно був хазяїном міста, особою рівня князя, а не човняра. У цьому літописець не помилився.

Питання про те, чи одержало місто свою назву від перевозу, чи навпаки, подібне до питання про те, що було раніш — курка чи яйце? Головне питання — не в цьому. Понад тисячу років слов’яни називають своїх дітей іменами київських князів: Олеа, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава та інших. Чи не здається дивним, що цієї честі не удостоївся засновник «Матері міст руських»? Більше того, ім’я полянського князя — Кий не числиться ні в християнських, ні в язичеських слов’янських «святцях». Звідкіля ж назва міста і перевозу? Може, від якихось особливостей останнього?

Серйозною проблемою було утримувати перевіз, що являє собою понтонний міст, від зносу течією. Невідомо як вирішив її Дарій. Його ж спадкоємець Ксеркс, що почав похід на Грецію, при спорудженні подібного перевозу через Босфор наказав для утримання кораблів сплести спеціальний дуже міцний канат, простягнути його через протоку і закріпити на протилежних берегах. На Дніпрі, не такому глибокому як Босфор (має глибину приблизно 5 метрів і піщане дно), найбільш простим і надійним способом утримання моста від зносу течією було — забити в дно ряд паль ( колів , київ ) і до них прив’язувати човни. Ідея такого перевозу була реалізована киянами повторно через багато віків.

На нашу думку, перевіз, утримуваний палями, що їх у давні часи називали киями, цілком можна було назвати київ перевіз . До речі, як виявили археологи при розкопках у Києві на Подолі, береги річечки Киянки були укріплені від руйнування рядом паль — київ, від яких, мабуть, вона й одержала свою назву. Людей, що обслуговували київ перевіз, могли називати киянами, а їхнього хазяїна — Києм (незалежно від його імені власного), місто ж, у якому вони жили, — Києвом . Таке, на думку автора цих рядків, походження цих імен і назв. Якщо це припущення — вірне, то Кий в історії Києва був не один. Але літописець говорив про конкретного Кия.

НЕСТОР-ЛІТОПИСЕЦЬ, ЯКОМУ МИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ НАЙДАВНІШИМИ ВІДОМОСТЯМИ ПРО ПОХОДЖЕННЯ КИЄВА. СКУЛЬПТУРА М. АНТОКОЛЬСЬКОГО Досліджуючии візантійські хроніки, академік Б.А. Рибаков знайшов його прототип в особі антського князя Хільбудія, якого, за даними візантійського історика Прокопія Кесарійського, запросив на службу імператор Юстиніан. Нестор говорить про те, що градок Киевец Кий побудував на Дунаї при другому приході до цесаря. А Прокопій Кесарійський говорить про двох Хільбудіїв, обвинувачуючи другого в тім, що він облудно видав себе за першого. Про першого ж повідомляє наступне: «На четвертому році своєї єдинодержавної влади імператор, призначивши цього Хільбудія начальником Фракії, поставив його для охорони ріки Істра, (Дунаю. — В.Я. ) наказавши йому стежити за тим, щоб варвари, що там жили, не переходили річку. Справа в тім, що варвари, що жили по Істру — гуни, анти і слов’яни, часто робили такі переходи, завдаючи римлянам непоправну шкоду... Через три роки після свого прибуття Хільбудій за звичаєм перейшов ріку з невеликим загоном, слов’яни ж виступили проти нього всі поголовно. Битва була жорстокою, полягло багато римлян, у тому числі i їхній начальник Хільбудій». Археологічним підтвердженням описаних вище подій є знайдена під Константинополем надгробна плита з написом: «Хільбудій син Самбатаса» , датована 559 роком. Ця дата говорить про те, що події відбулися з другим Хільбудієм (чи при другому приході першого). Рішучий виступ придунайських склавинів проти союзника візантійців анта Хільбудія міг бути пов’язаний з тим, що 558 р. в землі антів вторглись авари. Підкоривши їх, вони вступили в союз із придунайськими склавинами та 559 р. почали війну проти Візантії.

Напис «Хільбудій син Самбатаса» підтверджує і походження Хільбудія з Києва, де, за повідомленням історика і правителя Костянтина Багрянородного (Х в.), знаходилася фортеця, що називалася Самбатас . Зведень про існування інших фортець з такою назвою немає. Очевидно, ім’я Самбатас, так як і Кий, не ім’я власне, а титул власника фортеці. Прецедентів іменування людей за назвою їхніх володінь існує безліч. Це можна навіть назвати європейською традицією.

Отже, в історії Кия, повіданій Нестором-літописцем, і в історії Хільбудія, викладеній Прокопієм Кесарійським, багато збігів:

1) київський князь — Кий — двічі ходив до цесаря за його запрошенням. Хільбудія двічі запрошував цесар;

2) цесар зробив Кию велику честь. Цесар призначив Хільбудія начальником Фракії та підпорядкував йому римський гарнізон;

3) Кий заснував на Дунаї «градок мал Киевец» — очевидно місто-фортецю біля києва перевозу для його обслуговування і захисту. Хільбудія призначили начальником важливої римської провінції з умовою, що не дозволить варварам переходити Дунай для війни з римлянами;

4) Кия не прийняли ті, хто жили неподалік. Проти Хільбудія виступили слов’яни, що жили на лiвому березі Дунаю.

5) Хільбудій був сином Самботаса, власника київської фортеці.

Розбіжності тільки дві, що стосуються:

1) імен. Однак, як зазначалося вище, Кий — це не ім’я, а скорочена назва посади, звання- титулу начальника чи хазяїна києва перевозу. До цесаря він ішов для будівництва подібної споруди. Можливе ім’я, сприйняте греками як Хільбудій, слов’янською звучало як Кийбудій. «Будій» українською і польською означає «будівельник». Тобто Хільбудій — це Кийбудій , будівельник києвих перевозів і замість спростування ми одержуємо ще одне підтвердження висловленої гіпотези.

2) місця смерті. Кий, за повідомленням літописця, помер у Києві. Хільбудій — на чужині. Якщо Кий закінчив своє життя в рідному місті, то дивно, що киянам не було відомо, який цесар його приймав, яку велику честь йому зробив і де знаходиться його, засновника міста, могила. Мабуть, у цьому питанні записаний літописцем поголос невірний. Або помилився Прокопій. Можливо, історія, яку він розповів про першого Хільбудія, відбулася з другим, а перший, побудувавши київ перевіз через Дунай, спокійно, але без слави, повернувся в Київ, де «живот свой сконьча».

Однак, мабуть, Київ був заснований раніше VI в. Про це говорять як численні знахідки на території Києва монет початку I тис. н.е., так і повідомлення географа II століття Птолемея про перебування на широті Києва міста Амадоки. До речі, грецькою амадока означає з’єднання брусів — брусовий настил, невід’ємну частину києва перевозу.

Костянтин Багрянородний стверджував, що «руські каравани, направляючись у Константинополь, збиралися в районі Києва, де переоснащували човни, готуючи їх до далекої морської подорожі», і вказав місце збору: «човни збираються в Київській фортеці, що називається Самбатас». Наголосимо, що саме «у», а не «біля». Фортеця у верфі потрібна була тому, що човни прибували з товарами. При переоснащенні човнів товари потрібно було складувати й охороняти. Звідси випливає, що фортеця охоплювала якусь дніпровську заводь, а, швидше за все, стояла в гирлі однієї з приток Дніпра. Ними могли бути або ріка Почайна, або ріка Либідь. Біля місця, де Либідь впадала в Дніпро, розташовані Бусове поле і Бусова гора . Бусова гора — пагорб між нинішніми вулицями Тімірязєва і Кіквідзе, який виступає в долину ріки Либідь із лівого берега, неподалік її гирла. Бусове поле — це рівнина, що прилягає до Бусової гори , над якою зараз розташовується велика транспортна розв’язка і під якою знаходиться станція метро Видубичі.

Якщо заглянути в етимологічний словник А.Г. Преображенського, то знайдемо, що буса, чи бус, давньослов’янське слово, що означає: корабель, човен, вид судна. Це слово зустрічається в стародавніх билинах. Наприклад, у билині про те, як «Василь Буслаєв молитися їздив», говориться, що на Каспійському морі козаки «грабують буси-галери, розбивають червлені кораблі». Тобто, буса чи бус являє собою вид судна, придатний для плавання по морю (очевидно, оснащений вітрилом), а прізвище Буслаєв означає корабельник чи мореплавець. Але що може означати назву «Бусове поле»?

Його значення, вочевидь, таке. Здавна і до недавніх днів технологія побудови кораблів передбачала розкладку перед збиранням всіх частин корабля на спеціальній просторій площадці, іменованій технічною мовою плазом. Слов’яни ж у древні часи могли називати його бусовим полем . Бусових справ майстри, ймовірно, жили поблизу на горі, яку через це назвали Бусовою . Звідси можна дійти висновку, що в гирлі Либіді на Бусовому полі розташовувалася стародавня верф, яку обгороджувала фортеця Самбатас. Тепер про значення назви Самбатас, що звучить не по-слов’янськи. Його намагалися вивести з різних мов. Існує понад десять різних версій, але одна з них дуже пасує до вищесказаного. У перекладі з германських мов, Самботас означає збір човнів ( sam — збір , botas — човни ). Звідси випливає висновок, що фортеця Самбатас була заснована якимось германським народом. Але яким і коли? У IX столітті в Київ прийшли варяги. Їхні діяння добре відомі, і серед них не числиться заснування фортеці Самбатас. Отже, треба йти далі в глиб століть.

У середині III століття на слов’янські землі прийшли готи. Їхньою кінцевою метою було завоювання Північного Причорномор’я, яким володіло Боспорське царство. Для цього потрібний був флот. Очевидно, він створювався готами спільно зі слов’янськими племенами боранів і карпів, з якими згодом здійснювали морські походи. У середині III століття вони розгромили могутнє Боспорське царство і стали хазяями Чорного моря, яке пізніше араби назвали Руським. Добралися готи й борани і до Малої Азії. Про їхнє вторгнення в Малу Азію 257 р. повідомляє Зосим. Він пише, що, опанувавши штурмом Пітіунтом і Трапезундом і, «спустошивши всю його область, варвари повернулися на батьківщину з величезною кількістю кораблів». А 264 р. готи і борани пройшли всередину Малої Азії до Антіохії. Ці дані підтверджені знахідкою в Києві на Оболоні скарбу рідкiсних антіохійських монет, викарбуваних незадовго до цього часу. У «Слові о полку Ігоревім» оспівується загадкове «время бусове», ймовірно, це час морських військових походів і торгових караванів, від яких у Києві залишилися численні скарби монет початку I тисячоліття.

Нарешті варто відповісти на запитання: що змусило киян відмовитися від Києва перевозу, що дав місту ім’я, багатство, славу і політичну могутність? Очевидно, варто шукати тих, кому це було вигідно. Звичайно, не корінним киянам. Насамперед, цього бажали північні купці і воїни: новгородці, руси та вікінги, для яких Київ був перешкодою на водному шляху «в греки». Їхнє ставлення до Києва було не кращим, ніж римлян до Карфагена. Не даремно вони називали Київ (а скоріше, київ перевіз) «чудищем на Днепре» та, ймовірно, неодноразово намагалися його зруйнувати. Зрештою, жителі півночі дочекалися свого часу. Він наступив під час правління Аскольда — колишнього підданого Рюрика, вельможі не князівського роду, що облаштувався зі своєю дружиною в Києві зі згоди киян. У 882 р. до Києва був посланий брат Рюрика — Олег, який підступно вбив Аскольда і посів його місце. Зміцнившись за допомогою військової сили на київському столі, Олег «чесно» виконує свою місію — ліквідує київ перевіз. При цьому він переходить до іншого способу добування коштів — накладає данину на сусідні племена, звільняючи їх від сплати данини хозарам. Олег займається тим, що нарощує військову могутність. Київ стає столицею держави, «матір’ю міст руських», славною не торгівлею, а військовими перемогами. А кияни під могутньою рукою Олега швидко забувають своє минуле і київ перевіз, який при Аскольді ще був.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2007-08-18 13:42:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар