Ольга Басараб - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Ольга Басараб

1 вересня 1889 народилася українська громадська і політична діячка Ольга Михайлівна Басараб (уроджена Левицька,1889-1924), активістка українського національного руху. Зв'язкова полковника Євгена Коновальця, першого голови ОУН. Проводила благодійну і гуманітарну роботу, яку відзначав Міжнародний Червоний хрест, а також військову або розвідувальну роботу від імені українського підпілля. Загинула в польській в'язниці.

Згадуючи сьогодні Ольгу Басараб, заарештовану польською поліцією у 1924 році, реально звинувачену у збиранні розвідувальної інформації і закатовану у львівській в’язниці, мимоволі згадуєш нескорену українську льотчицю Надію Савченко, яка вже цілий рік нудиться у російській в’язниці, а також численних волонтерок, які з ризиком для свого життя допомагають українським бійцям у зоні проведення Антитерористичної операції на Сході України.

Народилася Ольга в селі Підгороддя на Рогатинщині в родині відомого громадського діяча священика Михайла і Савини (з стародавнього українського шляхетського роду Стрільбицьких) Левицьких. Вона мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина. Северин Левицький (пластовий псевдонім - Сірий Лев  - український пластовий та громадський діяч, перший Начальний Пластун (стоїть на чолі українського пластового руху як символ ідейної та структурної єдності).

Отець Михайло був людиною суворої вдачі, жив майже аскетичним життям і  дітей своїх привчив до чесної праці. Ольга навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902–1909; довголітнім опікуном Інституту був єпископ  Костянтин Чехович). «Безхмарне дитинство для Ольги закінчилося рано, - пише Марія Іванець. - Коли їй йшов13-й рік, помер батько, на14-му –улюблений дідусь Стрільбіцький, на 15-му - мати. Почалося гірке сирітське життя. Довелося працювати, читала лекції в школі, щоб заробляти на життя. Але жага до знань була великою, і на залишки батьківської спадщини вона поїхала вчитися до Відня, де закінчила однорічні торгові курси при торговій академії. Також вчилася на медичному факультеті Віденського університету. У Відні в той час було багато різних українських організацій і товариств. Ольга з головою поринає у суспільно-політичну діяльність. Набирає «Союз українок», Червоний Хрест, студентське товариство «Січ». У цих організаціях належав також Дмитро Донцов та інші, в майбутньому славні діячі, шукали шлях боротьби за незалежну Україну».

З 1910 року Ольга працювала в страховому товаристві «Дністер», Земельному іпотечному банку. 10 жовтня1914 року вийшла заміж за студента «Політехніки» Дмитра Басараба, який очолював студентське товариство «Основа». Подружнє щастя виявилося недовгим: 22 червня 1915-го Дмитро загинув на італійському фронті в першому своєму бою.

Організатор у Львові 1 жіночої чоти УСС — Українські січові стрільцi — єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 року і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).

У Росії почалася революція, і під'яремні народи царської імперії стали на шлях будівництва власних держав. Почала створюватися і Українську державу на тих українських землях, що перебували під пануванням Росії. Ольга Басараб, яка ще в 1914 році хотіла в рядах УСС йти «визволяти братів - українців з московських уз», але не зробила цього через обмеження австрійською владою чисельності легіону УСС, присвятила себе державним справам. На запрошення уряду УНР у 1918–1923 рр. Ольга Басараб працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію, інші держави. Провадила просвітницьку діяльність у Комітеті допомоги раненим і полоненим у Відні та в Комітеті допомоги цивільному населенню, за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста.

Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 р. Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи-філії Союзу Українок у Львові. Це була найбільша жіноча організація в Галичині і на українських землях взагалі, діяла до 1938 з осідком у Львові. Метою «Союзу українок» була активізація жінок, піднесення їхнього освітнього й економічного рівня (зокрема, фахового досвіду у ділянці хатнього господарства), суспільної гігієни, суспільної праці, участь у світовому жіночому русі тощо. «Союз українок» своєю працею виховав новий тип української громадянки, а тим самим зміцнив і поглибив українську свідомість й український стан посідання. 1938 року польська влада заборонила на кілька місяців «Союз українок»; його працю продовжувала «Дружина княгині Ольги», що мала безпосередні політичні завдання. У 1991 була утворена Всеукраїнська жіноча громадсько-просвітницька організація «Союз Українок» із місцем знаходження у Києві.

Ольга Басараб активно співпрацювала з Українською Військовою Організацією (УВО - нелегальна військова революційно-політична формація, що постала 1920 року заходами старшин різних українських армій: Січових Стрільців, УГА, в основному її VI бригади), та була зв'язковою полковника Євгена Коновальця, першого голови Організації українських націоналістів (ОУН).

Як член УВО, Ольга Басараб була заарештована польською поліцією. О шостій годині ранку 9 лютого 1924 у орендованій квартирі. Поліцаї виявили та вилучили в Ольги Басараб тексти зібраної розвідувальної інформації. Активістку звинуватили в шпигунстві водночас на користь Ваймарської Німеччини та більшовицької України й ув'язнили у тюрмі по вул. Яховича (нині — Ак. Кучера, 5; тепер тут розташовано РВВС Шевченківського району).

Поліцейські здогадувалися, що вдалося заарештувати поінформованого представника українського опору, і, звісно, їх вабила перспектива виявити українську підпільну мережу, достатньою інформацією про яку вони не володіли. Тому допити були із застосуванням тортур.

«34-річна Ольга Басараб, тендітна на вигляд і маленька на зріст – усього 152 сантиметри, уперта за характером і не з лякливих, здавалося, не становитиме особливих труднощів для досвідчених фахівців вибивати показання із заарештованих, - як пізніше писав Олександр Скрипник. - Та поліцейські глибоко помилялися. Ольга, можливо, упродовж усього свого життя готувалася саме до цього випробування. Та сподівання легко одержати від заарештованої відомості про членів підпільної організації, її структуру і наміри були марними. Ольга трималася мужньо і нікого не виказала. За свідченнями українських патріотів, які були на той час з-поміж в’язничної обслуги, від неї чули такі слова: «Сама попавши в біду, інших не видам…»

Два останні допити відбулися 12 лютого в передобідній час і від 21.00 до 03.00. Уранці Ольгу знайшли повішеною на вишитому рушнику на ґратах вікна камери. У цій ситуації досить дивно повела поліція - сім'ю не тільки не повідомили про трагічну подію, але і протягом декількох днів на ім'я покійної брали передачі. Згодом тіло Ольги, як «бездомну», під фіктивним прізвищем Юлії Баравської, було передано спочатку для студентських дослідів, а потім таємно поховано. Українська громадськість обурювалася на такі дії поліції. На дев'ятий день після трагедії поліція все-таки озвучила свою версію смерті української розвідниці.

За однієї з версій, Ольгу Басараб катував слідчий Лев Кайдан, не стерпівши принижень, жінка покінчила життя самогубством. Офіційне повідомлення про самогубство було відразу ж опротестовано громадськістю – тюремні грати містилися занадто високо, щоб Ольга змогла самостійно прив'язати петлю. До того ж під час медичного обстеження були виявлені сліди тортур.

Завдяки агентам УВО в цій в'язниці не вдалося приховати факту смерті Ольги Басараб. Маніпуляції поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав «Союз українок» (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в Сеймі Республіки Польща Сергiй Хруцький (пізніше загинув в СРСР) виступив з депутатським запитом. Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в'язнів у польських в'язницях. Польська влада змушена була розпочати слідство.

26 лютого відбулася ексгумація тіла Ольги Басараб. Було констатовано, що з такими побоями людина не в змозі повіситися. Втім поліція залишилася при своїй версії, а українська громадськість і надалі була переконаною, що Ольга померла після тортур, а повішення було інсценовано поліцією. Серед лікарів, які проводили розтин був єдиний українець - доктор Мар'ян Панчишин, організатор і довголітній голова Українського лікарського товариства, піонер охорони здоров'я в Західній Україні. Польський експерт-криміналіст заявив, що Ольга померла через повішення. Він відмовився публічно визначити синці на її тілі як результат побоїв.

У Львові поповзли чутки, що поліція катувала людей через використання електрошоку. Історик, автор монографії «Жінки в громадському житті України. 1884–1939» Марта Богачевська-Хом'як з Канадського інституту українських досліджень  продовжує стверджувати, що польський уряд спочатку представив її смерть як самогубство, але подальша ексгумація тіла показала, що вона була вбита за їхнього розпорядженні.

Після розтину трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів'ян і кількасот поліцейських. Очолили похоронну процесію десять священиків. Домовину з тілом несли студенти. Після похорону відбулася масова демонстрація. Адвокатом родини загиблої був Степан Шухевич, стрийко Романа Шухевича. Вiн представляв інтереси родичів i захищав Коваленка, який був обвинувачений за результатами розгляду знайдених у Басараб документів, серед основних обвинувачених був Андрій Мельник.  Слідство в справі загибелі Ольги Басараб невдовзі припинили «за відсутністю складу злочину».

Могила Ольги Басараб на Янівському цвинтарі всі наступні роки міжвоєнної епохи стала об'єктом паломництва українців, а її ім'я окутане ореолом мучеництва боротьби за соборну й незалежну Україну. Львівське обласне товариство ім. Ольги Басараб проводить культурно-просвітницьку роботу, створило правовий консультаційний центр, розвиває національну свідомість українських жінок через діяльність освітніх гуртків, курсів, проведення вистав, концертів, благодійних вечорів тощо.

Що б не трапилося з Ольгою Бесараб насправді, Марія Іванець права, коли пише, що «Ольга Басараб померла як мучениця з любов'ю до своїх побратимів і сестер. Кожен день її життя був жертвою заради ближніх, кожну хвилину вона віддавала турботі про знедолених і покалічених. Немов незгасаюча свіча, вона висвітлювала своїм ясним розумом темну буденність поневоленого народу. Смерть Ольги Басараб стала жертвою в ім'я майбутнього. Сьогодні кожен з нас повинен проникнутися долею цієї нездоланної націоналістки, щоб зараз, під час нового змагання за волю України, ми склали свій внесок у цю боротьбу. Пам'ятайте, що всі ми повинні виконати якесь завдання в житті. Нехай ці справи будуть дрібні, на око маловартісні, але якщо ми будемо виконувати їх постійно, гідно і чесно, то разом творити велику збірну силу».

З підпільної листівки, випущеної в 5-ту річницю смерті Басараб, опублікованій в підпільній газеті УВО «Сурма» 11 лютого 1929: «Жадали від Неї зради сестрам і братам, жадали підлості, але вона залишилася вірною великій ідеї. Загинула від мук і побоїв. Ціною свого життя зберегла таємницю революційної праці, оберегла товаришів від мук, смерті і довголітнього в'язниці. Її посвята було гідним української жінки. Її посвята - це лавровий лист над символами нашої державності... Нехай крик катованої жінки кривавим голосом чіпатиме вашу душу. У річницю її смерті перестаньте бути байдужими! Присягніть, що підете її слідах і в нужді віддасте і своє життя! Тоді дух замученої героїні буде з нами і поведе нас до успішної боротьби за Українську державу».

Цей текст стукає в наші серця і змушує нас постійно тривожитися за Надію Савченко - адже поліції старої Польщі далеко до садистів-катів «вічно нової» Московії, яка завжди готова гноїти, мучити, катувати, кидати в катівні і вбивати синів і дочок України. Це відбувається тепер, прямо зараз, в самий момент коли ви читаєте ці рядки. Не забувайте ж про подвиг тих, хто віддав і віддає сьогодні своє життя за Україну. Віримо, що до сучасних катів прийде невідворотна відплата - хоча навіть вона не поверне нам загиблих за український народ. Але саме силами таких, як Ольга Басараб, стоїть і буде стояти українська земля.

2015-09-01 18:18:56
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар