По той бік легенди - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » По той бік легенди

По той бік легенди

Микола Кузнєцов: нове прочитання біографії
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Про цю людину в радянські часи заведено було писати не інакше як про «легендарного розвідника», уславленого радянського героя, гордість знаменитого партизанського з'єднання «Переможці» (командир — Дмитро Медвєдєв), що діяло на Рівненщині у 1942—1944 роках. Дійсно ж бо, життя та військова біографія Героя Радянського Союзу Миколи Кузнєцова (1911—1944) наче оповиті серпанком легенди: в минулі десятиліття — героїко-романтичної (причому біографія реального Кузнєцова-людини була якнайретельнішим чином профільтрована та очищена від «негероїчних» фактів), а в останні 15 років — зловісно-таємничої. Легенда, про який би з її численних різновидів не йшлося, безперечно, має чималу притягальну силу; але, тим не менше, об'єктивне, справді нове прочитання біографії будь-якої «легендарної» людини можливе лише на грунті точних фактів історії. У випадку з Миколою Кузнєцовим досліднику доводиться неминуче долати неабиякі труднощі — бо цих точних фактів не так і багато (через це маємо певні підстави говорити про «загадку Кузнєцова»). І все ж таки долати їх треба — адже тільки таким чином можна відтворити справжню, звільнену від фальсифікацій, картину нашої історії.

Отож, що нам, власне, напевно відомо про Миколу Кузнєцова? Народився він 27 липня 1911 року на Уралі, в селі Зирянка (зараз це — Талицький район поблизу Єкатеринбурга, Росія). Зауважимо, що Микола (до речі, за метричними документами він мав інше ім'я — Ніканор) Кузнєцов був вихідцем iз родини міцного селянина-середняка, а ніяк не бідняка-«незаможника», що стверджувалось раніше. Брав якнайактивнішу участь у колективізації на Уралі (1929— 1930 рр.), проте (ось що цікаво!) «за приховування куркульського минулого своєї родини» був виключений з комсомолу в 1930 році і, очевидно, під загрозою арешту перебрався у глуху уральську глибинку — містечко Кудимкар, де працював лісничим. Через два роки був поновлений у комсомолі (але звернімо увагу: Кузнєцов ніколи не був членом ВКП(б), хоч називав себе «більшовиком»!), закінчив Iндустріальний інститут у Свєрдловську, працював конструктором на Уралмашзаводі, відзначався відмінним володінням німецькою мовою (запам'ятаємо це!), сильним, вольовим характером, холоднокровністю, зібраністю... І ще: як розповідають радянські біографи Миколи Івановича, «у березні 1938 року він почав виконувати особливі завдання в галузі державної безпеки». Буквально два рядки в усіх старих виданнях про життя цієї людини — і все; більш ніж скупо! Історикам, думається, варто було б розібратися: а що ж конкретно робив М.І.Кузнєцов, працюючи в сумнозвісних «органах» перед війною (протягом трьох років!). Дуже цікаве питання...

На українську землю Микола Кузнєцов ступив у серпні 1942 року. Ступив у рідкісній іпостасі: водночас розвідника і партизана. Як писали біографи, «він висадився у ворожому тилу під Рівному у розташуванні особливого партизанського загону «Переможці» (додамо. — цілком контрольованого НКВС! — І.С. ) під командуванням полковника Д.М.Медвєдєва». Нагадаймо, що Рівне тоді було центром так званого Рейхскомісаріату «Україна», на чолі якого Гітлер поставив лютого ворога українського народу — гауляйтера Еріха Коха. Через це значення цього провінційного міста; в якому були в 1941—1943 рр. розташованi керівні органи німецької окупаційної адміністрації, каральних структур гестапо та СС — значно зростало.

Перш ніж коротко розповісти про розвідувальну діяльність М.І.Кузнєцова (він же — Микола Грачов для бійців загону «Переможці», а для німецької окупаційної влади у Рівному — обер-лейтенант Пауль Вільгельм Зіберт, нібито «надзвичайний уповноважений господарського командування з використання матеріальних ресурсів Східних територій в інтересах вермахту») — має сенс зробити декілька загальних зауважень про особливості партизанського руху в Україні 1941— 1944 рр., адже Кузнєцов мав амплуа не тільки розвідника, а й партизана. Слід мати на увазі, що в документах радянського військового керівництва партизанський рух цілком правомірно було названо «однією з вирішальних умов перемоги над ворогом». Чітко розуміючи роль підривного, партизанського й розвідувального руху в тилу противника, і нацисти, і, з іншого боку, НКВС уже з 1942 року почали «залучати» до боротьби з партизанами місцеве населення, а надалі — створювати псевдопартизанські загони. Важливим є те, що партизанський рух не був справою винятково партфункціонерів; всупереч твердженням брежнєвських ідеологів про особливу роль ВКП(б), у лавах радянських партизанів чисельність комуністів і комсомольців становила відповідно лише 13,6% і 19,9% від загальної кількості бійців.

БУДИНОК У РІВНОМУ, ДЕ В РОКИ ВІЙНИ РОЗТАШОВУВАВСЯ ТАК ЗВАНИЙ РЕЙХСКОМІСАРІАТ УКРАЇНИ І ще два моменти. Кузнєцов, радянський розвідник-партизан, діяв на теренах Західної України (Рівненська, згодом Львівська область), де населення в переважній більшості, пересвідчившись, що слова Гітлера про Україну «Ми повинні стерти з поверхні землі цю країну та знищити її народ» (1942 рік) — це точне відображення справжніх намірів фюрера, перейнялося природним почуттям ненависті до окупантів і, без сумніву, підтримувало ОУН. Такі обставини сприяли загостренню непримиренної ворожнечі між радянським партизанським рухом, яскравим представником якого був «більшовик» та «російський патріот» (!), як себе характеризував Микола Кузнєцов, та масовими загонами націоналістів. Це була фактично українсько-радянська війна, в якій загинув і сам Кузнєцов (треба пам'ятати і про цю війну, не зводячи всі військові дії винятково до протиборства між нацистськими та радянськими військами!). Нарешті, потрібно не забувати про крайню жорстокість, яка була притаманна практично всім без винятку учасникам бойових дій — і саме тому тут важко засуджувати когось одного, або вже треба звинувачувати всіх без винятку, включно з тими, хто боровся «за праведну справу»: знищувались і прямі, безпосередні окупанти, і ті, хто їм хоч би непрямо співчував, і «посібники» ворогів, і донощики, і старости, і дрібні урядовці... Це диктували безжальні закони війни.

Є підстави вважати, що партизанський загін «Переможці», до складу якого входив і Микола Кузнєцов, виконував директиви 4-го Управління НКВС, до функцій якого входила, зокрема, організація, управління і керівництво бойовою діяльністю винищувальних батальйонів, партизанських загонів «особливого призначення» та диверсійних груп.

Необхідно зауважити, що становище такого, безумовно, сильного й непересічного розвідника, як Зіберт-Кузнєцов, було особливим: регулярно (в середньому 3-4 рази на тиждень) відвідуючи Рівне із розташування загону «Переможці», він був зобов'язаний враховувати, що, не будучи справжнім офіцером нацистської армії, не має жодного відношення до будь-якої офіційної установи гітлерівців у Рівному, та й взагалі до вермахту в цілому. Потрібні для нього знайомства з окупантами він налагоджував «приватним» чином. Майже кожен новий знайомий з часом представляв «Зіберта» своїм друзям вже як приятеля. Перебуваючи в Рівному на нелегальному стані, Кузнєцов не міг користуватися постійними квартирами — це було пов'язане з неприйнятною для нього реєстрацією у військовій комендатурі та поліції...

Коротко про підсумки розвідувальної роботи Кузнєцова у Рівному (жовтень 1942 — січень 1944 рр.). Ним були добуті для радянського командування, безперечно, цінні відомості про місцезнаходження польової ставки Гітлера під Вінницею (грудень 1942 року), про підготовку гітлерівським керівництвом масштабного наступу на Курській дузі (операція «Цитадель», кінець травня 1943 року). «Обер- лейтенант Зіберт» знищив високопосадових функціонерів окупаційної нацистської адміністрації: імперського радника фінансів на правах міністра, генерала Геля (вересень 1943 р.), генерала фон Ільгена та головного суддю Верховного німецького суду в Україні, генерала Альфреда Функа (листопад 1943 р.), віце-губернатора Галичини Оттона Бауера та начальника його канцелярії Гейнріха Шнайдера (це вже Львів, лютий 1944 р.). Був поранений «Зібертом» права рука нацистського сатрапа України Еріха Коха, його заступник, «урядовий президент» рейхскомісаріату України, генерал Пауль Даргель. Кузнєцов 31 травня 1943 року домігся особистої аудієнції у самого Коха, маючи намір знищити його, і лише винятково сильна охорона цього ката не дозволила розвіднику здійснити свій намір.

Але історична справедливість, безперечно, вимагає сказати й про інше. Всі вищезгадані акції були здійснені Кузнєцовим не в останню чергу і для того, аби спровокувати нацистські репресії проти українських націоналістичних кіл. Після кожного замаху розвідник залишав біля вбитих чи поранених гітлерівців відповідні документи, які начебто «доводили» причетність ОУН до подій, що, в свою чергу, спричиняло якнайлютіші репресії німців (зокрема, цим супроводжувалось вбивство О.Бауера у Львові).

Історія розпорядилася так, що подібна «спецгра» знищила самого Кузнєцова. На початку березня 1944 року, пробиваючись до радянських частин, розвідник вийшов у розташування вояків УПА, одягнених у форму Червоної Армії (за старою радянською версією, сталося це біля села Боратин поблизу Бродів на Львівщині, сучасні історики називають село Верба). Як писали історики за часів СРСР, Кузнєцов підірвав себе гранатою, побачивши фатальну помилку; сучасні документи показують, що він був розстріляний оунівцями 9 березня 1944 року. Ясно одне: постать М.Кузнєцова і зараз ще багато в чому настільки таємнича, неначе ця людина і сьогодні є кадровим офіцером розвідки...

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2006-01-13 10:27:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар