Олена Кисілевська - «постать королеви…» - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Василь Нагірний » Олена Кисілевська - «постать королеви…»
Василь Нагірний

Краєзнавець, автор понад 200 документальних фільмів. Керівник телепроекту «Місто Кола - спадок предків» на Коломийському телебаченні, дописувач тижневика «Коломийські ВІСТИ».

Олена Кисілевська - «постать королеви…»

Сторінка із сімейного альбому України

У другу неділю травня відзначають День матері, бо це місяць пречистої Діви Марії, яка благословила в хресну путь свого єдиного сина. Вперше організувала це свято американка з Філадельфії Анна Джарвіч у 1910 р. Після Першої світової його стали проводити у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині. Серед української громади День матері запровадив «Союз українок Канади» у 1928 р. Наступного року цей день відзначали вже у Львові. Ініціатором урочистостей була редакторка коломийського тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська. 1990 р. завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема «союзянок», Свято матері знову повернулося в Україну після довгих десятиліть комуністичних заборон.

Що для свідомого західного українця першої половини минулого століття становило першочерговість – це громадські завдання помножені на обов’язки, і це не дивлячись на окупаційні періоди, війни, пацифікації, судові процеси… Внаслідок такого позиціонування до проблем власної нації великий відсоток наших громадян було охоплено освітою в народних і приватних навчальних закладах, задіяно в різних патріотичних товариствах, політичних і світських організаціях, церковних братствах, кооперації, просвітянських філіях, аматорських гуртках…

О. Кисілевська з сином Володимиром та донькою Ганною

Саме з такого благодіяльного оточення вийшла Олена Кисілевська, з дому Сіменович, донька Лева, яка народилася 23 березня (за іншими даними – 24) 1869 року у селі Фільварках, тепер у складі Монастирок Зборівського району Тернопільської області – письменниця, громадсько-політична і культурна діячка, видавець, редактор. Вже будучи на теренах Коломиї, вона займалася інсценізаціями дитячих постановок при коломийському товаристві «Руський жіночий кружок» з панею Слюсар на чолі. Тими малими артистами, які виступали перед своїми ровесниками та опікунами, були сироти з християнських «Захоронок». До кожного малого індивідуума потрібно було підібрати свій ключик, а комусь замінити сестру чи навіть матір. В юній виховательці поєднувалися усі ці достойні якості. Вона мала неабиякі вокальні здібності. Та взнаки давалася хвороба, яка прогресувала і загрожувала її життю. Навіть курорти Піцунди, а опісля і Ніцци не змогли зміцнити і загартувати молодий організм, як вузи Гіменея. Обранцем панни Сіменовичівни став Юліан Кисілевський (1864-1928) – коломийський крамар книжкової продукції, письменник. Він належав до табору москвофілів, шкідлива діяльність яких спрямовувалася на культуру, ментальність і духовність галичан-українців. Його літературний доробок невеликий, маловивчений, але й те, що вийшло у друкарні видавця і журналіста Михайла Білоуса, відзначається моралізаторськими впливами. Кажуть, що на тлі Олениних обдарувань і її суспільної активності Ю. Кисілевський виглядав дещо скромніше, зважаючи на те, що в літературі був уже не новачком. Дружина дотримувалася активної проукраїнської позиції, співала в хорі «Коломийський Боян» і після народження донечки Наталки продовжувала займатися інтересами громади.

О. Кисілевська виступає в залі коломийського Народного дому (тепер НМНМГП) на післявеликодньому зібранні «Союзу українок» 30 квітня 1939 р.

Року 1894-го акторське подружжя Іванни та Івана Біберовичів покинуло мандрівні галицькі підмостки й зупинилося в столиці Покуття – Коломиї. Так місцева представниця інтелігентних кіл Олена Кисілевська знайшла собі близьких за духом людей. Причому зналися вони ще зі львівського періоду. Троє Біберовичевих синів та донька Наталя приятелювали з підростаючою Наталею Кисілевською. Так тривало до тієї пори, коли в юному віці страшна смерть не вирвала її з життя. Довго банувало та рвалося з розпуки материнське серце, допоки з новою силою жінка спрямувала себе в лоно звичних для неї громадських інтересів. Працювала, не шукаючи спочинку у безнастанних дружніх відвідинах жіночих осередків. Маємо приклад тих літ, коли з легкою об’єктивною критикою чоловіцтва, емігрант Степан Бровчук описує перебування нашої подвижниці в сусідньому з Коломиєю Печеніжині: «За головства Анни Шовкової печеніжинське товариство «Відродження» здобуло високу репутацію. До того причинилися відвідини Олени Кисілевської, для якої влаштоване було королівське прийняття, на яке допущені були й чоловіки членок. Її виступ сприяв піднесенню духа. А до того часу чоловік у родині був королем, жінка – тільки слухняною служкою – мамкою. Відтепер, окрім короля, почала показуватися й постать королеви…».

Другою розрадою став син Володимир (1896-1976) – в майбутньому старшина легіону УСС та УГА. Йому теж близькою була література, то ж завдяки цьому він згодом надсилатиме з Лондону до Коломиї свої дописи і матеріальну підтримку своїй матері-редакторці. Доня панства Кисілевських Ганнуся (1900-1984) у всьому перейняла мамині прагнення і помисли. Разом з нею дівчина допомагала пораненим у Першій світовій війні воякам-УСуСусам, які лікувалися по численних коломийських шпиталях. Один з тих недавніх січовиків відомий містянам лікар-філантроп Володимир Ганківський невдовзі повів Ганнусю під вінець, а далі й за океан на еміграцію. А тим часом свою нішу в ієрархії товариства «Сільський господар» займає саме Олена Кисілевська. Встигає на периферії і в місті, де налагоджує працю в секціях господинь. Це за її ініціативи філія згаданого «Жіночого кружка» вперше влаштовує курси кухарства, домогосподарства, гігієни, крою та шиття. Власне, й сам часопис під її редакцією «Жіноча доля» з додатками «Жіноча воля» та «Світ молоді» (відповідальна Ірина Вільде), які виходили від 1925-ого до першої радянської навали 1939 року, стали офіційним органом різних сільськогосподарських секцій і задумувався для того, аби вільним і невимушеним дорадником увійти до кожної міщанської оселі, під кожну селянську стріху. У своїх статтях вона порушує питання жіночої рівноправності. Окрім того, без героїні нашої оповіді не обходилося жодна діяльність на ниві національного становлення: чи то підтримка емігрантського театру Орла-Степаняка, який гастролював краєм, чи опіка над українськими політичними в’язнями… 1923 року стає референтом «Союзу українок», а далі членом головного виділу, пізніше її обирають головою організаційної та пресової секцій. 1928-го обрана послом до польського сейму від УНДО. Майже перед початком Другої світової війни польський уряд вирішив скасувати «Союз українок», арештувавши усіх голів організації її повітових філій.

Факсиміле О. Кисілевської

Олена Кисілевська пережила тяжкі часи більшовицької й німецької окупацій, опісля вимушеної еміграції, причому в далеко не молодому віці. Спочатку перебувала в таборі переміщених осіб Західної Німеччини, поки не зупинилася в Оттаві (Канада). Але й там, на скитальщині, вона з молодечим запалом взялася за відтворення жіночого руху серед українок. 1948 року Світовий конгрес у Філадельфії обрав нашу краянку головою СФУЖО. Навесні 1954-го в українській діаспорі Америки та Канади урочисто відзначали 85-ліття громадської діячки Олени Кисілевської. На п’ятий день після свого дня народження року 1956 вона тихенько покинула цей світ.

2012-06-27 10:24:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар