ОУН-УПА на Дніпропетровщині: проти двох фронтів - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » ОУН-УПА на Дніпропетровщині: проти двох фронтів

ОУН-УПА на Дніпропетровщині: проти двох фронтів

Історик Павло ХОБОТ: Позиція націоналістів Східної України спричинила еволюцію поглядів в ОУН у бік багатопартійності
Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ

Історію ОУН-УПА зазвичай повязують з Західною Україною, але це не зовсім так. Підчас Другої світової війни, оунівське підпілля активно діяло у південно-східному регіоні. Свою боротьбу за самостійність України оунівці намагались вести на два фронти – проти нацистів та комуністів. Одним з потужних  центрів підпільної війни була сучасна Дніпропетровщина, де існувала розгалужена мережа ОУН. Дослідженням цієї  теми сьогодні  займаються молоді вчені, покоління яких сформувалось за два десятиліття незалежності. Завдяки їх зусиллям, поступово відкриваються напівзабуті сторінки вітчизняної історії. Втім, один з дослідників оунівського підпілля - дніпропетровський історик Павло Хобот вважає, що це тільки початок.

- Коли ви зацікавились історією оунівського підпілля на Дніпропетровщині?

- Майже два десятиліття тому – в 1992 році. В той час я навчався на історичному факультеті ДНУ. Якось прочитав, що на Дніпропетровщині під час війни діяло націоналістичне підпілля – це було дуже незвично. Незабаром я узнав, що на вечірньому відділенні навчається Дмитро Куделя, який так само цікавився темою ОУН і УПА. Ми познайомились, почали спілкуватися, подружилися. Дід одного з друзів Дмитра – Юрій Семенко, діяч української діаспори, вислав книгу Льва Шанковського «Похідні групи ОУН». Це видання з`явилося за кордоном ще у 50-ті роки. Але для нас воно стало «Біблією» - там було дуже багато інформації: як все починалось, як діяло підпілля. Інша справа, що працюючи в архівах, ми почали розуміти: щось було перебільшено, або не відповідало дійсності, але у будь-якому разі це був поштовх. Потім були пошуки людей, які діяли у підпіллі. Наприклад, у Дніпропетровську жив Олександр Кузьменко, який опинився у підпіллі ще юнаком. Він розповідав про своє життя, давав наводки де шукати інших підпільників. 

Дужий Петро (Д. Арсен, Крученко Сергій Михайлович, Сергій Білий), організаційний референт Крайового проводу ОУН(б) Південно-Східних українських земель у 1942—1943 роках

Одночасно, наші пошуки підтримало Братство вояків УПА. Багато часу ми працювали в архіві СБУ з розсекреченими кримінальними справами членів ОУН, мали можливість копіювати, збирати спогади людей, які на той час були ще живі. Розібратися було непросто, адже під час слідства підпільники навмисно давали неправдиві свідчення НКВС або списували все на тих, хто вже загинув, щоб не зашкодити живим товаришам. Доводилось з`ясовувати, порівнювати покази, щоб встановити істину. Результати ми публікували в пресі – в дніпропетровському журналі «Борисфен», газетах «Дніпровска правда», «Шлях перемоги» та інших. Потім Дмитро Куделя  захистив дипломну роботу на тему «Діяльність ОУН на Дніпропетровщині (1941-1944». З того часу накопичилось багато матеріалу, який ще треба обробити – він чекає свого часу.

Федорук Юрій-Костянтин (Лемко) — організаційний референт Дніпропетровського обласного проводу і провідник Юнацтва ОУН(б) у Дніпропетровську у 1942—1943 роках, крайовий референт Юнацтва ОУН(б) Південно-Східних українських земель у 1943—1944 роках

- Що вам вдалось довідатись про діяльність оунівців на Дніпропетровщині?

- По-перше, Дніпропетровськ на мапі ОУН був ключовим пунктом Сходу України. Підпілля існувало і в Харкові, Києві або Одесі, але якщо йдеться про схід, то це насамперед Дніпропетровськ. Він став базою для Південної похідної групи, які працювали в цілому регіоні. Основним завданням націоналістів було сформувати на місцях українську владу, щоб поставити німців перед доконаним фактом. Звичайно, це мала бути дружня до німців влада, але самостійна, українська. У перших числах вересня 1941 року у Дніпропетровську відбулись збори місцевої інтелігенції під керівництвом представника похідної групи Василя Регея, який повідомив, що у Львові проголошено Акт відновлення Української Держави, тому треба створити обласну управу. 

Кук Василь (Юрій Леміш, Степан, полковник Коваль, Юрко Медвідь, Ромко, Куркуль) — голова Крайового проводу ОУН(б) Південно-Східних українських земель із червня 1942 р., останній головнокомандувач УПА

Цікаво, що ця управа на чолі з професором П.Олійниченко мала свою печатку, де було написано «Українська держава». Німці, принаймні військові, які не сильно розумілися в політиці, були не проти. Але через деякий час, коли до Дніпропетровська прибула політична адміністрація, ситуація почала змінюватися. Відбулись арешти й управу було вмонтовано в систему окупаційної влади. Націоналісти повністю перейшли в підпілля. Однак, цей період ОУН використала для того, щоб місцеве населення довідалось про цілі та діяльність українських націоналістів. Відбувалось це у різних місцевостях по-різному. У Дніпропетровську німці діяли швидко. Що стосується таких міст як Нікополь або Кривий Ріг, там націоналістичні кадри інфільтрувались в адміністрацію. Криворізьку управу очолював Сергій Шерстюк, який одночасно керував місцевим проводом. Репресії проти націоналістів докотились і туди, але вже взимку 1942 року. До цього часу вдавалося використовувати місцеву пресу, наприклад, криворізьку газету «Дзвін», яка публікувала статті навіть з текстами листівок ОУН. В Кривому Розі націоналістам вдалось перейменували один з провулків на честь Євгена Коновальця. В Нікополі націоналісти також активно діяли в культурній сфері. Але загальна настанова була така – використовувати усі можливості для пропагування своїх ідей. Воювати одночасно проти комуністів і нацистів, не маючи відповідних ресурсів, було безглуздо. Адже на сході України ідея державності не була поширена, а про ОУН навіть не чули. Тому максимально використовували легальні механізми пропаганди і агітації.  Працювати намагались через такі організації як «Просвіта», українські театри, автокефальну церкву.

Перепадя Петро — учасник підпілля ОУН(б) у Нікополі, остарбайтер у Штутгарті, військовослужбовець Радянської армії, політичний в’язень мордовських таборів

Таким чином поширювалась ідея української незалежності. З підпілля розповсюджували листівки, по містах і районах створювали мережу. Треба сказати, що оунівські структури були складними. Було коло членів, які прийняли присягу – так звані «заприсяжені», дійсні члени ОУН, а було й ширше коло – низовий склад підпілля, де часто не дотримувались чіткої конспірації. Для роботи з симпатиками використовувались гуртки, проводились лекції, читали книжки. Переважно це була місцева молодь – колишні комсомольці. Стратегія ОУН була така – накопичувати сили, а коли Німеччина і Радянський Союз знесилять один одного у боротьбі, підняти в Україні повстання. Для цього треба інфільтруватися в поліцію, органи управління, освіту і таке інше. Передчасно піднімати повстання було неможливим. Одночасно шкодили нацистам, наприклад, заважаючи вивозити молодь на роботу в Німеччину. Не секрет, що певна частина безробітної молоді піддалась на німецьку агітацію і спочатку добровільно їхала працювати на підприємствах. Але невдовзі, коли бажаючих почало бракувати, німці вдалися до примусу. Члени ОУН організовували втечі, аби молоді люди могли сховатися від каторжної роботи. Існували у підпіллі й боївки, які іноді вдавалися до акцій помсти і вбивали німецьких прислужників. Вбивали й самих німців, але робили це в крайніх випадках, бо у відповідь нацисти страчували заручників з  українського населення.

Пронченко Михайло — поет, редактор газети «Дзвін» (м.Кривий Ріг), розстріляний німцями 1942 року за належність до націоналістичного підпілля

- Хто керував підпіллям у Дніпропетровську – бандерівці чи мельниківці?

- Це були бандерівці, які орієнтувалися на Акт відновлення Української Держави від 30 червня 1941 року. Бандерівці були більш радикальними, ніж мельниківці, а співпраця з німцями ними розглядалася як тактика, і в будь-який момент вони могли німців «кинути», якщо казати сучасною мовою. Із тимчасової співпраці з нацистами вони вижимали все, що можливо. У той же час, як відомо, керівники ОУН – С.Бандера та Я.Стецько не погодились відкликали Акт відновлення Української Держави, заплативши за це перебуванням в концтаборі. Так чи інакше, але я нічого дивного тут не бачу, бо вони керувались правилом: ворог мого ворога – мій друг, особливо на тлі Голодомору та «визволення» Західної України радянськими військами у 1939 році. Хорвати і словаки таким чином за допомогою Німеччини створили свої національні держави. Так само сподівались на це й українські націоналісти.

- Чому нацисти в Україні поводились інакше?

- Треба сказати, що різні відомства Третього рейху мали свій підхід до українського питання. Абвер свого часу створив два батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», які українські націоналісти розглядали як початок створення національної армії. Але нацистська еліта і особисто Гітлер мали свої плани щодо використання «життєвого простору» на Сході. До того ж, серед українських націоналістів не було єдності. Мельниківці, лідери яких брали участь у Першій світовій війні і національних змаганнях 1918-21 років, були лояльнішими до німців. Вони значно більше були інфільтровані в окупаційну адміністрацію або поліцію. Втім і вони мали невелике підпілля, а деяких мельниківців, наприклад, О.Телігу або О.Ольжича німці взагалі розстріляли. Бандерівці – це молоде й радикальне покоління націоналістів, яке виросло і сформувалось за часів польської окупації Західної України.

Регей Василь (Кіт) — перший голова Дніпропетровського обласного проводу ОУН (б) 1941 року, організатор Дніпропетровської обласної управи

- Скільки людей було в оунівському підпіллі на Дніпропетровщині?

- За підпільними звітами - біля п`ятьох тисяч, але за даними обласного СБУ – 800 осіб. Хоча повного списку немає. Судити про чисельність можна по кількості репресованих радянськими органами. Враховуючи високу «кваліфікацію» СМЕРШ, НКВС, МДБ все підпілля було якщо не знищене, то описане в документах. З них можна зробити висновок, що за віком більшість підпільників були молодими людьми до 30 років. Спочатку в основному це були галичани з похідних груп, потім – багато місцевих. Серед них переважають дві категорії – по-перше, це молодь, яку в Червону Армію не встигли мобілізувати за віком, за станом здоров’я, або це дівчата. По-друге, це старі націоналісти, які залишились ще з часів громадянської війни, якщо їх не було знищено  сталінським режимом. Звичайно, серед керівництва підпілля переважали галичани, але чим далі до низових організацій, тим більше місцевих жителів. У складі підпілля були в основному українці, але багато було й росіян, представників інших національностей. В 1941 році у листівках ОУН можна було знайти антисемітські висловлювання, пов`язані з єврейським походженням частини більшовицького керівництва. Щодо рядових євреїв, то були факти, коли члени націоналістичного підпілля переховували їх від нацистських репресій. Наприклад, тереновий провідник ОУН(б) Нікопольщини Федір Вовк визнаний «праведником світу».

Вовк Федір (Голубенко) — голова земельного відділу Нікопольської міської управи під час окупації, член ОУН(б), імовірно, тереновий провідник ОУН (б), «праведник світу» за врятування єврейської родини

- Де було найактивніше підпілля?

- Це Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Нікополь, Дніпродзержинськ, Новомосковський район, але в тій чи інший мірі мережа була скрізь. Дніпропетровщину можна порівняти з сусідньою Донецькою (Сталінською) областю. Як це не дивно, й там був достатньо серйозний рівень роботи підпілля і вона краще досліджена, ніж на Дніпропетровщині. Я вже сказав, що Дніпропетровськ був центром цілого регіону на південному сході України, а крайовим керівником був Василь Кук – майбутній останній головнокомандувач УПА. Він приїхав до Дніпропетровська навесні 1942 року і залишався до кінця німецької окупації. В місті було кілька конспіративних квартир, де він мешкав. На початку 90-х, коли ми почали вивчати історію націоналістичного підпілля, В.Кук приїхав до Дніпропетровська і особисто показав де були ті квартири. Ці будинки стоять досі на розі проспекту Кірова та вулиці Ульянова, а також на розі вулиць Чкалова та Карла Лібкнехта. З Дніпропетровська В.Кук координував діяльність підпілля на території кількох областей, збирав політичну інформацію, передавав колегам. 

Самотовка Ярослав — член ОУН(м), перекладач при Дніпропетровському університеті в роки німецької окупації, зник безвісти у 1943—1944 роках, вірогідно, знищений німцями

За час війни на Дніпропетровщині загинуло чимало підпільників ОУН. Найбільші розстріли відбулись у Кривому Розі, де загинув керівник Сергій Шерстюк і редактор газети «Дзвін» Михайло Пронченко. Але були і «гуманні» випадки - наприклад, першого керівника обласного підпілля Василя Регея німці хоча й заарештували, але оголосили «почесним в`язнем» - до тюрми на Лонцького у Львові його супроводжував у поїзді армійський офіцер. Щоправда, таке ставлення лише дезорієнтувало Регея, що завадило йому вчасно втекти. Треба зазначити, що на початку Другої світової війни ОУН бачила майбутнє України, як держави фактично з однопартійним режимом на чолі з провідником, але з 1943 року почалась еволюція до ідеї багатопартійності та соціал-демократії. Значну роль в цьому відіграла позиція націоналістів у Східній Україні, в тому числі і нашої області.

- Що сталося з оунівським підпіллям на Дніпропетровщині, коли повернулися радянська влада?

- Була вказівка керівництва ОУН(б) формувати загони з підпільників і відправляти їх в УПА. Ці групи добирались до кіровоградських та уманських лісів по-різному. Деякі наштовхувались на німців і були заарештовані або розігнані, але багатьом вдалося долучитися до збройних загонів. Ми знайшли два десятки дніпропетровців, які воювали в УПА, але, звичайно, їх було більше, бо до повстанців приєднувались колишні бійці Червоної Армії, які втекли з німецького полону. Потім частина дніпропетровців опинилась в еміграції. Ті, хто залишився на Дніпропетровщині, потрапили під зачистку. Майже всіх було заарештовано, засуджено і вислано до Сибіру. Траплялось, що засуджували зовсім невинних людей. Наприклад, один хлопець підвіз велосипедом дівчину-зв`язкову і сам потрапив до рук НКВС. Органи створювали  підставне підпілля для того, щоб виловити націоналістів. Вціліти вдалося небагатьом. Було й таке – колишніх членів підпілля мобілізували у радянську армію, вони воювали і одержали нагороди, але потім каральні органи знаходили їх і відправляли до радянських таборів. Цікавий випадок трапився з Василем Регеєм. Йому вдалося вижити і після війни він працював заступником директора Учительського інституту у Дрогобичі , став депутатом, але у 50-х роках на Заході вийшли спогади, де колишні соратники відкрито згадували його, вважаючи, що він давно загинув у німецьких таборах. В тому числі через це В.Регея знайшли і засудили. Не менш цікава ситуація була й у нас, адже ми теж написали, що його немає серед живих. Але несподівано одержали від В.Регея листа, що він живий. Так одну й ту ж людину двічі ховали. Треба сказати, що багато з тих, хто був заарештований, за їх словами, справжніми націоналістами стали лише в тюрмі або на засланні, взнавши там, що любити Україну – це кримінал. Багато з них після покарання на Дніпропетровщину не повернулися. Хоча були й такі, що повністю інтегрувалися у радянське життя. Їх свідчення дуже цікаві для історика.

- Скільки спогадів ветеранів оунівського підпілля ви записали?

- Ми встигли записати до десяти осіб, які ще були живі. Реагували вони на наші звернення по-різному, але більшість розповідали про все відверто. За моєю оцінкою, нам поки вдалося дослідити лише третину або половину матеріалу. Дуже багато документів знаходиться в архіві СБУ в Києві. До них ще не дійшли руки дослідників. Мій товариш Дмитро Куделя трагічно загинув кілька років тому. Досі лежать не оброблені спогади, архівно-кримінальні справи членів ОУН. Минулого року під моїм упорядкуванням було видано збірку статей «Діяльність підпілля ОУН на Сході України». Сподіваюсь, що в наступному році вийдуть з друку нові статті та книжки. Взагалі є ідея видати путівник, в якому буде вказано пам’ятні місця, де діяло націоналістичне підпілля на Дніпропетровщині. Варто було б видати й іменний покажчик, персональну історію членів підпілля, а також відкрити у Дніпропетровську меморіальні дошки на будинках, де знаходились конспіративні квартири підпільників. Можливо, у майбутньому вони таки з`являться.

2011-12-23 10:10:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар