Прагматичні розкольники - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Сергій Шебеліст » Прагматичні розкольники
Сергій Шебеліст

Кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст, Полтава

Прагматичні розкольники

Правляча нині команда завжди позиціонувала себе як «досвідчених управлінців» і «міцних господарників», які здатні «покращити життя вже сьогодні» та «подолати руїну», що залишили їм у спадок бездарні помаранчеві попередники.

Правляча нині команда завжди позиціонувала себе як «досвідчених управлінців» і «міцних господарників», які здатні «покращити життя вже сьогодні» та «подолати руїну», що залишили їм у спадок бездарні помаранчеві попередники. Акцентування уваги на вирішенні накопичених соціально-економічних проблем, на думку «Регіонів», мало б створити їм імідж прагматичних політиків і гарантувати підтримку реформ з боку суспільства, втомленого від нескінченного політичного протистояння. Ба більше, щоб заручитися симпатіями чи бодай часткою лояльності громадян, соратники Президента Януковича навіть пообіцяли накласти негласний мораторій на питання, що розділяють країну. Але, як невдовзі з’ясувалося, далі красивих і шляхетних декларацій справа не пішла.

Переможці виборів-2010 вирішили довго не бавитися в державників і демократів, якими вони нібито стали в часи урядування лідерів Майдану, та майже відразу взялися за масштабну ревізію політики помаранчевих революціонерів. Найбільш рішуче й завзято регіонали взялися за гуманітарну сферу, яка, щиро кажучи, ніколи не була їхнім «коником», на відміну від «національно-стурбованих», на думку прагматиків, українських патріотів, котрі надавали питанням мови, культури, історії та релігії надзвичайно великого значення. Справжнім шоком для проукраїнського табору стало призначення міністром освіти та науки одіозного Дмитра Табачника, який на догоду Москві мав узгодити «спільну історію» братніх народів, захистити російську мову від наслідків «насильницької українізації» та не допустити «переписування історії» й канонізації «фашистських посіпак». Кілька спроб опозиції – під акомпанемент «антитабачних» студентських протестів – відправити міністра-українофоба у відставку не увінчалися успіхом: у парламенті щоразу бракувало голосів, а Президент Янукович усе ніяк не наважувався звільнити регіонального «яструба», ксенофобські заяви та дії котрого шкодять в тому числі й гарантові та переносять частку відповідального на нього самого – раз він уже толерує дискримінаційну щодо українців політику й риторику свого призначенця.

Ще один потужний удар було завдано по національній пам’яті, коли в судовому порядку з подачі небайдужого громадянина відбулася дегероїзація Шухевича й Бандери – на тій простій юридичній підставі, що вони не були громадянами України. Невдовзі за цим не забарилося і вихолощення ролі Інституту національної пам’яті, на чолі котрого поставили ідейного комуніста Валерія Солдатенка, а ще перед тим – за часів уряду Тимошенко – керувати Державним архівом довірили його соратниці по партії товаришці Гінзбург. СБУ, що за президентури Ющенка оприлюднила багато матеріалів про злочини тоталітаризму, в нових реаліях також згорнула свою просвітницьку діяльність, адже, за словами її тодішнього шефа Валерія Хорошковського, українці вже дізналися все, що потрібно. Потім Верховна Рада ухвалила провокаційне рішення про використання червоного прапора під час відзначення 9 Травня, котре узаконив підписом Янукович, але згодом, після критики і бійок на ідеологічному ґрунті, несподівано скасував ручний Конституційний Суд.

Утім, мабуть, найбільше збурення в суспільстві викликали останні «мовні» ініціативи регіоналів, які, схоже, остаточно повірили у власну безкарність і проштовхнули недолугий проект Колесніченка – Ківалова, що насправді захищає не вимираючі й загрожені мови національних меншин, а підступно утверджує сильну й у доброму здоров’ї російську – звісно, коштом української. Остаточному ухваленню документу не змогли завадити ні опозиція, ні громадянське суспільство, ні представники інтелігенції, котрих, за цинічним висловлюванням парламентського «диригента» Чечетова, «розвели, як кошенят», пообіцявши при цьому розробити урядову програму підтримки української мови. Знаючи якість і світоглядні орієнтири правлячої команди, складно віриться в те, що робоча група (авжеж за участю пп. Колесніченка і Ківалова!) здатна гармонізувати мовну ситуацію в країні, міські й обласні ради якої наввпиредки імплементують положення «прогресивного» й «доленосного» закону. Правда, грошей, кажуть чиновники, вистачає на впровадження лише російської, а для інших міноритарних мов кошти нехай шукають їхні носії, якщо вже дуже хочеться гомоніти по-своєму.

За даними багатьох соціологічних опитувань, гуманітарні питання хвилюють українське суспільство далеко не в першу чергу, проте щоразу перед виборами недобросовісні політики витягують їх з шухляди й штучно роздмухують зі спекулятивною метою, відвертаючи увагу громадян від набагато складніших соціально-економічних проблем, укотре створюючи димову завісу для власного збагачення. Упродовж останніх двох з половиною років президентської каденції Януковича, що за іронією долі збіглися в часі з двадцять першою річницею Незалежності України, національній ідентичності були завдані настільки дошкульні удари, що вже пора було б і прокинутися, але українці все ще терплять. Утім, їхнє терпіння не безмежне – відчувши зневагу до власної гідності, просто так вони, сподіваймося, цього не подарують.

2012-08-23 16:06:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар