Під чужими мундирами – українські серця - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Під чужими мундирами – українські серця
   

Під чужими мундирами – українські серця

Тарас ПИЛИПОВИЧ, кандидат історичних наук, вчитель історії Рівненської гімназії «Гармонія» Рівненської міської ради

Із часу закінчення Другої світової війни минуло сімдесят років. Але багато її сторінок, зокрема участі в ній українців, доводиться переосмислювати. Маловідомою сторінкою світової історії є участь українців у складі польського військового формування – Армії генерала Андерса, яка виникла на території СРСР і пройшла свій нелегкий бойових шлях через Іран, Ірак, Сирію, Лівію, Єгипет та Італію.

Досліджуючи цю тему я мав особисті причини піти на такий крок. Із дитинства перебуваючи в гостях у бабусі, мою увагу привертала фотографія прадіда у польській військовій формі. На питання чому Андрій Павлович Лайко зображений в іноземному однострої – чіткої відповіді не звучало. Саме тому виник інтерес до вивчення життєвої долі мого прадіда. 

Мій прадід Андрій був людиною мислячою і соціально-активною. Вважаю, що його життєва позиція і вплинула на все його подальше життя. Коротко згадуючи життєвий шлях прадіда варто зазначити, що його поява у складі Армії генерала Андерса була безпосередньо пов’язана і з його минулим. 

Андрій Павлович Лайко народився у 1897 році в селищі Дерев’яне поблизу Рівного, на початку XX століття здобув педагогічну освіту в Житомирі, згодом брав участь у бойових діях Першої світової війни у складі царської армії, а пізніше у складі армії Української Народної Республіки. В міжвоєнний період був організатором культурно-просвітницької організації «Просвіта» у рідному селищі, яке в той час перебувало у складі Другої Речі Посполитої.  З приходом радянської влади у 1939 році на землі Західної України він, як і тисячі українців  був засуджений за статтею 54 п.13 Кримінального кодексу УРСР «За активні дії або активну боротьбу проти робітничого класу…». Міра покарання засудженому – вісім років ув’язнення з конфіскацією майна. Після оголошення вироку А. П. Лайко був направлений відбувати покарання до Старобільського табору НКВС, а згодом до Воркуттабору НКВС.

Варто зазначити, що у першій половині 1941 року у віддалених районах СРСР перебувало близько 320 тисяч депортованих радянською владою громадян колишньої Другої Речі Посполитої. Етнічний склад цієї групи осіб був різноманітний: поляки, українці, білоруси, євреї. До цього варто додати і польських військовополонених, що перебували на території СРСР з часу закінчення радянсько-польської війни у вересні 1939 року.

Згадуючи час формування Армії генерала Андерса на території СРСР потрібно зазначити, що це був найкритичніший момент війни для Радянського Союзу. З початку нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року і до 10 липня 1941 року німецькі війська просунулися в північно-західному напрямку до 500 км, а в західному – 350 км. Вони захопили Прибалтику, Білорусь і значну частину України. Саме тому, 12 серпня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ про амністію громадян колишньої Другої Речі Посполитої, а вже 14 серпня 1941 року було підписано військову угоду, яка передбачала створення в найкоротший термін на території СРСР польської армії. Командувачем військового формування був призначений генерал Владислав Андерс.

У процесі формування польського війська між польською та радянською сторонами виникали постійні суперечки щодо прийому до складу армії колишніх жителів Західної України, якщо ті були не етнічними поляками. Таким чином, вступ до війська українців був значно ускладненим. Досить часто українці змушені були приховувати власну національність для того щоб вступити до Армії генерала Андерса і вирватися з «радянського раю».

Зрештою, постійні радянсько-польські суперечки, проблеми із забезпеченням і постачанням, антирадянські переконання більшості солдатів армії – чинники, що прискорили прийняття спільного рішення про евакуацію Армії генерала Андерса на територію Ірану. Попереду у солдатів польського військового формування був нелегкий бойовий шлях до Апеннінського півострова.

Зі спогадів мого прадіда відомо, що незважаючи на постійні утиски з боку польського військового командування, в ході передислокації армії на території Іраку українці здійснили низку важливих кроків щодо організації в єдину національну групу. В період 1942-1943 років на території Іраку та Палестини українцям вдалося провести власні національні зібрання. Більше того, Андрій Павлович Лайко був учасником таємної зустрічі українців з представниками союзників в Тель-Авіві, головною метою якої було утворити власне національне формування під командуванням британської або американської військової влади. На жаль, ця спроба завершилися невдачею.

7 грудня 1943 року, після спільних домовленостей між У. Черчиллем та В. Сікорським, було прийнято остаточне рішення направити польське військове формування до Італії. Вже до 1 квітня 1944 року Армію генерала Андерса було передислоковано з території Єгипту до Апеннін й уведено до складу 8-ї британської армії. 

Починаючи з 7 січня 1944 року, спроби прориву німецької оборонної «лінії Густава» в районі гірського масиву Монте Кассіно військами союзників були безрезультатними. Дорога на Рим була блокована. Командувач 8-ї британської армії О. Ліз поставив генералу В. Андерсу завдання з прориву «лінії Густава» та її найпотужнішої частини – пагорба Монте Кассіно. Так, польське військове формування взяло участь в одній із найкровопролитніших битв Другої світової війни.

Цікавим є факт, що перший німецький бункер у бою під Монте Кассіно був знищений українцем М. Паньковцем з села Погоріловки, що біля Сарн сучасної Рівненської області. Українець, незважаючи на застереження товаришів та кулі ворогів, кидався від бункера до бункера. На жаль, після четвертого підірваного німецького бункера Михайла Паньковця вразила ворожа куля. Згодом українець був похований на тому ж місці, а польська поховальна група зафіксувала напис на могилі «Міхал Паньковець», несправедливо наголошуючи на польській національності військовослужбовця. Посмертно українця було підвищено до звання старшого стрільця.

Під час військових дій на Апеннінському півострові українці проявили властиву їм мужність, про що свідчать військові відзнаки. Назвемо лише частину досліджених імен українців, які були учасниками битви під Монте Кассіно. Різними бойовими нагородами були нагороджені українці-вояки Армії генерала Андерса: А. Лайко, Ю. Криницький, Є. Олтусь, В. Брід, М. Червінський, С. Диркач, Р. Клук, І. Пасербяк, І. Сокол, В. Трачук, Г. Андрєєв. 

Армія генерала Андерса після битви під Монте Кассіно продовжила свій бойовий шлях по території Італії. Українці брали участь у звільненні міст Анкона, Лорето та Болонья. У квітні 1945 року військове формування завершило свій бойовий шлях.

За підрахунками істориків відомо, що станом на 1945 рік у складі Армії генерала Андерса перебувало близько 3 тисяч українців. У 1946 році польське військове й еміграційне політичне керівництво було шоковане фактом формування прокомуністичної влади на території Польщі та мовчазним ставленням до цих подій союзників. Зважаючи на усвідомлення українцями ризиків переслідувань після повернення до СРСР із боку радянської влади, у вересні 1946 року більшість із них разом із польським військовим формуванням змушена була емігрувати на територію Канади та Великої Британії. 

Варто зазначити, що долю близько 3 тисяч українців зі складу Армії генерала Андерса повторив і мій прадід. Андрій Павлович Лайко у 1946 році змушений був емігрувати на територію Великої Британії, до міста Манчестер. На жаль, з часу ув’язнення у 1939 році і до смерті у 1964 році прадід так і не побував на рідній землі.

На надмогильному хресті Андрія Павловича Лайка написані наступні слова: «Народився на Волині, не дочекавшись волі України помер у смутку на чужині». На мою думку, цими словами можна описати долю декількох тисяч українців, що проливали свою кров під чужими мундирами за спільну та єдину перемогу. 

P. S. Пам'ять про несправедливо забутих українців, відновлена шляхом захисту кандидатської дисертації на тему: «Українці у складі Армії генерала Андерса в роки Другої світової війни» 17 квітня 2015 року у Національному університеті «Острозька Академія».

Теги:
2015-05-18 16:01:40
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар