...За оцінкою зарубіжних фахівців, в Україні з 1917 по 1941 рр. (протягом яких тривала війна проти УНР, упроваджували насильницьку колективізацію, здійснювали Голодомор і ув’язнення українців у табори ГУЛАГу) окупаційною владою було знищено близько 15 мільйонів людей (при населенні близько 30 млн станом на 1917 рік). І це протягом одного покоління нації.

Про українців, яких було примусово вивезено на підневільні роботи до Норвегії, Австрії та Бельгії 1942-1945 років.
Хоча з часу закінчення Другої світової війни минуло 67 років і вже вивчено й досліджено багато різних сторінок цієї величезної масштабами і кількістю жертв трагедії, усе ще є сторінки, які, на нашу думку, практично маловідомі нашим співвітчизникам.

Перед кожним візитом глави української держави до Москви вітчизняні політики традиційно згадують про «проблеми» російської мови і знов починають мусувати тему про надання їй статусу другої державної. За спогадами уродженців так званих російськомовних областей України, «велике місце» в їхньому житті російська мова посіла лише після завершення Другої світової війни, та й то не одразу.

Фотосюжети зі святкування Пасхи вояками УПА досить поширені в масиві світлин українського збройного підпілля 1940-1950-х років (доречно нагадати, що фотографувати там взагалі заборонялося, а якщо й практикувалося - то лише під контролем командирів, на яких покладався обов’язок дотримання конспірації).

«Вчора вдалося побачити трансляцію “круглого столу”. Цікаво було послухати про те, що думають українці в Україні про внесок еміграції до української політики та культури» – то початок листа, що надійшов із міста Сальватор (Бразилія) від Маргарити Бжеської – доньки українського публіциста, історика Романа Бжеського, що наприкінці ХІХ ст. народився на Чернігівщині (до речі, родич Миколи Гоголя та кум Уласа Самчука).

Одеса відома в Україні й за кордоном. У кожного вона викликає свої асоціації - морські ворота України, ворота нового Сіону, Південна Пальміра. Досі вчені намагаються встановити дату заснування міста і з’ясувати, чи то була грецька колонія, морський форпост Великого князівства Литовського - Коцубіїв, чи лише турецька фортеця Хаджибей.

Коли мені було одинадцять років, батько проти маминої волі розповів про страхіття 1932-1933 років
Моя батьківщина – та, що і в Кирила Осьмака - Шишаки Полтавської області. Мій предок Афанасій Горіздра – сотник Шишацької сотні, одержав купчу на землю від Данила Апостола у 1711 році – на це є документи в Санкт-Петербурзі.

Окрім історичного і культурно-релігійного спектру, звернімося до політичної презентації нашої держави. Журналісти веб-проекту «Україна Incognita» представляють політичну модель України у зовнішньому та внутрішньому вимірах. Зовнішній вимір політики української держави – її взаємодія із партнерами-сусідами, та презентація свого історико-культурного надбання на міжнародному рівні.

Журналісти історичного веб-ресурсу намагаються представити національну культуру крізь призму певних персоналій, завдяки яким читач може проаналізувати основні характеристики і виклики тогочасної епохи. Культурно-релігійна парадигма минулого України представлена проблемними історичними колізіями, пов'язаними і з прийняттям християнства, і з бар'єрним розвитком літературного процесу...

Коли на побутовому рівні заходить мова про справедливий поділ сімейного матеріального спадку, нерідко між спадкоємцями виникають певні суперечки, які дуже часто вирішуються в суді. А чи й вирішуються? Адже, незважаючи на рішення суду, спадкоємці-родичі найчастіше залишаються кожен зі своєю думкою (в їхніх очах – найсправедливішою), незадоволені. Кожна держава, як і сім´я, також має певний спадок...

У межах своєї магістерської роботи намагаюся проаналізувати візію України, яку пропонує редакція «Дня» на сайті «Україна Incognita». Тому пропоную читачам проекту розглянути редакційний концепт України у трьох площинах: історичній, політичній та культурно-релігійній. Наразі звернемося до історії.

22 лютого виповнилось 70 років, як у Бабиному Яру німецькі окупанти розстріляли відому українську поетесу, члена Організації Українських Націоналістів Олену Телігу. Роковини трагічної смерті Олени Теліги — це аж ніяк не роковини смутку. Люди, що в цей день приходять у Бабин Яр, кладуть квіти до Пам’ятного Хреста, сповнені відчуттям причетності до образу, який втілює національну честь і благородство.