Одна з мільйонів історій про Голодомор - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Анна Данильчук » Одна з мільйонів історій про Голодомор
Анна Левчук

Одна з мільйонів історій про Голодомор

Історію країни можна краще зрозуміти за історією родин. Я живу на Заході, де Голодомор вважали геноцидом задовго до законодавчого визнання на державному рівні. Я живу на Заході, де Голодомору не було. Схід досі страждає від наслідків винищення своїх кращих - господарів, підприємців, письменників, науковців - українців. Але мої спогади про Голодомор стосуються Центру.

В тридцятих роках минулого сторіччя мій прадід по маминій лінії очолював один із районів Чернігівської області. В сімейних переповідках він рідко герой - суворий, байдужий, завжди зайнятий. Він не надто любить малих; без нього не можна розпочинати вечері, навіть якщо на годиннику північ; він вийшов із глибокого села і на завжди порвав зі своєю родиною. Його фото - усі паспортного формату, зі штампами, у посвідченнях і у формі. Прадід Сергій, начальник, який нікого сильно не любив.

Ми не були знайомі, він помер за років п’ятнадцять до мого народження. Дідусь, його син і повний антипод - ласкавий, надміру добрий і життєлюбний ніколи не зачіпав зі мною серйозних тем далекого минулого. Але звідкись я знала, що прадід сидів у тюрмі. Де, коли і головне чому я не з’ясувала за життя мого діда і все могло б і лишитися таємницею чи моторошними сумнівами, якби не одна стара шкіряна папка.

Мій дідусь мав усі риси давнього інтелігента - завжди напрасований, у капелюшку і краватці, з запахом одеколону і цигарок, він акуратно зберігав усі важливі і не надто документи, фотографії, вирізки з газет і квитанції ощадкаси. Своїм мереживним почерком листувався із десятками товаришів, колекціонував монети і марки, та як нещодавно виявилося, зберігав і оберігав важливі записи сімейної історії. Зовсім випадково, розбираючи імпровізований архів у спустілій квартирі, я натрапила на справу свого прадіда. Десятки листів і відповідей, сповнені його сили і страху співрозмовників, моторошна атмосфера партійних змов і підстав, сповіді і наклепи, десятки публікацій про колгоспників і зїзди, а поміж них - маленька затріпана стаття де просто згадується прадідове прізвище - ПИЖОВ.

«Констатувати, що районне парткерівництво з самого початку хлібозаготівельної компанії стало на опортуністичний шлях в справі організації боротьби за хліб, демобілізувало парторганізацію і в подальшій роботі, не зважаючи на серйозні попередження, не перебудувалося, не повело рішучої боротьби з окремими членами партії, що розклалися і зрадили інтересам партії, сприяли куркулеві саботувати хлібозаготівлі, що призвело до значного послаблення боєздатности всієї парторганізацій.

Районне керівництво нерішуче, недостатнє запроваджувало репресії до куркуля та контрреволюційних елементів, що організували саботаж хлібозаготівель.

ОБЛОРГБЮРО ухвалює:

Секретаря РПК т. ПИЖОВА, голову РВК т. Білого, голову РайКК т. Ігнатенка з роботи усунути та справу про подальше їх перебування в партії передати на розгляд ОблКК.»

Зазвичай ми соромимося тюремного сліду у власній історії, але це точно не той випадок. Занурившись у листування і документи справи я розумію, що прадід Пижов сидів кілька років за те, що саботував хлібозаготівлю і не дозволяв зачиняти від людей склади і вивозити усе за межі району. Розумію, що в тюрмі він потоваришував із багатьма хорошими людьми - патріотами і громадянами - ворогами тодішнього «народу». З їх подальшого тривалого листування дізнаюся про його сильний вольовий характер, незламність і розум. Читаю про його помилки, не з усім погоджуюся, але поступово переді мною постає повноцінний образ людини. Тексти найкраще передають пам’ять, краще ніж фото чи відео. Вони концентрують суть людини, її переживання, роздуми, цінності. Я бачу в тих листах і публікаціях не просто прадіда Сергія, а чоловіка, якого поважали, який страждав і сумнівався, і найголовніше - зробив правильний вибір. Сьогодні я вдячна йому за рішення саботувати хлібозаготівлю не менше, ніж, напевне, були вдячні люди у 1932 році. Я позбавилася великого страху - бо він таки був партійним начальником у той час, але людина в ньому перемогла ідеологію.

В мільйонів українських сімей є своя історія Голодомору (це для тих, хто іще сумнівається, чи це був геноцид українського народу - порахуйте). У когось - це страшна сторінка смертей, у когось - злочинів проти свого народу, хтось був рятівником, хтось спостерігачем, хтось катом. Але усі ми постраждали від Голодомору, від його наслідків і досі гинуть люди на Сході нашої каїни. Важливо те, що ми пам’ятаємо. Із року в рік у вікнах з’являється більше свічок, а дітей і досі навчають ніколи не викидати хліб. У цей час пошукайте свою історію Голодомору, або послухайте інші, бо історію каїни можна краще зрозуміти за історією родин.

2017-12-01 14:40:12
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар