Ольвія, Кінбурнська коса, острів Березань - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Ольвія, Кінбурнська коса, острів Березань

Ольвія, Кінбурнська коса, острів Березань

Олег Коцарев, фотографії надано автором

Стара приказка «Не було би щастя...» вповні здійснилась останніми роками у материковому українському Причорномор’ї. Захоплення Росією Криму та радикальне зменшення в українців бажань і можливостей подорожувати цим півостровом призвели до того, що наші співгромадяни звернули увагу на інші цікаві місця. Зокрема, це стосується таких трьох колоритних історичних і природних пам’яток, як руїни античного міста Ольвія, Кінбурнська коса та острів Березань. Відстояне 2014-го року нашою країною морське й лиманне узбережжя, на якому можна не лише купатися.

РУЇНИ «ЩАСЛИВОГО МІСТА» БЕЗ ТУРИСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Про Ольвію, славну історію й непросту сучасність цього міста «День» писав уже неодноразово. Поліс, як вважають фахівці, був заснований у середині шестисотих років до Різдва Христового вихідцями з Мілета, найбільшого міста Іонії. Входив до Афінського морського союзу. Із часом Ольвія («Щаслива») перейшла у підпорядкування скіфів, з якими елліни щораз більше змішувались (власне, торгівля між «еллінським світом» і «варварами» була головною функцією міста), потім входила до елліністичних держав і до Римської імперії. Але в ІІІ — IV століттях нашої ери, після нападів готів і гуннів місто геть занепало і зникло. Це, звісно, коротко та схематично, а детальніше можна дізнатись у самому заповіднику. Як туди дістатися? Для початку треба приїхати до Миколаєва. А вже звідти — автобусом до села Парутине. Автобуси ходять не вельми часто, поїздку краще максимально прорахувати заздалегідь, маючи на увазі й те, що вибратися з Парутиного теж буває проблематично, та й нічліг не завжди легко знайти — за великим рахунком, туристичної інфраструктури тут немає взагалі.

І все ж монументальна краса навіть повністю зруйнованої Ольвії вабить. Від самого міста лишилися самі фундаменти, кургани, вівтарі, рештки стін, вали. Такий собі Херсонес без колон і з інакшою природою. Пагорби Ольвії вкриті буйними степовими травами, обриси схилів монументальні, з них відкривається чудовий краєвид на злиття двох лиманів — Бузького і Дніпровського.


ФУНДАМЕНТИ АНТИЧНОЇ ОЛЬВІЇ

В Ольвії є два музеї, один із них — у дуже мальовничому маяку. В них є інформація про історію міста-республіки, зразки археологічних знахідок. Серед них, наприклад, чудова кераміка з чорнофігурним вазописом, могильні камені або характерні місцеві монетки з дельфіном — головний сьогоднішній символ міста. Розкопки за участю археологів із різних країн активно тривають і тепер. Є й «неофіційні», та це тема для окремої, не туристичної розмови. Якщо пройти наскрізь усю територію Ольвії, можна вийти до гарного піщаного берега. Тут зупиняються в наметах туристи і нелегальні археологи. Місце колоритне, налаштовує на спокій, задуму та відпочинок.

НА МЕЖІ МОРЯ Й ЛИМАНУ

Раніше зовсім маловідома, Кінбурнська коса останнім часом різко увірвалася в українську туристичну сферу. Так само різко врізається цей гострий півострів у водяний огром на межі Дніпро-Бузького лиману і Чорного моря.

Спокійно дістатися сюди можна лише морем із Очакова (знову-таки заздалегідь зорієнтувавшись, як знайти катер, як приїхати до міста вчасно і т.п.), хоч автомобілісти-екстремали на позашляховиках часом заїздять і суходолом із Херсонщини, через малопрохідні піски. Завдяки такій відрізаності тут дуже малолюдно. Коса належить до Чорноморського біосферного заповідника. Частина півострова — степова, на кінчику — майже суцільні піски, є й стародавній ліс, який дехто з дослідників ототожнює з античною Гілеєю, згадуваною ще Геродотом, важливою для грецької міфології місцевістю у Скіфії. Тут живе багато птахів — від звичайних чайок-мартинів і до білої чаплі. Вистачає — увага! — змій.

Колись на косі була і козацька Прогноївська паланка, і турецька фортеця Кінбурн. На останню кілька разів нападали козаки, брали штурмом війська Російської імперії (збереглася могила кошового отмана Сидора Білого, померлого від поранень під час одного з боїв за Кінбурн), аж нарешті її зруйнували за умовами закінчення Кримської війни. Від фортеці лишилися рештки валів поблизу села Покровське.

Заповідна природа, чисте море, оглушливі кольори, історична пам’ять і тиша, рідко порушувана чимось, крім птахів і хвиль — головні сьогодні радості подорожі до Кінбурнської коси. А неподалік її гострого завершення, де на диво неозброєним оком видно межу води лиману й моря, навічно став на мілину корабель: він попереджає про небезпеку інші численні судна стратегічного «гирла Дніпра» та наводить на філософічні роздуми звичайних мандрівників...

МОРСЬКИЙ «БЛОКПОСТ» БЕРЕЗАНЬ

Неподалік Очакова в невеличкій бухті розташувалося курортне селище Рибаківка. Тобто курорт із Рибаківки, відверто кажучи, слабенький, популярний в Україні лише через свою бюджетність. Зате з Рибаківки найближче (лише 2 кілометри!) до острова Березань — іще одного давнього та цікавого об’єкта нашого якнайпівнічнішого Причорномор’я.

На острові, що колись, як вважають, був півостровом, у давнину розташувалося грецьке поселення Борисфеніда. Вочевидь, воно було пов’язане з Ольвією (хоч і з’явилося раніше) та загалом розділило його долю. Пізніше жили тут і слов’яни, бували варяги — зокрема, на Березані знайдено надгробок із рунічним написом, на острові цілком міг бути торговельний чи силовий перевалочний пункт, «морський блокпост» вікінгів. Османська імперія тримала на острові фортецю, яку взяли наприкінці XVIII століття чорноморські козаки під орудою відомого Антона Головатого.

За часів панування турків, кримських татар і ногайців цей регіон (між Дністром і Південним Бугом) мав назву Єдісан. За однією з версій, саме за співзвуччям із цим іменем утворилась українська Березань — звісно, місця тут геть не березові. Взагалі, тюркське минуле Південної України лишається для нас білою плямою. Чим жили та якими були Хаджибей (Одеса), Аче-Кале (Очаків), Кінбурн і багато інших міст та територій? Варто би знати про це щось поза колонізаторськими ідеологемами ХІХ століття...

У ХІХ і ХХ століттях на Березані були вже російські, а потім радянські фортифікаційні споруди, остаточно добиті в Другу світову війну. Саме від цих найновіших будов і лишилися найпомітніші кам’яні руїни на острові. Ще на пагорбі посередині стоїть сучасний каркасний маяк, а трохи далі — монумент тому самому лейтенанту Шмідту, розстріляному саме на Березані (на цьому розстрілі ґрунтується радянська та великою мірою пострадянська міфологія острова). Археологи тимчасом продовжують знаходити сліди давнішого життя.

Екскурсії на Березань зазвичай коротенькі, тривають лише годину, а самотужки сюди дістатися непросто. Тож радше за все для вас острів залишиться цікавим, інтригуючим, коротким спалахом: густі трави, дерево, що проростає через пробиті перекриття фортечних підземель, загадкова пилюка розкопок, дрібненькі коси з гальки, що заходять далеко у море, якими можна прогулюватися по коліна у воді, дух пригоди та нескінченний вітер. Він дозволяє порівняно стерпно переносити навіть найспекотніші дні на цьому майже позбавленому захисту від Сонця клаптику землі.

Теги:
2015-09-18 14:36:00

   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар