Читачі "Дня" онлайн - Україна Incognita
Україна Incognita » Читачі "Дня" онлайн

Читачі "Дня" онлайн

У невеличкому краєзнавчому музеї в містечку Горлиці, що розташоване неподалік лемківського села, в якому народився Богдан-Ігор Антонич (пам’ятаєте, «на ярмарку в Горлицях лемки червоне сонце продають»?), поета видно на портреті з квіткою весняного шафрану. Адже битви і війни мають свій кінець, герої відходять у пам’ять, а весна є кожного року, кожного року є молоді люди, які вітають життя і закохуються...
Признаюся, що частіше, аніж на Лемківщині, буваю в Перемишлі — звідки до її східних меж уже не так і далеко. А крім цього, і тут є лемки — як живі, так і мертві. Мертвий є хоча б колишній перемишльський єпископ Тома Полянський, родом із лемківського села Бортне, яке славилося майстернями кам’яних хрестів.
«Шахтинська справа» («Шахтинський процес») — «Справа про контрреволюційну організацію інженерів і техніків, що працювали в кам’яновугільній промисловості СРСР». Гірка прелюдія «до 37-го та інших років». Перший політичний процес в СРСР, під час якого засудили велику групу керівників вугільної промисловості Донбасу.
Унікальна експозиція древніх скіфських статуй, які тихо руйнуються біля обласного краєзнавчого музею по вулиці Дворцовій, привертає увагу перехожих своєю потойбічною екзотикою. У скульптурах є якась космічна енергетика. У їхніх творців така статуя на кургані символізувала зв’язок землі з небом, а небо у кочівників вважалося священним. Кам’яні скульптури є унікальними творами мистецтва, однією з візитівок України. Однак у Кіровограді такі раритети залишилися без турботливого нагляду.
Український народ пережив кілька геноцидів, одним з найстрашніших є депортація українського населення з Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини (тепер — територія Польщі). Ці землі ще з часів Київської Русі були заселені українцями. Ось як пише про це історик Володимир Сергійчук: «Розселення наших предків на захід — до Вісли, чітко простежується вже в часи Київської Русі. В період правління Ярослава Мудрого українці остаточно закріпилися в привіслянських територіях. Пізніше ці території відійшли до Галицько-Волинського князівства, яке визнавалося Європою як держава руського народу. Лише в XIV ст. ці землі потрапляють під владу Польщі».
Він став одним із авторів ІV Універсалу Центральної Ради, яким було стверджено об’єднання всіх українських земель в одну незалежну соборну Україну. Один із активних діячів європейського соціалістичного руху, організатор вишколів вільних профспілок в екзилі. Його праця «Нова історія СРСР», видана за кордоном, умить стала бестселером. Його ненавиділа радянська влада за відстоювання прав українців і недолюблювали свої брати демократи. Все це — про Панаса Васильовича Феденка, науковця, письменника, патріота.
Тепер геополітична ситуація зовсім інша. Якщо в минулі роки поневолені українці не мали належної кількості освіченої і патріотичної еліти, не встигли сформувати громадянське суспільство через величезні втрати і подолати страх перед каральними структурами імперій (охранкою, КДБ), то тепер ситуація зовсім інша. Нове покоління, яке народили і виховали в незалежній Україні, не має цих постколоніальних комплексів.
Чи від вигуку римського полководця Тонилія: «Satto» (зупинися) — не знаю, але ти, Сатанове, був величним містом, яке не раз грабували і спалювали, нищили твоїх мешканців, і тому увійшов у сучасну цивілізацію не таким, як у свої ліпші часи. Тебе нищили турки, татари, поляки, росіяни і... свої... Соромно про це казати — але воно так було.
Топонімічна ситуація, що складалася протягом багатьох років в містах і селах України, не відповідає духові часу і суверенному статусові української держави. Хоч як розглядай цю ситуацію з культурних, історичних, етичних чи іміджевих позицій, вона свідчить про помітний слід, що його залишила після Переяславської ради 1654 року імперська політика царського самодержавства Росії і комуністична ідеологія СРСР. Чужорідний характер походження цього сліду суттєво спотворив первісну європейську значущість культурних і духовних цінностей України і цим завдав значної гуманітарної шкоди.
Із дитинства не могла зрозуміти волелюбний характер тата, його вміння відстоювати своє, боротися за правду до надриву. Йшов по житті без підлабузництва та високих посад, часто — як по лезу бритви. У ті часи, коли це було особливо модно, не прагнув досягти якоїсь ваги в суспільстві через членство в Комуністичній партії. Зараз, спілкуючись із його друзями, однокурсниками та одногрупниками, співробітниками-журналістами, дізнаюся чимало нових моментів, за які дедалі більше починаю поважати свого тата, якого я мало знала...
Моя бабуся Марія має вже 84 роки, її пам’ять тримає чимало цікавого про минуле життя нашої родини, про війну, розкуркулення, а ще — про появу Київського моря, бо родом вона з тих мальовничих місць, які нині вже, на жаль, вкрила вода.
Я пригадую ще в дитинстві почуті розмови моїх рідних за сімейним столом бабусі й дідуся — батьків моєї мами — Степана та Марії Ткаченків та моїх прабабусь Уляни та Софії Козир (рідних сестер моєї прабабусі Олени), перепитую в бабусі про почуте ще змалечку.
На трасі Львів-Самбір, перед Рудками, стоїть вказівник, згідно з яким, звернувши вглиб на 1,5 км, можна побачити палац Фредрів-Шептицьких. Тут проводила свої юні роки мати одного з найпотужніших представників українського народу Андрея Шептицького Софія Фредро-Шептицька.
Вона народилася у Львові 20 травня 1837 року в родині відомого польського драматурга графа Александра Фредро. Отримала добру освіту, володіла, окрім польської, франзузькою, німецькою, англійською мовами. Мала талант до малювання, до писання. Малювала в основному образи святих та портрети близьких.
Опівдні 8 травня 1945 року в присутності представників СРСР, США, Англії та Франції був підписаний Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Так 9 травня стало радісним днем всенародного торжества — Святом Перемоги.
Після перемоги над Німеччиною нас перекинули до Монголії. Були ми тоді ще молодими воїнами. У складі 221-ої дивізії Забайкальського фронту під командуванням Малиновського Родіона Яковича, пройшовши спекотні пустелі Монголії, з боями Малий і Великий Хінгін, розгромили Квантунську армію.
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар