Пробудження стежок - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Пробудження стежок

Пробудження стежок

Олександр Голобородько

ПОБЛИЗУ – КИЗОМИС, ВХІД ДО ГИРЛА ДНІПРА З ЛИМАНУ

Узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману уявляється мені величним історико-природничим музеєм, що постійно чекає на допитливих та енергійних відвідувачів. А ще – залою філармонії-акваторії, в якій постійно звучать симфонії вітрів та хвиль, пташині хорали та соло. В діарамах та експозиціях цього музею – піщано-черепашкове намисто прибережжя, витіюваті жовто-глиняні скелі-каньони з червонокнижною рослинністю, водні панорами, що сприймаються приїжджими за море, фантастичні хмари в небосфері, що нагадують могутні гірські пейзажі, по-заповідному нелякане птаство при берегах та у небі, уповільнено-затяжний рух пароплавів на далеких рейдах, рибальські човни-могікани, що вирушають «на воду» та повертаються «з води»… Певно, до цих пейзажів не були байдужими й стародавні літописці, які лишили нам нев’янучі історичні свідчення про посельців цих берегів часів освоєння Північного Причорномор’я…

Лиман хвилює з дитинства багатьох із нас, кому випало народитися на його берегах або «захворіти» ним під час приїздів. Артефакти сивої минувшини (старовинні монети, уламки знарядь праці, зброї тощо), віднайдені в дитячі роки на смужках чорного піску – залишках давніх культурних шарів, прибережному дні, що оголювалось у час сильних вітрів, в урочищах, що здавна притягували археологів, стали нашими  лінзами «глибокої різкості» у минувшину, назавжди зробили заручниками Прилимання, його природних чар та загадок. Як же не зацікавишся історією рідного краю, коли минулі часові пласти «тиснуть» на тебе такою багатою наочністю? Як же не ходитимеш до архівів та бібліотек, аби «контактніше», спираючись на історичні документи та свідчення, відчувати минувшину?

Вже не один рік, у літні місяці, ходжу у прилиманські походи з онуками, а тепла осіння пора традиційно кличе у мандрівки іншу нашу команду (автор цього фоторепортажу, науковець-філолог Ярослав Голобородько та ентузіаст краєзнавства учень Станіславської ЗОШ Данило Кавун). Хочеться нам пішохідно окреслити контури Гіпполаєвого мису, описаного «батьком історії» Геродотом, на «вістрі» якого знаходиться наше рідне село Станіслав, а обабіч – села Олександрівка, Широка Балка, Софіївка… Спочатку освоювали прибережжя та скелі неподалік Станіслава. Потім здійснили похід до Олександрівки. Минув час, і нас почала вже манити Скелька – урочище за 8 кілометрів від Олександрівки: поселення, що існувало тут в античні часи, входило до Ольвійської хори – сільськогосподарської околиці Ольвії. Рухаючись до Скельки та у зворотньому напрямку, пройшли близько 25 кілометрів, всотуючи в себе чудові «полотна» та енергетику Лиману, жовтавість зрізів скель різних відтінків, зазираючи у таємничість печер,  блукаючи «реліктовими» стежками…

Цієї осені ми пішли вже іншим «бортом» мису Гіпполая – у напрямку гирла Дніпра, а команда наша зросла на двох досвідчених гуру Прилимання.

Це Володимир Дегтяр, уродженець Олександрівки, нині мешканець райцентру Білозерка. Багато років викладав хімію в Олександрівській середній школі. Все життя цікавиться екологією, не раз вирушав у походи-розвідки – від Херсонщини до Криму – самостійно та з учнями, активно формував експозиції історичного музею у рідній школі. Плоди багаторічних пізнавань та роздумів Володимира Дегтяра про Лиман, його «біографію» вилилися в оригінальний краєзнавчо-екологічний твір під назвою «Там, де море воду п’є». От би віднайшовся видавець, який переймається долею Дніпровсько-Бузького лиману, цікавиться його минувшиною та майбутнім, й дав життя краєзнавчому альбомові Дегтяра, ілюстрованому оригінальними фотографіями та малюнками автора!

Ще один новий член нашої команди – мешканець Одеси, представник військової династії, офіцер у відставці, ерудит-краєзнавець Сергій Корнієнко. Він усіма фібрами душі прикипів до родових витоків своїх предків та земляків – зі Станіслава та інших сіл Білозерщини, намагається докопатися до багатьох джерел про рідні широти: ретельно вивчає свідчення про Південь України у державних архівах та музеях, відшукує маловідомі книжкові джерела, старовинні карти. За церковними записами вивчив майже всі родоводи земляків. У Фейсбуці пан Сергій організував просвітницький майданчик – загальнодоступну групу «Село Станіслав», в якій ділиться добутою інформацією про рідний край, закликає земляків до співробітництва. Це вже не краєзнавець-аматор, а фактично історик-науковець за покликанням.

У переддень походу ми обмінювалися з Володимиром та Сергієм думками щодо геологічного походження, утворення Дніпра, Дніпровсько-Бузького лиману, намагалися уявити більш ранні «контури» їх акваторій. За кілька останніх століть, через підняття рівня води в Лимані (наслідок трансгресії Чорного моря у пониззя Дніпра та Південного Бугу), прибережжя помітно змінило свої обриси – значні території, що колись були сушшю, стали водним дном.

ГЛИНА ТА КАМІННЯ – ЗАГАДКИ ПРИБЕРЕЖЖЯ ЛИМАНУ

На підставі різних джерел, Сергій Корнієнко висуває цікаві версії щодо колишніх берегових ліній Лиману, місць давніх глибоководних причалів суден. Зокрема, він вважає, що у сиву давнину Дніпровський та Бузький лимани могли існувати майже автономно, а умовний водорозподіл між ними могла забезпечувати Станіславська коса, видовжена глибоко в лиман, в район острова Янушевого. Зокрема, про значну протяжність коси у Лиман у минулі часи розповідала мені мама: мешканці Станіслава переганяли по косі на протилежний берег Лиману (як казали, «до Таврії») худобу на випас. Цікава думка пана Сергія і щодо Станіславської ями –найбільш глибокої ділянки на Лимані (близько 12 метрів), де відбувається відстій суден, що чекають своєї черги руху Херсонським морським каналом. У давні часи цього місця могла сягати суша, а саме заглиблення («яма») могло бути судноплавним причалом.

Наш маршрут 24 вересня був мовби заданий грою слова «мис»: ми вирушили від Золотого Мису, що на околиці села Широка Балка (пам’ятка археології національного значення – тут містилось поселення античної доби), до села Кизомис, що у пониззі дельти Дніпра. Особливо ж приваблювала на цьому шляху своєю загадковістю місцевість між Широкою Балкою та Софіївкою – урочище Глибока Пристань. Саме тут, в районі Глибокої Пристані, майже 240 років тому, могло виникнути місто Херсон, а заодно – морський порт, фортеця, суднобудівна верф та адміралтейство,  насамперед, завдяки глибоководній бухті, захищеній від західних вітрів Станіславським мисом. Цього не сталося, оскільки були враховані несприятливі обставини: місто існувало б у необжитій місцевості, поблизу загрозливої турецької фортеці Очаків.

РУЙНІВНА ДІЯ ХВИЛЬ

Відомий херсонський краєзнавець Михайло Мелконович Авдальян у своїй розвідці про Глибоку Пристань (бухта Глибока), опублікованій свого часу у газеті «Наддніпрянська правда», розкрив надзвичайно насичену історію цього лиманського простору – від античного до наступних часів. Тут містилось скіфське поселення еліністичного часу; про рід занять тодішніх мешканців свідчать знайдені під час розкопок зернотерки, грузила від неводів, точило, місцева та грецька кераміка. В часи Київської Русі (IX-XII ст.) у бухті Глибокій знаходили пристанище торговельні судна, що рухались великим водним шляхом «із варяг у греки». Тут бували бойові дружини Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира. У X столітті на Дніпровському лимані зіткнулися інтереси греків з Херсонеса та русів через рибальство у гирлі Дніпра. М. Авдальян писав, що у XIII-XV століттях у бухті Глибокій ловили осетрову рибу генуезці і виготовлену з неї продукцію вивозили до Італії. Про це повідомляв італійський історик Скалігер у своїх листах Кардану. XV століття, часи владарювання на великих просторах Півдня Великого князівства литовського… «В цих місцях уже тоді існувало литовське поселення Станіслав; через нього вздовж берега Глибокої бухти проходив Королівський шлях – дорога для походів поляків та литовців на Крим. Пізніше його використовували запорожці для перевезення солі з Ягорлицького лиману до Польщі» (М. Авдальян). Ще одне цікаве свідчення краєзнавця: після російсько-турецької війни 1768-1774 рр., для охорони кордонів від турків, на північний берег Дніпровського лиману були поселені запорозькі козаки; поблизу Глибокої Пристані знаходився козацький форпост, що складався з 500 чоловік пішої команди, котрі розміщувалися у 25 землянках та 30 куренях.

Глибока Пристань чимало років слугувала Херсонові. Внаслідок мілководдя дніпровських гирл, поблизу Глибокої Пристані здійснювалась перевалка вантажів з морських суден на річкові та навпаки. Через ту ж саму причину, спущені на воду в Херсоні судна, камелями (парні понтони) проводились до Глибокої Пристані й тут остаточно оснащувались.

Ось враження Сергія Корнієнка, який віднайшов рідкісну карту голландця за походженням, першого інженера в арміях Григорія Потьомкіна та Олександра Суворова Франца де Воллана із зображенням Глибокої Пристані:

«Мене дуже здивувало значне видовження Глибокої Пристані на цій карті. Можна уявити, скільки споруд знаходилось у цьому прибережжі у минулі часи! А ще я думаю, що Глибока Пристань продовжувалась у напрямках Широкої Балки та Софіївки.

Сама ж Софіївка виникла як поселення, що «кадрово» забезпечувало військовий гарнізон Глибокої Пристані (в старих метричних книгах зустрічається багато військових посад – комендант, вахтер, матрос…; були також і цивільні мешканці). За сучасними мірками, в районі Глибокої Пристані діяла військова частина з відповідною інфраструктурою, й тільки-но її «розформували», все, що тут залишилось, «оприбуткувало» місцеве населення…

Початок функціонування поселення Глибока Пристань припадає на другу половину V – першу половину III століть до нашої ери. З початком розвитку Чорноморського флоту тут виникає укріплення, що було підпорядковане Херсонському адміралтейству. Від сучасного села Софіївка до села Широка Балка протягнулись мережа складів для ремонту, спорядження та озброєння військових кораблів, арсенал тощо. На поселенні постійно знаходився військовий гарнізон. На  Мисі Станіслав розміщувалась батарея, що прикривала Глибоку Пристань від військової небезпеки».

Про те, що у минулі часи район Глибокої Пристані був забудований різними спорудами, очевидно, свідчить довга смуга подрібнених камінців у прибережжі – наслідок руйнування будівельного матеріалу лиманськими хвилями (див. фото). Загадково виглядали на фоні прибережних глиняних скель  й крупні кам’яні утворення, що періодично зустрічались на нашому шляху (див. фото). Взагалі – джерело каміння у Прилиманні дуже цікаве. Може загадка таїться у сусідньому урочищі Золотий Мис, підніжжя якого вистелене солідними камінними пластами? Згадуються цікаві спогади в одному зі старих джерел дopeвoлюційного xepcoнcького кpaєзнaвця, війcькoвого тoпoгpaфа Aвкceнтія Чиpкoва. Він відзнaчaв, щo з кaмeню, виpитoгo у гopoдищі Золотого Мису, у ceлі Шиpoкoму (Широка Балка? – О.Г.) cпopуджeнo цepкoвну oгopoжу і пepeдбaчaлocь звecти дзвіницю, a у міcтeчку Cтaніcлaв збудoвaнo цepкву з дзвіницeю... 

Можливо, до Глибокої Пристані ще повернеться увага українського та міжнародного судноплавства? Адже відомо, що мілководдя дніпровських гирл завжди гальмувало розвиток Херсонського морського торговельного порту. «За минулі роки суднопотік змінився і якісно, і кількісно, а пропускна спроможність Херсонського морського каналу досягла критичної межі; обсяги ремонтного черпання значно зменшилися, що призвело до невідповідності фактичних габаритів каналу проектним параметрам на багатьох ділянках, особливо  в його лиманній частині» (дисертація Олійник Т.В. «Забезпечення безпеки плавання суден в гирлах рівнинних рік»).  Маємо  зважати також, що дніпровський сток до Лиману в останні десятиліття значно знизився, процеси замулення Лиману посилюються. Поглиблення фарватеру на довгих ділянках лиманських каналів вимагає значних витрат. Чи не можна розв’язати проблему поліпшення лиманського вантажного судноплавства шляхом створення на узбережжі Лиману вантажно-розвантажувального причалу? Оптимальним варіантом, видається, був би підзабутий район Глибокої Пристані з глибоководним підходом…

Повертались по домівках з Кизомису втомленими, але з хорошим настроєм. Не полишає відчуття, що стежки довкіл Лиману все більш пробуджуватимуться та притягуватимуть до себе шанувальників мандрів: надто вже багато спресовано у цьому просторі часових «шарів», культур, занять, доль, можливостей, щоб можна було нехтувати цим багатством та байдуже відвертатися від нього.

Теги: Херсон
2016-10-13 12:45:00

   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар