Об’єднання роз’єднаних - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Сергій Шебеліст » Об’єднання роз’єднаних
Сергій Шебеліст

Кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст, Полтава

Об’єднання роз’єднаних

Метафора «двох Україн» за останні двадцять років зробила буквально приголомшливу кар’єру, еволюціонувавши від загалом безневинного публіцистичного звороту до небезпечного пропагандистського штампу

Метафора «двох Україн» за останні двадцять років зробила буквально приголомшливу кар’єру, еволюціонувавши від загалом безневинного публіцистичного звороту до небезпечного пропагандистського штампу. Експлуатація цього поняття досягла апогею в період президентських перегонів-2004, коли з подачі спритних політтехнологів у суспільну свідомість інтенсивно закидали твердження про разючу відмінність між Сходом і Заходом країни, російськомовними й україномовними громадянами, «біло-блакитним» інтернаціоналістами і «помаранчевими» націоналістам. Відлуння штучно змодельованої конфронтації – в дусі «наші» проти «їхніх» –з меншою інтенсивністю відчувалося й під час усіх подальших виборчих кампаній – 2006, 2007 і 2009–2010 років. Нічого доброго, крім, звісно, політичних і економічних дивідендів для обох конкуруючих таборів, протиставлення «двох Україн» не принесло ні державі, ні її мешканцям, змушених жити в чорно-білому світі, в якому ведеться боротьба Добра і Зла, причому кожен вкладав у ці поняття щось своє.

Однак ситуація в Україні поступово змінювалася і, на жаль, не в кращий бік, адже на зміну конфлікту між Добром і Злом прийшов значно складніший випадок – вибір більшого й меншого Зла. Складність ситуації 2009–2010 років полягала в тому, що основні політичні суперники встигли кілька разів побувати і при владі, й в опозиції, продемонструвавши суспільству свої менеджерські здібності й моральні якості, а тому особливих ілюзій щодо них не було, не кажучи вже про вибір між хорошим і кращим. Хоч-не-хоч багатьом людям таки довелося визначатися між перспективою хаотичної демократії чи поверненням «стабільності» специфічного ґатунку.

Утім, далеко не всі громадяни захотіли стати заручниками битви двох майже однакових «хижаків», що й породило феномен «противсіхів». Як свідчать місцеві вибори-2010 і соціологічні дослідження, ця група поступово зростає – не в останню чергу за рахунок розчарованих прихильників обох сил, одні з яких дорікають колишнім лідерам Майдану за те, що вони проґавили унікальний шанс модернізувати, демократизувати та європеїзувати Україну, а інші критикують своїх «міцних господарників» і «професіоналів» за те, що так і не дочекалися від них «покращення життя вже сьогодні» та побудови «України для людей».

Утрата ілюзій по обидва колись непримиренні боки може мати не лише негативні наслідки – брак солідарності, суспільну апатію і податливість до маніпулювання, але це також, імовірно, дасть позитивний ефект – підважить стереотип «двох Україн» і допоможе швидше «протверезіти». Зроблене «щеплення» від взаємних упереджень і завищених сподівань повинно спонукати суспільство до більшої громадянської активності, відповідальності, вимогливості та пошуку компромісу. Чимдалі Україна ставатиме більш демократичною і європейською, тим менш істотну роль відіграватимуть різні мовно-культурні, конфесійні, історичні й політичні відмінності, спекулювання якими вважатимуть ознакою поганого тону. А з огляду на те, що Україна – на щастя, територіально велика й неоднорідна за багатьма ознаками країна, всі поділи будуть досить умовними і схематичними (цю ситуацію добре ілюструє влучне висловлювання професора Романа Шпорлюка про те, що «Київ розмовляє так, як Донецьк, а голосує, як Львів»).

Нині українців об’єднує не лише територія проживання, паспорти і національна валюта, а й щось значно більше – прагнення вільного та гідного життя. Захищати це право нині готові різні суспільні верстви – борці з незаконними забудовами, студенти, підприємці, аграрії, чорнобильці й «афганці», які поки що діють окремо і не надто масово, як очікувалося. Проте не виключено, що в певний момент, у відповідь на чергове «закручування гайок» або непропорційне «затягування пасків», струмки цих протестів зіллються в одне річище і тоді голос громадянського суспільства, з котрого, сподіваємось, вийдуть лідери нового типу, владі вже не вдасться ігнорувати – його доведеться чути та враховувати.


2011-11-01 14:39:58
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар