Повернення Переяслава - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Повернення Переяслава

Повернення Переяслава

Володимир Ричка

Восени нинішнього року міськрада Переяслава-Хмельницького на Київщині проголосувала за повернення місту історичної назви. Сучасну назву Переяслав-Хмельницький отримав у 1943 році, після звільнення від німецьких військ. Зміну назви тоді пояснили метою «вшанування пам’яті великого сина українського народу... основоположника союзу російського та українського народів» — Богдана Хмельницького.

Перейменування, радше «доповнення» історичної назви давнього українського міста на березі річки Трубіж іменем Хмельницького сталося на хвилі піднесення радянської «патріотичної» пропаганди, яка під час війни всіляко прославляла «визволення української землі від німецьких загарбників». До того, ще у недавньому 1935 році, Богдан Хмельницький характеризувався як «зрадник і лютий ворог українського селянства». Таким його змальовувала авторитетна на ті часи «Большая советская энциклопедия». У ній також зазначалося, що укладена ним Переяславська угода 1654 року «юридично оформила початок колоніального панування Росії над Україною».

Реабілітація Хмельницького розпочалася у 1938 році, коли історичну п’єсу Олександра Корнійчука «Богдан Хмельницький» взявся поставити на своїй сцені московський Малий театр. Затим на Київській кіностудії було знято повнометражний фільм «Богдан Хмельницький», який вийшов на екрани у квітні 1941 року. З початком радянсько-німецької війни завдяки старанню української патріотичної пропаганди Богдан Хмельницький зробив неабияку кар’єру. Щойно радянські війська зайняли Переяслав, газета «Правда» 11 жовтня 1943 року опублікувала датований попереднім днем указ Президії Верховної Ради СРСР про заснування ордена Богдана Хмельницького, а вже наступного дня вийшов і указ про перейменування Переяслава на Переяслав-Хмельницький. Його було опубліковано в центральній і республіканській пресі 13 жовтня 1943 року. Помилявся, виходить, Тарас Шевченко, який, шукаючи відповідь на питання: «За що ми любимо Богдана?» — стверджував: «За те, що москалі його забули».

Не забули... Згадали, дістали з переяславської калюжі, в якій його «викупав» Тарас Шевченко: «Якби то ти, Богдане п’яний/ Тепер на Переяслав глянув!.. Упився б! Здорово упивсь!/ І препрославлений козачий/ Розумний батьку!.. І в смердячій/ Жидівській хаті б похмеливсь/ Або в калюжі утопивсь,/ В багні свинячім/ Амінь тобі, великий муже!/ Великий, славний, та не дуже.../ Якби ти на світ не родивсь/ Або в колисці ще упивсь.../ То не купав би я в калюжі/ Тебе преславного. Амінь»; помили й одягнули у чисті шати «визволителя» України (під час війни радянське військове командування вручило дев’ять тисяч орденів Богдана Хмельницького) та призначили на історичну «посаду» об’єднувача України з Росією.

Отож, варто повернутися до правдивих витоків походження, замуленої радянськими пропагандистами постаттю Богдана Хмельницького, назви міста Переяслава. Перша писемна згадка про нього міститься у «Повісті временних літ» — грандіозному літописному творі початку ХІІ століття — під 907 роком. З-поміж небагатьох писемних джерел, на які опирався старокиївський книжник при створенні літопису, в його розпорядженні були  тексти русько-візантійських угод, укладених київськими князями у 911, 941 та 971 роках. Використовуючи матеріали першої з них — угоди Олега віщого з греками, літописець яскраво змалював переможний похід Олега на Візантію. Описуючи тріумф Русі під мурами Константинополя, він веде свою неквапливу оповідь про те, як Олег, почавши мир ладнати з грецькими цесарями, зажадав від них «дати воям своїм на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет, а потім давати уклади (контрибуцію) на руські городи — спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяславль, і на Полоцьк, і на Ростов, і на Любеч, і на інші городи, — бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі». В часи створення «Повісті временних літ» Переяслав був третім за своїм значенням містом після Києва і Чернігова. Ось чому літописець і включив його до переліку відомих йому найвизначніших градів Руської землі.


ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Оповідь же про заснування Переяслава вміщена у літописі під 992 роком, де йдеться про війну київського князя Володимира Святославича з печенігами, які наступали на Дніпровському Лівобережжі од Сули. Володимир, не гаючи часу, пішов зі своїм військом супроти них і стрів ворога на Трубежі: «І став Володимир на сій стороні ріки, а  печеніги на тій. І не наважувалися ці перейти на ту сторону, а ті — на сю сторону. Тоді приїхав князь печенізький до ріки, і викликав Володимира, і сказав йому: «Ти випусти свого мужа, а я — свого. Нехай обидва борються. І якщо твій муж ударить моїм об землю, то не будемо воювати три роки, якщо ж наш муж ударить вашим, то будемо воювати три роки». І розійшлися вони урізнобіч. Володимир, вернувшись у свій табір, став шукати такого воїна, який би взявся з печеніжином битися. Та не знайшлося такого сміливця. А назавтра печеніги вже свого бійця привели, а у Володимировому війську так ніхто і не зголосився стати на прю з ворогом. Аж тут до Володимира прийшов один старий муж, кажучи: «Княже, є у мене один син удома, менший. Від самого дитинства його ніхто не вдарив ним. Одного ж разу, коли я сварив його, а він м’яв шкуру, він розгнівався на мене і роздер шкуру руками». Хлопця зараз ж привели до князя, і той розповів йому все, що почув від батька. На що хлопець сказав: «Княже, я не знаю, чи переможу його. Спробуйте-но мене. Чи немає бика, великого й сильного?» Коли знайшли йому сильного бика, той сказав роздражнити його гарячим залізом і пустити бика. Коли ж бик мимо нього, схопив він його рукою за бік і вирвав шкуру з м’ясом, скільки йому рука захопила. І сказав тоді Володимир: «Можеш із ним боротись».

А назавтра прибули печеніги і стали гукати: «Чи нема вашого мужа? Наш ось готов!» Володимир же повелів тої ночі надіти оружжя. І приступили вони одні до одних, і випустили печеніги мужа свого, і був він превеликий і вельми страшний. Виступив також муж Володимирів, і, побачивши його, печеніжин посміявся, бо був він середній тілом. Затим, розмірявши відстань ніж обома військами, пустили їх одного на одного. І взялися вони оба, і стали кріпко держати один оденого, і удавив він печеніжина в руках своїх до смерті, і вдарив ним об землю. І вигукнули руси, а печеніги побігли, а руси погнали вслід за ними, рубаючи їх, і прогнали їх. Володимир же, рад бувши, заклав город на броду тому і назвав його Переяславом, бо тут перейняв славу отрок той».

Прийнято вважати, що ця хрестоматійна розповідь «Повісті временних літ» про молодшого сина старого Кожум’яки, який зумів приборкати розлюченого бика і здолати в поєдинку грізного печеніга (перейняв/переяв у нього славу), має фольклорну основу і є «народною етимологією», що пояснює походження назви цього міста. Історик Микола Корінний у своїй фундаментальній монографії про Переяславську землю, наприклад, нарахував чотири народно-етимологічних пояснення походження топоніма «Переяславль». Дослідник наполягає на тому, що «народна легенда про виникнення назви міста від імені села Переї (Славної) веде до якоїсь невиразної хазарській традиції. Perea або Pereja — давня назва Лівобережжя Йордану в Палестині (мальовнича Переяславщина аналогічно знаходиться на Лівобережжі Дніпра). Таким чином, цілком допустимо вважати, що єврейсько-хазарський вплив на вибір назви міста поступово видозмінюється і трансформувався в сучасну назву». Найбільш сприятливим часом виникнення топоніма у цьому випадку він вважав другу половину VIII — початок IX століття.

Літописна розповідь про виникнення Переяслава на місці описаного у «Повісті временних літ» двобою могла постати внаслідок переосмислення  біблійної історії єдиноборства Давида з Голіафом (1 Цар. 17: 23 — 51). При цьому літописець початку ХІІ століття не вповні розпізнав закладений у назві збудованого Володимиром Переяслава його змістовне символічне наповнення. Те, що було важливим і актуальним для Володимира Святославича та його сучасників — носіїв комунікативної пам’яті того покоління, в часи укладання літопису втратило свою злободенність, поступившись місцем іншій пам’яті про минуле. Комунікативна пам’ять, за визначенням Яна Ассмана, охоплює спогади, які пов’язані з недавнім минулим: «Це ті спогади, які людина розділяє зі своїми сучасниками».

Виписана у літописі історія Святослава закладає в язичницьке минуле Русі ідею її одвічної богообраності й претензію на спадкоємність християнських сакральних центрів правовірного світу, якими були Єрусалим, Царгород/Константинополь і столиця Симеона Болгарського — Преслав Великий, або Преславен град.  Ці рефлексії, очевидно, і визначили вибір назви третього за значенням після Києва і Чернігова міста «Руської землі» — Переяслава. Болгарська столиця Великий Преслав чи Переяславець (Малий Преслав) не стали центрами держави Святослава, але князь Володимир заснував власний Переяслав на південному кордоні хрещеної Руської землі, і цей кордон був схожим із дунайським кордоном Візантії — за ним простягався Степ, де кочували войовничі печеніги.

Переяслав став центром удільного князівства у 1054 році, коли після смерті Ярослава Мудрого, згідно з його заповітом, тут сів на княжіння його молодший син — Всеволод (1030 — 1093) . У 60-х рр. ХІ ст. поряд із Київською митрополією зі згоди Константинопольського патріархату в Переяславі була відкрита титулярна (сан титулярного єпископа був персональною відзнакою, а не церковно-адміністративною посадою) митрополича кафедра.. Церковне вивищення Переяславської єпископії відповідало тогочасній політичній системі, що склалася за володарювання старших синів Ярослава Мудрого. Стараннями Всеволода Ярославича та переяславського єпископа (митрополита) Єфрема у Переяславі розгорнулося грандіозне церковне будівництво. Було, зокрема, зведено собор святого архістратига Михаїла та церкву святого Андрія. Ця так звана єпископська частина переяславського дитинця знаходить, за свідченням фахівців, паралелі з архієпископським комплексом Преслава Великого. Володимир Мономах, який князював у Переяславі близько двадцяти років, продовжив справу свого батька. Запрошені ним візантійські майстри завершили будівництво комплексу споруд на території садиби єпископського палацу та звели церкву Успіння Богородиці на княжому дворі.

Покликані до життя градобудівництвом Володимира Великого та його спадкоємцями зримі й нині топонімічні реалії, наділені своєрідною сакральністю, доповнювали й унаочнювали книжні мотиви богообраності Руської землі, яка у багатьох пам’ятках давньоруської літератури покволом уподібнюється до Святої Землі. Не випадковим збігом, треба думати, був і вибір для міських центрів Середнього Подніпров’я таких назв, як Корсунь, Богуславль, Треполь, Халеп. Треполь і Халеп на Дніпрі, ймовірно, кореспондуються з християнськими центрами Близького Сходу — Тріполі й Халеб/Алеппо.

Незважаючи на круті заломи історії, впродовж віків Переяслав залишався важливим політичним і культурним центром України. Про його доленосне значення у долі країни промовляє те, що саме у переяславському контексті постала вперше зафіксована писемними джерелами назва «Україна». Переяславський князь Володимир Глібович, тяжко поранений у бойовищі з половцями на Сулі поблизу Римова 1185 року (сучасне село Бурімка Чорнобаївського району), знайшов свою лицарську смерть від отриманих ран у Переяславі.

Ось чому повернення Переяслава, повернення місту його історичної назви є своєчасним справедливим рішенням.  

Теги:
2017-12-15 01:15:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар