Облудна двомовність - Україна Incognita
Сергій Шебеліст

Кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст, Полтава

Облудна двомовність

Передвиборчі маніпуляції мовним питанням стали настільки банальними, що, здавалося, серйозні політичні сили нарешті перестануть ним спекулювати і продемонструють суспільству свою мудрість і готовність до компромісу...

Передвиборчі маніпуляції мовним питанням за час минулих кампаній стали настільки банальними, що, здавалося, серйозні політичні сили, які претендують на загальнонаціональний, а не регіональний статус, нарешті перестануть ним спекулювати і продемонструють суспільству свою мудрість і готовність до компромісу. Однак, як засвідчили нещодавні події в парламенті та поза ним, ситуація з вирішенням цієї проблеми далека від розв’язки. Партія регіонів, що нахабно, без обговорення, внесення поправок і належного спротиву опозиції, проштовхнула  проект Колесніченка – Ківалова, не збирається зупиняти свій «бульдозер» і домагатиметься, щоб проголосований із численними порушеннями «закон» набув чинності.

У такий спосіб «регіонали» продемонструють власним виборцям, що вони виконують дані їм обіцянки, «рятуючи» мешканців Сходу й Півдня від загрози «насильницької українізації», від якої ті начебто страшенно потерпали впродовж останніх двадцяти років. З іншого боку, намагання посилити статус нібито «вимираючої» російської мови – поки що як регіональної – викликав спротив іншої частини суспільства, яка вважає, що захисту і розвитку потребує саме українська, насамперед з огляду на історію її тривалої дискримінації і маргіналізації. Дуже важливо, що на підтримку української виступили не лише україномовні, але й російськомовні громадяни, котрі не потребують такої «опіки». Ця група, схоже, добре усвідомлює, що державна мова повинна бути одна – українська, а в побуті ніхто нікому не забороняє говорити як завгодно.

Ухваливши скандальний законопроект, парламентська більшість похитнула мовний статус-кво, згідно з яким за українською визнавався статус державної, однак при тому російська мала досить широку сферу застосування. Віднедавна таке компромісне співіснування опинилося під загрозою, адже правляча партія – заради отримання кількох відсотків на виборах і намагання догодити Росії в обмін на чергову знижку на газ – пішла на конфронтацію із частиною країни. І скільки би «більшовики» не розповідали про захист права людини говорити рідною мовою й не прикривалися своєю удаваною європейськістю, їхня облудна мета очевидна – законодавчо закріпити можливість не вивчати, не знати і не застосовувати українську. На жаль, таким чином політики прагнуть звільнити від обов’язку володіти і користуватися державною мовою не тільки себе, але й мільйони громадян України, яких позбавляють мотивації вчити українську.

«Невже в нас так і залишиться поділ, за якого одні вільно володіють обома мовами, а інші – лише російською? Невже саме це є благом для російськомовних українців – не знати, не прагнути, не розвиватися? – писав 2005 року Юрій Андрухович, коли навіть деякі лідери помаранчевого Майдану, бажаючи задобрити виборців і «старшого брата», обіцяли забезпечити російській мові усебічний розвиток. – Не буду заглиблюватись у з’ясування природи цього патологічного бажання сподобатися – мені вистачає враження (і, я боюсь, аж ніяк не поверхового), що більша частина української політичної еліти – й «нової» у тому числі – ніяк не позбудеться вродженого відчуття васалітету щодо Росії. За що остання їй, а принагідно і всім нам, регулярно по-сеньйорськи віддячує і – можете бути певні – ще не раз віддячить (як не роздмухуванням міжреґіонального протистояння чи новою хвилею територіальних претензій, то хоча б новими мюзиклами з придуркуватими малоросами й підковами на їхніх шароварних задах)».

Дво- чи багатомовність могла би бути запроваджена в Україні – на регіональному рівні – тільки в тому разі, якби цей процес здійснювався за європейськими стандартами і з жорстким дотриманням правових норм (включно із заохоченнями та покараннями), коли армія державних службовців зобов’язана буде володіти кількома мовами, а не користуватися з громадянами тією, котра їй зручніша. Інакше нас може чекати хіба що білінгвізм по-білоруськи, де формально узаконені дві мови, проте на практиці домінує одна. Утім, чекати від «ПРофесіоналів» гри за європейськими правилами не доводиться, адже їхня, з дозволу сказати, «життєва філософія» цілком протилежна – грати із правилами і «розводити» всіх, як кошенят.

2012-07-09 12:03:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар